|
|
|
|
Храм св. Володимира та Ольги у липні 2018 р., за тиждень до свого офіційного відкриття.  |
Прянична міська рада зовсім не схожа на ратушу. Нехай буде магістратом.  |
Палац-замок у Ходорові в 1913р. | Палац К.де Во. |
Координати: 49°24′21″ пн. ш.24°18′37″ сх. д.
Понад 9 тис. жителів
Карта
Жидачівщина для мене особисто загадковий такий край, непростий. Їй дуже не пощастило з географією: південніше справжні Карпати і Франківщина, північніше - заховані за фотогенічними горбочками Бібрка з Свіржем. Хоч на північ, хоч на південь - ліси і пагорби. А Жидачівщина переважно пласка як млинець, ще й лиса-безліса. Зате озер багато.
Тут немає потужних туристичних магнітів. Ну, П'ятничани з вежею, ну Соколівка з костелом - це ж не масштаби Олеська чи Жовкви. Райцентр теж скромний, непоказний. Але є і в Жидачівському районі цікаві поселення. Ходорів - чи не найцікавіше з усіх.
Невелике місто Ходорів (в минулому - Ходоростав, Ходорів-став) відоме в історії з 1394 року - саме тоді його вперше згадують документи. Як і більшість старовинних поселень, Ходорів розташувався в місці, пристосованому до оборони: в межиріччі вузенького (поки що) Дністра та його притоки Лугу.
Як підказує одна зі старих назв Ходорова, поблизу міста й справді знаходяться кілька великих ставків (Ходорів та Отиневицький на певній відстані від міста), а прото-місто й взагалі розташовувалось на своєрідному острові між ставом та одним з рукавів річки Луг. Вода, а тому й, природно, риба не могли не позначитися на характері поселення: навіть на середньовічній міській печатці було зображення рибалки з сіткою-павуком для риби. Пізніше ця печатка лягла в основу сучасного гербу Ходорова.
Ходорів майже відразу, з перших згадок про нього в документах, був власне містом, містом і лишається. Ще й непростим: ви бачили, який тут 18 років будували і аж у серпні 2018 р. відкрили греко-католицький храм св. Володимира та Ольги? Та бачили, бачили, це ж перша картинка зверху сторінки. Так, суперечки про архітектуру у маленькому місті, навіть не райцентрі - це небуденне явище. Так, хтось порівнює вежі храму з поганками. Але це своєрідна, смілива, цікава споруда, відображення свого часу, часу її творення (а проект народився в останні роки ХХ ст., і шкода, що так запізнився зі стартом) - і вона має право на життя.
Якщо вам навіть після модерністського храму мало сучасної урбаністичної естетики - далеко навіть ходити не треба, візьміть ходорівський м'ясокомбінат. Ну, не треба брати. і ходити. напевно, теж ризиковано, і взагалі це місце великих скорбот - але як, як, ЯК він виглядає?!? Макабрична чорно-червона споруда домінує і принижує. Сміливий хід. Аж два сміливих ходи на місто, в якому й 10 000 жителів не набереться - це вже щось.
Так, ми ж тут ніби про історію. Гаразд. Свого часу археологи дослідили в Ходорові невелике городище ранньослов'янської доби.
З походженням назви міста все прозоро: ім'я Ходор (а.к.а. Федір, він же Теодор) було колись значно популярніше, ніж у наші часи. У місцевих дідичів, Ходорівських, побутувала легенда про прародителей роду, чотирьох братів-княжичів - Данила, Васька, Ванка та Ходора Корчаків, котрі прибули на наші землі з Угорщини.
Народна етимологія працює за принципом трохи скаженого леза Оккама: все зайве (тобто історичне) відрізає безжально, а потім препарує те. що лишилося, на власний хлопський розум. Тому навіть до Вікіпедії потрапила дичина про "ход-о-рів" і ходіння ровами.
До речі, в селі Отиневичі 11 листопада 1837 року народився відомий польський художник середини XIX ст. Артур Ґроттґер. Іменем знаменитого земляка до 1939 року називалась ходорівська гімназія.
В 1436 році поселенню надано німецьке (магдебурзьке) право - віднині воно офіційно стало вільним містом. (Герб міста можна подивитись тут).
В Ходорові був замок - звичайно ж. Від нього не збереглося й сліду. Уроженець Ходорова Ігор Чумак повідомив, що замок колись розташовувався на острові, до якого веде теперішня вул. Замкова (там дотепер стоїть старий костел). Можна проїхати по Замковій, аж поки вона не пірне десь за очеретом у воду ставка, та ніяких руїн, ані потужних, ані хоч якихось, не знайдете. Вже нема.
