Щоб не повторювати за сайтом Миколаївського району основні віхи біографії графа Скарбека та не аранжувати вкотре ікебани з генеалогічного дерева мецената, зупинимось лише на тих фактах, які безпосередньо стосуються Закладу.

Хіба... одна зупинка: граф відмітився також в старовинному Стільському, де на його кошти в 1843 році звели кам'яний храм св. Параскеви, а в пам'ять про фундатора фронтон прикрасили графським гербом.

Допомагав шляхтич і миколаївській громаді... але про це якось іншим разом.

Не дивлячись на те, що вся Європа була кинута до ніг багатого графа (він любив подорожувати, відвідував і гірські курорти в Австрії, і цілющі чеські води, а під Віднем, у Нуссдорфі, мав розкішний палац), Галичину Станіслав Скарбек теж любив. Настільки, що вирішив збудувати брата нуссдорфівського палацу поблизу Дроговижа та Демні. 

І закипіла робота. Ліс, який майже налякав мене вночі 17 травня, колись був ландшафтним парком - гігантських розмірів, граф любив все чимале. Ледь чутний жаб'ячий хор, який супроводжував нічну вилазку до Закладу, розмістився в озері, яке було викопане в парку для графа. А поруч з цим зеленим куточком зростали стіни величезного замку-палацу. Величезного - це найменший з епітетів, які можна підібрати до споруди.

 Я була в Петербурзі та його околицях, я бачила пишноту царських покоїв. Так от: немасштабно Романови жили, ой ні. Скарбек - от хто розбирався в розмірах! Похмура маса суворого палацу займає площу, достатню для розміщення там середніх розмірів села. До нескінченного триповерхового головного корпусу приєднуються два чотириповерхові крила зі стилізованими баштами висотою в 5 поверхів. Зі сторони парку головний корпус постраждав від перебудов: його галереї втратили свій монументальний декор і нічим не відрізняються від якогось заводського санаторію середини ХХ століття.

Але все-таки не декор тут головне. Розміри правлять бал, розміри придушують звуки, розміри давлять тебе, втискують в землю.

Коли я побачила цю вакханалію з цегли, в голові вертілися думки: НАВІЩО графу, нехай яка в нього буде численна родина, СТІЛЬКИ помешкань - та (десь на периферії мозку:о)) - скільки ж часу займе прибирання такої квартирки.

Проте зникли питання з приводу розмірів каплиці. Вона в порівнянні з монструозним палацом загубиться, як горошинка біля величезного хеловінського гарбуза.

Загалом Заклад розраховувався на 400 сиріт (250 хлопців та 150 дівчат) та 60 стареньких. Чимало! А ще ж були вчителі, що працювали в Крайовій школі ремесел при Закладі, обслуга чималого будинку...

На початку ХХ століття Заклад вважався, процитуємо путівник М. Орловича, "зразковою спорудою". Відвідини цих грандіозних стін були можливі лише за згодою дирекції". Зараз ніякої згоди не потрібно. Не дивлячись на досить специфічний характер установ при споруді і вахтерську будку при вході, нікому до нас не було ніякого інтересу - хіба котикам, що привидами сновигали попід кущами.

Деякі вікна були освітлені, подекуди чулися голоси. Ми зайшли через парадний вхід і  піднялися на останній поверх. Лазер вирішив спробувати поговорити з старшою медсестрою з приводу ліпнини чи ще якихось реліктів скарбековських часів. Намарно. Йому навіть не відчинили двері. Нема чого осуджувати жінку: на дворі вже стемніло, а аргументи Ігоря не видавались переконливими навіть мені.

Хоча... Навряд чи в Закладі є щось по-справжньому давнє. Сучасна сходова клітина з решітками загороджень в цьому наочно переконує.

Хто працював тут? А різні, часом відомі люди. Процитую знову сайт: "За порадою професора Львівської консерваторії В.Вшелячиньского у 1888 р. до притулку на посаду вчителя музики було прийнято молодого вихованця консерваторії, згодом відомого українського композитора, Дениса Січинського (1865-1909). В його обов’язки входило навчання вихованців співу та гри на різних інструментах. Згодом Д.Січинський організував з вихованців духовий оркестр і у 1896-1898 рр. був його капельмейстером. „Закладський період”, який тривав десять років (1888-1898), був особливо плідним у творчому доробку композитора. Тут були написані твори, які принесли йому славу, зокрема хор a capella “Один у другого питаєм” на слова Т.Шевченка (1888), кантата „Дніпро реве” на слова Б.Грінченка (1892), марш „Сагайдачний” (1894), обробки народних пісень, фортепіанні мініатюри, „Чеська полька” та інші твори. Тут були написані перші варіанти опери „Роксолана”. Крім роботи у притулку Д.Січинський організував хор у с.Демня і записував там народні пісні".