Я до цього часу тихо радію, що була тут, хоча з 19 жовтня 2014 р. пройшло вже 11 днів. Так лагідно, так жовтнево, так мальовничо тут було - хто його зна, чому саме це місце настільки припало до душі. Ніби й гори ще малі, й церква не шедевр, хоча й пам'ятка національного значення, про що дотепер свідчить важка таблиця на її стіні. Храм звели чи то у 1783, чи то у 1784 р., але не тут, а у Вашківцях. Потім, коли Вашківці стали занадто поважними для простецької церкви, Волока викупила святиню - і забрала її на початку ХІХ ст. собі. Трішки збільшила наву, трішки подовжила бабинець - от і добре всім. Скільки там до Вашківців, кілометри 4, 5? Дорога, напевно, та ж сама, якою й везли церквицю до нового місця проживання: асфальту не бачила ніколи. 

Навіть в неділю вранці Миколаївська церква була закрита. Шкода, але мені було цікаво й без розглядань інтер'єрів: види від святині чудові і життєстверджувальні, треба лише трішки абстрагуватися від сільського цвинтаря навколо. 

А, туристи, от що ще: будьте пильні! Якщо добираєтесь сюди з боку Чернівців, постарайтеся не проминути ПЕРШИЙ ЖЕ зворот ліворуч вже після в'їзду у нескінченні з цього боку Вашківці. Орієнтир? Та складно там з орієнтирами, а вказівник стоїть дуже незручно. Нехай буде ось такий орієнтир: з правого боку лишиться хата з невеликим автентичним плотом з розвішаними по ньому горщиками. Далі вас трішки потрясе на ямах, потім ліворуч ліс поступиться незвичним, барханистим пагорбам, а там вже й село - за різким поворотом. Церкву побачите здаля. :о)