Старі листівки від 1903 та 1913 років називають "замком" оточений парком палац барона Козіми де Во (Kazim de Vaux), збудований після 1860 р.
Під час Першої світової війни палац був спалений москалями в 1915 р., відбудований в 1932-33 рр. князем Євгеном Любомирським. Споруда збереглася, використовується як один з корпусів лікарні (вул. Б. Хмельницького), включена в перелік пам'яток архітектури місцевого значення, де чомусь датується початком ХХ ст. Парк теж фігурує в місцевому реєстрі.
Зараз Ходорів - місто районного підпорядкування, розташоване за 14 км від Жидачева і за 64 км на південний схід від Львова. Ходорів - важливий залізничний вузол.Це так здавна повелося: тут було чимало підприємств, котрі експортували та транспортували свою продукцію далі. Цукровня велетенська - аксакал ходорівського бізнесу. А ще фабрика з виробів кахлів (керамічної облицювальної плитки для п'єців); фабрика з виробництва олії; горілчаний заводик, який виготовляв також солодкі лікери, меблева фабрика; обладнана за останнім словом тогочасної техніки беконярня (ой, не питайте. Напевно, там робили бекон), яка ескпортувала свою продукцію у великі і пафосні міста; не меш сучасна молочарня - і це ще не рахуючи дрібних слюсарень, пекарень, закладів з переробки риби тощо.
Убранство ходорівської синагоги. |
Відомий путівник по Галичині Мєчислава Орловича згадує і Ходорів. Зокрема, там йдеться про готель Тайхманна (Teichmann) поблизу залізничного двірця, де протягом багатьох років у великій залі відбувалися весілля галицьких, буковинських та угорських євреїв.
Про євреїв - окрема розмова. Вірніше, про їх божницю.
В місті колись проживала велика єврейська громада, та до наших днів нічого від дерев'яної божниці не лишилося. Дані про цю споруду були суперечливими: подекуди я знаходила згадки, що вона походить з XVII століття, а в книзі М. Орловича синагогу було названо 500-літньою.
Допоміг розв'язати загадку ходорівської синагоги уроженець міста Ігор Чумак.
Божниця була збудована в 1642–52 рр. і була однією з найдавніших дерев’яних синагог Галичини. Більш солідним віком могла похвалитися лише синагога в Гвіздці на Покутті (1640). Ходорівська божниця мала просту бочкувату стелю, надзвичайно оригінально розписану. Первісний розпис було виконано Ісраелем бен Мордехай Лісніцким в 1650–52 рр.
Розписи синагоги були відновленi Ісааком бен Йєгуда Лейбом в 1714 р. (обидва походили з Яричева з-під Львова).
Синагога була знищена нацистами.
Реконструкція стелі ходорівської синагоги експонується з 1977 р. у Музеї єврейської діаспори в Ізраїлі. (Див.: "Евреи. 2000 лет истории". М.: «Конец века», 1998).
Древні фрески на стінах синагоги згадуються і в путівнику Мечислава Орловича, а ще сказано, що незадовго до написання книги розписи були відновлені художником Батовським на кошти краю.
Не відставав Ходорів і у моді на спортивні товариства, яка захопила в кінці ХІХ - на початку ХХ століть всю Європу: мало шеститисячне місто своє відділення українського "Сокола" і польського "Сокола". І власну команду з копаного м'яча (зараз ми цей вид спорту називаємо футболом).
Багато старих будівель не пережили лихоліть Першої світової війни: фронт добряче потоптався по містечку. А стару дерев'яну церкву серед зелених лип (див. ілюстрацію в галереї праворуч) розібрали в 1920 р. Зараз на цьому місці новий мурований храм.
Навіть в Орловича згадано індустріальний характер міста: вже тоді тут було чимало фабрик і підприємств, серед яких виділялась новостворена цукровня (див. галерею). Вона була найбільшою в Галичині! Туди навіть водили на екскурсії. Цукровий завод працював в місті до останнього часу, а зараз там якісь негаразди. Ну, як і скрізь на подібних підприємствах.
Що ще? Пам'ятники Шевченку і Хмельницькому в центрі міста, втомлений Іван Франко на стільці біля автостанції, кілька меморіальних дощок, кілька старих кам'яниць, у різному ступені понівечених євроремонтами... І костел. Ах, ну власне.
Два старих види костелу. |
Найдавніша на сьогоднішній день споруда міста знаходиться на околиці Ходорова (якщо їхати на Тернопіль чи Бережани), трохи в стороні від траси - але з дороги сиґнатурку храму видно.
