У Виженці на місці, де, за сільськими легендами, колись була запекла битва між ордою Батия і селянами, розташована однокупольна дерев’яна церква Івана Сучавського (1792) в гуцульському стилі. Піднятися до храму, розташованого на високому пагорбі,не так і просто.

До речі, це не єдина церква Виженки: на сільському цвинтарі з дивовижно-некрофільськими написами на мурованому паркані є також дерев’яна і вкрита бляхою Миколаївська церква (1920-ті роки).

Біля великого храму стоїть -як на мене - головна архітектурна цікавинка села — вкрита ґонтом капличка, зведена в І половині ХІХ ст. На стіні споруди збереглися написи 1820-х років про важке життя під панщиною:

«Братя милі! Р. 1820 толоки, ліси і всі добра були людські. Р. 1822 інженери записали ляхам, а люди о том не розуміли. Ляхам мусили кожний робити 3 дні на тиждень панщини. Як не пришов на панщину, то давали 50 до 70 буків, що кров йшла».

Капличка — чудова ілюстрація до старої легенди про скасування панщини, яке на теренах Австро-Угорщини відбулося 16 травня 1848 р. Начебто вижницькі пани, користаючись з віддаленості краю від столиці і необізнаністю селян, заставляли їх відробляти панщину й після її скасування. Цісар Австро-Угорщини дізнався про це — і відправив свого сина перевірити ситуацію. Цісаревич, передягнутий кріпаком, запізнився двічі на відробітки, за що отримав 24 удари буками. Так цісар дізнався, що в Карпатських горах все ще панує рабство. Напис на капличці розповідає також про епідемію холери і голод.

Неподалік каплички, внизу біля річки, знаходиться маленький ставок, який використовується як хасидська лазня-міква, про що повідомляє напис на ідиш поруч. Тут, за легендами, купалися вижницькі цадики-чудотворці. Напевно, саме про це повідомляє табличка з написом на івриті біля ставка. Хасиди-прочани, що приїздять сюди з усього світу, купаються в ставку лише голяком.

З 1859 р. і до Першої світової війни Виженка була відносно популярним айстро-угорським курортом, куди курортники-«люфтери» приїздили не лише оздоровитися, а й поближче познайомитися з таємничими гуцульськими звичаями. Про ті часи пам’ятають кілька вілл в закопанському стилі.

Повз село пролягає шлях до перевалу Німчич (586,3 м). Століття тому перевал називали також Турецька Вершадь: адже він він на Буковину, де довго правили турки. З перевалу відкриваються прекрасні види Буковинських Карпат, а взимку тут можна покататися на гірських лижах. На перевалі стоїть занедбаний пам’ятник Невідомому солдату. Дорога до села Підзахаричі Путильського району заставляє бажати кращого, тому до липня 2008 року значно кращою була траса через Кути.