Перлина Меретина та Пінзеля у галицькій глибинці

Карта

Координати: 49°45′51″ пн. ш. 23°55′09″ сх. д.

Близько 870 жителів.

До Наварії, що розкинулася на львівській трасі, з її озерами та бароковим костелом роботи великого Бернарда Меретина - лише кілька кілометрів. Ці кілометри вересневою суботою ми з Ігорем Хомою пройшли пішки: спочатку сільськими стежками, повз хати та городи, де навряд чи проїде залізний кінь, якщо він не тракторної породи, а потім - гарною трасою, якою регулярно та часто курсують маршрутки з обласного центру. Люблю піші прогулянки, і вам радила б прогулятися цим маршрутом: два костели-суперники одного автора як дуелянти перед пострілом стоять фасадами один до одного. Між ними не більше двох-трьох кілометрів: не відстань не лише для скаженого пса, а й для скаженого пошановувача архітектури.
Захват - от слово, яке відображає наші з Ігорем почуття від знайденого шедевру. Стан споруди катастрофічний. Не дивлячись на наявність охоронної таблиці біля входу, дах у храму давно провалився, на карнизі росте невеликий мальовничий лісок, навколо - розбиті чи то пілястри, чи старі надгробки. Всередину потрапити нереально: замок на дверях, решітки на вікнах. Через шпаринку в дверях видно великий залізний хрест на вівтарі. Шпигун-фотоапарат відправляється у подорож у незвідане через решітки вікон і приносить звідти кадри збережених настінних розписів з цікавими сюжетами (деякі з них - у галереї поруч).

Докладніше зупинимося на життєвому шляху майстра (у мене багато картинок, вони вимагають більшого об'єму тексту поруч). Для цього погортаємо сторінки газет "Дзеркало тиждня" (стаття Жанни Попович "У тіні історії") та "Поступ" (стаття "Таємниці нашого Мікеланджело").

"Першорядному скульпторові своєї доби, Йоанну Георгію Пінзелю, таки вдалося на багато десятиліть накласти свій відбиток на львівську рококову пластику. Він створив неповторний за своєю експресивністю стиль, якому судилося дати початок цілій школі послідовників".

Слово - Борису Григоровичу Возницькому ("Поступ"):

"...цей Майстер до цього часу залишається найбільшою загадкою для мистецтвознавців. Ми не знаємо, хто він і звідкіля, як виглядав, не знаємо причини його смерті. Знаємо тільки, що працював у Бучачі в канівського старости Миколи Потоцького. Там навіть шукали надмогильну плиту. Але ж її немає! Оцінюючи стилістику його робіт, одні історики мистецтва вказують на те, що в них є щось від Баварії, інші – що від Праги. У кожному разі це свідчить про те, що Пінзель знав і баварську, і празьку, і всю європейську скульптуру, але створив оригінальні речі, яких не мала жодна школа Європи.
Проте як він опинився тут, на наших землях? Чого? Чи він утік від чогось, чи, може, когось убив у тих країнах? Такі випадки траплялися: в нас, коли будували каплицю Боїмів, рельєфи робили вбивці-втікачі з Кенігсберга, це підтверджують документи. А де саме шукати минуле Пінзеля в Європі – невідомо.
Усе двадцяте століття було позначене пошуками відповіді на загадку Пінзеля. 1906 року Пінзель був згаданий як автор скульптур на фасаді собору Св. Юра у Львові. У 1937 р. публікуються рахунки виплат Пінзелю за виготовлення вівтарів парафіяльного костелу в Монастириськах. У 30-ті роки вийшли три книжки досліджень барокової скульптури Львова польських мистецтвознавців Тадеуша Маньковського, Адама Бохнака, Збігнєва Горнунга, а після війни цією темою займався Мечислав Гембарович, який, по суті, відкрив нам Кондзелевича. У 80-х у Польщі знайденю дуже цікавий документ – книга, в яку записували шлюби й хрестини з Бучацької церкви. Цей документ опублікував Ян Островський – директор Вавеля. Там сказано, що 13 травня 1751 року вівтарний скульптор Йоанн Георгій Пінзель одружився на Єлизазаветі Маєвській. А коли через кілька років них народився хлопчик, його хрещеним став Бернард Меретин – архітектор, який побудував собор Юра. Через чотири роки в них знайшовся другий хлопчик – Антон. А через десять років після одруження Пінзеля – 24 жовтня 1762 року – є запис, що Пінзельова вийшла заміж. Значить, Пінзеля не стало. Загинув, пропав, вбили його, вмер – нічого не відомо!
(...) А 1996 р. в архівах знайшлися і рахунки виплат Пінзелю за Львівський костел тринітарів, розбитий під час революції 1848 року (тепер на тому місці Преображенська церква). (...)
Шукали слідів його перебування і в Монастириськах, і в Городенці, і в Бучачі, де він був на службі. Найкрасивіші його твори зроблені для Городенки й Бучача. А під Львовом, у селі Годовиця, що біля Наварії, така скульптура ним була зроблена, що жодна столиця подібної не мала. Годовицька скульптура тепер займає цілу стіну в музеї Пінзеля.
І ось іще одна європейська сенсація. Доктор Фольк, заступник генерального директора Баварського національного музею в Мюнхені, часто приїжджав до нас на конференції і добре знав, хто такий Пінзель. Тому коли в Баварії 1999 року один колекціонер виставив на мистецькій ярмарці на продаж 6 фігурок, Петер Фольк одразу впізнав руку Пінзеля. Викупити ці твори йому допомогли бізнесмени (бо скульптура та коштувала дуже дорого). Після реставрації доктор Фольк привіз 5 із тих фігурок на 3 роки до нашого музею, щоби Львів побачив боцеті Пінзеля.
Шість боцеті Йоанна Георгія Пінзеля були виявлені у 1999 році на баварському мистецькому ринку в Мюнхені. Це перші відомі нині пластичні ескізи такого типу – Майстра і взагалі цілої Львівської школи скульптури. Вони були придбані Баварським національним музеєм у Мюнхені при значному сприянні меценатів. П’ять із них передані на тимчасове експонування Музею Пінзеля. Шосте — найбільше — боцето Св. Йосипа, залишилося на постійній експозиції у Баварському Національному музеї. Св. Йосип є ескізом до знищеної скульптури з головного вівтаря у парафіяльному костелі в Городенці.
Найбільша колекція творів Пінзеля належить Львівській галереї мистецтв. Її демонстрували в Москві (1988), Празі(1989), Варшаві (1990), Вроцлаві (1990), Познані (1993), Києві (1995).
Розп’яття із підльвівського с. Годовиці було вивезене до Польщі під час переселення поляків, тепер воно встановлене у Вроцлавському костелі.