Карта
Координати: 48°32′49″ пн. ш. 24°41′52″ сх. д.
Чорт, які за Добротовим панорами. Дорога різко бере угору і вбік, з зупинки в центрі села помітно, як мурахами штурмують високий пагорб вантажівки і легковушки. Методично, без пауз - як долали цей участок автобуси зі мною на борту. Як у водіїв нерви витримують - не реагувати на панораму Чорногірського хребта фізично неможливо! Хочеться плюнути на автобусний розклад з велетенськими прогалинами в обідню пору, вибігти тут - і егегейкати, як егегейкала на початку двотисячних в карпатських кліпах Руслана. Тим більш, там, над Добротовим, завжди хтось та є - то пастухи приводять коров за молоком, збагаченим естетикою, то парапланеристи очікують на правильний вітер.
А крім панорами що? А традиційно: майже дві тисячі жителів, малі архітектурні форми з дерева (симпатичні зупинки з дашками a la carpathiana), Тарас григорович, закиданий цвинтарними вінками кольорів державного стягу - і дві церкви. Новіша - Успенська (УГКЦ) - більша і мурована, старіша (православна) була колись дерев'яною, а зараз мімікрує під молдавські алюмінієві колодязі - тільки замість журавля на дашку хрест. А в іншому один в один - чеканка та інші атрибути краси і багатства по-простолюдському. Храм має якусь довжелезну назву: Покладання пояса (риз) пресвятої Богородиці (щось типу Покровського, чи що?). Храмове свято тут 14 вересня. Святиню спорудили в 1895 р., тоді церква була дочірнею парафії в Ланчині (до Ланчина від Добротова якихось півтора-два кілометри). Документи знають і про більш давні культові споруди у Добротові: в 1756 р. була тут дерев'яна церква св. Симеона, при якій діяло братство.
А взагалі, купа рефератів в ua-неті веде родовід Добротова ще з мезоліту: тут були знайдені кремнієві скребки, ножі і проколки віком в 15-20 тисяч років. Є і знахідки з княжих часів - коротше, давня людина була не чужа красі, і пропустити такі шалено-прекрасні краєвиди, як над Добротовим, не могла собі дозволити. Хоча документи знають село лише з 1460 р., коли воно було власністю братів Делятинських - і називалося Добрилів. В XVI ст. ці землі відійшли почергово до Якова Хотомирського, Христофора Биздницького і галицького стольника Костянтина Белзецького. Саме за Белзецьких Добрилів з села перетворився на ціле століття (до 1729 р.) у містечко, отримавши міські права в 1616 р. і завзято ярмаркуючи. Навіть замок начебто був у 1623 р. (В каталозі Я.Л.Адамчика про нього ані слова). Правда, населення в місті було негусто - станом на 1624 р. - лише 228 осіб, що робило його найменшим містом в тогочасній Речі Посполитій (в 1670 р. кількість жителів зменшилася до 209 чоловік). В 1643 р. Костянтин Белзецький помирає - і його сини п'ять років чубляться за батьківський спадок.
В 1739 р. Олекса Довбуш со товаріщі вбив орендаря Добротова, якогось іудея.
В Першу світову мобілізовані з Добротова чоловіки переважно воювали на Італійському фронті стрільцями, часом дослужуючись до унтер-офіцерських звань. 18 жовтня 1914 р. село було зайняте російським черкаським кавалерійським ескадроном - і відразу московитянип взялися хазяйнувати по-своєму. Закрили школу, знищили бібліотеку товариства "Просвіта". Покинули село росіяни у лютому 1915 р. Після другої хвилі мобілізації у селі зовсім не лишилося чоловіків, а жінок і дітей почали евакуйовувати до Австрії. Влітку 1916 р. у село знову увійшли росіяни - донські козаки.