Римо-католицька парафія в Ходорові бере початки з 1460 року: саме тоді власник цих місць Юрій (у польській транскрипції цей русин з угорським корінням називається Єжи) Ходоровський звів у місті дере'яний костел. Первісний храм не пережив татарської навали в 1620-1621 роках. Його наступник, теж з дерева, згорів від рук інших загарбників: в 1655 році до Ходорова дісталися шведи та москалі. Потоп, так.
Вже на початку XVIII століття зводиться третій дерев'яний храм на кошти Ходоровських та (пізніше) їх наступників Цетнерів. З документів відомо, що в 1760-х роках споруда вимагала ремонту і мала три вівтарі (Трійці, Всіх Св'ятих і Розпяття).
Мурований костел, який дожив до наших часів, звели в 1777-1779 рр. на кошти наступних власників Ходорова - Жевуських. Автором проекту був Флоріан Ріхтер. Те, що костел зберігся - справжнє диво. Відомо, що через руйнування та поганий стан фундаментів в 1825 році храм закрили і богослужіння відбувалися в греко-католицькій церкві.
Реставрація мала місце в 1830 р., ґрунтовний ремонт - в 1896-1897 рр. Тоді була добудована каплиця, встановлені бічні вівтарі. 10 квітня 1903 року храм було повторно освячено під титулом Всіх Святих.
Наступна перебудова відбулася в 1934-1935 роках під керівництвом архітектора Лаврентія Дайчака. Треба було привести все до ладу після руйнацій Першої світової війни. Тоді ж на кошти Григорія Волінського прибудовано ще одну симетричну каплицю з вівтарем св. Григорія.
В міжвоєнний час при костелі Всіх Святих діяло кілька товариств: полячок, міської молоді та - не смійтеся, така назва - жіночої молоді.
Інтер'єри у костелі зараз досить скромні, ніяких тобі розписів чи древніх вівтарів.Заглядала досередини у липні 2018 р. - у храмі якраз йшов внутрішній ремонт. Зовнішній вже закінчився, вбивши навіть найменші натяки на старовину: і дах новий, і штукатурка на стінах. До того як тут була ще у 2000 р. - і храм запам'ятався мені більш цікавим зовні. Так завжди буває: коли споруда лаконічна, без особливого декору, легка пошарпаність чомусь придає їй шарму, а новесенький ремонт парадоксально знецінює вік будівлі.
Цікава, не без архітектурних витрибеньок плебанія, яка стоїть поруч з храмом і яку до цього часу католикам не повернули, збудована в 1892 р.
Народний дім "Просвіта". Гарненький міні-палацик улюбленого кольору ляльки Барбі займає міська рада. Колоритна тумба, стара кам'яниця позаду - здається, надворі початок ХХ століття.
Вокзал 10 жовтня 2005 року. Франко біля автостанції виглядає новеньким, блискучим - але втомленим. А дивиться він чи не найгарніший будинок міста - думаю, саме тут був готель Тайхманна. Такий оригінальний греко-католицький храм зводився за проектом Олександра Матвіїва майже 18 років. Архітектор так і не встиг побачити своє дітище збудованим, помер раніше. Церкву називають "Храмом ХХІ століття".
Серед парку, що більше нагадує пустир, виситься Тарас Шевченко. Меморіальна дошка на будинку катівні НКВС (зараз в будинку пошта). Костел Усіх Святих у 2000 р. А схожі скульптурні Богдани Хмельницькі є в Раві-Руській чи Скалі-Подільській. І в Збаражі. І в Києві. І багато ще де.
Ринок в Ходорові - в основному в часи Першої світової війни, в 1916 році. Жахи війни.
Крамнички на ринку. Два різних види повітового суду. Передмістя Ходорова.
Ходорів в 1903 році: проста селянська хата, замок, костел та божниця. Загальний вид міста в 1916 році. Більше на село схоже. Площа Ринок. Млин на річці Луг.
Може, на першому фото й не зовсім цукровня, але що тоді це за труби на задньому плані? А наступні три листівки - точно цукровня. :о)
Вокзал в Ходорові. Зараз споруда значно скромніших розмірів. Ще залізнична тематика. Дерев'яна церква (1798р., розібрана 1920 р. На її місці зараз новий мурований храм). Божниця.
|
|
|
 |
|
 |
|
 |
1938 р. Фото Г. Поддембського |
Модернова церква св. Володимира і Ольги з неба |
Смерть всьому живому.  |
Урбанізм початку ХХ ст.  |
Панорама нових районів  |
Меморіальна дошка Д.Макогону й І.Вільде на ЗОШ №1 |
Липень-2018: ремонт в костелі |
Костел Всіх святих |
Старий млин на виїзді |
Міськрада в 2018 р.  |
Тристамільйонний за ліком монумент показній галичаснькій побожності |
Школи - у австрійських часів будівлях |
|
 |
|
|
|
 |
|
 |
|
|
|
