Недалеко від кордону з Івано-Фрвнківською областю знаходиться цей ворожий храмовий комплекс. Зовсім-зовсім поруч - славні карнавалами-"переберіями" Вашківці. З гори їх видно як на долоні.

Для мене цей жіночий РПЦ-шний монастир був цілковитою несподіванкою: після довгого, чудового дня на Чорногорі, вже повертаючись додому близько дев'ятої години вечора, я дивилася за вікно жигулів. Зліва на пагорбі виник великий храм. Сергій отримує вказівку їхати до нього - і, бідолаха, їде. Польовою страшезною дорогою. Церква неначе ось вже, майже приїхали - а насправді ми трусилися тим бездоріжжям кілометр за кілометром, ніяк не наближаючись до мети.
Коли ми ДІЙСНО приїхали на місце, я була так знесилена вивертами свого вестибулярного апарату, що дертися вгору не мала жодних сил. Та й нема там до чого: чужинський новороб. Зробила швиденько фотку - і почалась одисея з поверненням. Дорога - краща- знайшлась за допомогою пастухів, що біля пасіки випасали свою худобу. Дорога вела селом.

За легендою, колись на весіллі гуляло все село. Аж раптом - татари. Всі дівчата кинулись тікати, та одна красуня, Анна, не встигла - і бусурманин схопив її за косу на самому вершечку гори. Крикнула тоді дівчина в молитві, попрохала, щоб розступилася під нею рідна земля, сховала її від татарина. Так і вийшло. А коса дівоча, яку зайда встиг в жменю схопити, розсипалася пагорбом шовковою травою.
А зараз на цьому місці пафосний сучасний храмовий комплекс в анти-українському стилі з пасікою та іншими господарськими спорудами.