Карта

Координати: 49°44′51″ пн. ш. 23°55′17″ сх. д.

Близько 1,4 тис. жителів

Імена двох геніїв епохи бароко, що освятили та освітили своїм талантом українську барочну спадщину, підняв її до небачених до того висот, зрівнявши з найкращими західноєвропейськими зразками, ба навіть вище, мають, здавалося б, примусити чиновників від мистецтва носитися з їхніми шедеврами як дехто з писаною торбою. Ознайомившись з музеєм Йогана Георга Пінзеля у львівському костелі кларисок, прочитавши буклет авторства самого Б.Г. Возницького про те, що Пінзель - геній, рівний у світовій історії культури лише неперевершеному Мікеланджело, домислюєш собі автоматично: будівлі, яких торкалася така здібна рука, є у ідеальному стані, там ходять натовпи туристів та зачудованих красою мистетвознавців. Хех.

Варто згадати не лише величний костел у Городенці, варто глянути на жахливий стан найкращого, як на мене, творіння геніальної митецької пари - просяклої вологою ратуші у Бучачі, яку хочеться добряче викрутити та повісити сушитися на сонечку, щоб побачити, що до розуміння значення спадщини Меретина та Пінзеля нашому народу ще вчитися і вчитися. А шкода. Добре, це була призказка, казка попереду.

Є неподалік Львова, у Пустомитівськиому районі місце, славне своїми чистими великими озерами. Туди влітку щовихідних приїжджають, як стверджує "Поступ", не менш як 120 автомобілей з півтисячею відпочиваючих. Вони гуляють у місцевих ресторанах, купаються самі, купають свої авта у тих же озерах, гадять обгортками від батончиків та "Мівіни", коротше кажучи, культурно відпочивають, навіть не підозрюючи, що можна в цьому невелиому селі знайти не лише принади природи, а й архітектури.

Коли ми з Ігорем Хомою гарячим вересневим полуднем приїхали маршруткою з райцентру в це село, спочатку не відразу зорієнтувалися, а де ж обіцяний чотиритомником "Пам'ятки містобудування та архітектури УРСР" костел роботи Б. Меретина. Сфотографувавши церквицю напроти автобусної зупинки (див. її фото в галереї ліворуч), кинулися з розпитами до місцевих жителів, що стояли біля магазинчика. "Ще костел? Н-і-і-і, немає. Хіба що в Годовиці, це ось туди"...

Як немає, чому немає, церквиця нехай навіть і з барочними ліхтариками на даху, але ж не виглядає настільки старою та значною, щоб прийняти її за роботу Бернарда Меретина.

 Як немає, чому немає, церквиця нехай навіть і з барочними ліхтариками на даху, але ж не виглядає настільки старою та значною, щоб прийняти її за роботу Бернарда Меретина.

Костел, звичайно ж, знайшовся. За останнім будинком з протилежного від озера боку села (ще один ресторан буде, точно вам кажу. Напис "Шашлики" вже висів, хоча будівництво ще йшло повним ходом. Навіть назва вже була - здається, "Моя хата скраю" чи якось так"), серед зелених крон старих дерев ми побачили бароковий ліхтарик, на нього і пішли. І вийшли туди, кулди й хотіли - до старезного костелу посеред сільського смітника.

Паркан глухим квадратом оточує храм, на кутій брамі - замок та така кількість павутиння, що розумієш: правлять тут нечасто. Та сам костел у непоганому стані: побілений, з новим дахом, ось тільки не вистачає скульптур у відведених для них нішах.