English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Ярмолинці
Палац Орловських у Ярмолинцях. Фото до 1914 р. З ІХ тому  "Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej" Романа Афтаназі.

Палац Орловських у Ярмолинцях. Фото до 1914 р. З ІХ тому "Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej" Романа Афтаназі.


Jarmolińce (Ярмолинці) – osiedle typu miejskiego na Podolu w dawnym powiecie płoskirowskim, obecnie w obwodzie chmielnickim.

В реєстр пам'яток обласного значення Хмельниччини ця споруда чомусь потрапила під назвою "палац за новим універмагом". Будівля ярмолинецької санепідемстанції і справді не нова на вигляд, але її корені і витоки занадто непевні. Чи справді це рештки палацу Орловських? Порівняльного аналізу з архівними світлинами недостатньо.
7 жовтня 2012 р.



Координати: 49°11′33″ пн. ш. 26°50′23″ сх. д.

Карта

Райцентр на Хмельниччині, в 25 км на південь (в напрямку Кам'янця-Подільського) від Хмельницького. Понад 7 тис. жителів. 

 

Місто (68 км. на північ від Кам‘янця, 25 км. на південь від Хмельницького) лежить на трасі Чернівці-Хмельницький, саме за Ярмолинцями знаходяться вкрай туристично-привабливі Сутківці. Скромний, переважно одноповерховий райцентр: танк на постаменті, все ще незнесений Ілліч у вигляді свіжо-пофарбованого бюсту, велетенські елеватори радянських часів, православна церква неподалік ринку, сучасний скромний монумент чорнобильцям - з тих, які всі поселення змушені встановлювати за вказівками ієрархів вищого рівня, дивацькі назви крамниць - тут є "Zimaletto", приміром, і якийсь русалчино-порошковий "Аріель"; ну і два відносно великих супермаркети. Навіть ландшафти навколо пласкі і малоцікаві - тож до туристів в Ярмолинцях не звикли.

Хоча Троїцька церква (УПЦ МП), пише Вікіпедія, не настільки проста, як здається: це колишній храм бернардинського монастиря (1761), який після польського повстання було ліквідовано. Так з 1832 р. святиня стала православною. Такою й залишилася. 

 З найцікавішого для випадкового мандрівника - каре радянського центру за 50 метрів від траси Чернівці-Житомир (це для мисливців за пізнім совком) та Петропавлівський костел, зведений місцевими магнатами Орловськими (недалеко від автовокзалу).


Як вже зазначалося, власниками і Ярмолинець, і Сутківців були представники одного роду. Рід розростався - і ділився, частина Сутковецьких стала Ярмолинськими. Звідси й назва.

Вперше це поселення згадується під 1407 р, коли його з околицями король Владислав-Ягайло дав хорвату Ходькові за його вірну службу”.

Ярмолинці були власністю роду Ярмолинецьких до середини XVIII ст. Син Ходька Олехно, гарний господарник, за часів Казиміра Ягеллончика підняв статус Ярмолинців до міського  (1455 р.) і заснував тут замок. Одружився Олехно на останній з роду Каленічанів (?) з Підгайців - і мав трьох синів. Один з них, Федір, власник Сутківців та Ярмолинців, вперше почав писатися в документах власне як Ярмолинський

Про одного з Ярмолинських (Ю.Сіцинський подає прізвище інакше - Ярмолинецьких) відомо, що він в 1572 р. розгромив татар під Красиловим. Рід згас досить швидко: останнім був Томаш Ярмолинський (межа XVII-XVIII ст.), батько двох дочок. Анна, в заміжжі Шепінг (Szeping), у 1705 р. отримала в якості приданого Ярмолинці. 

Замок в Ярмолинцях був невеликий, та й саме поселення теж було незначним в XVI-XVII століттях, дарма що користувалося магдебурзьким правом і мало фортецю: в 1530 р. тут було 5 плугів (одиниць оподаткування), в 1542 р. – 7, 1583 р. – 8 плугів і проживало два ремісники. 

Ю. Сіцінський в “Оборонних замках Західного Поділля” писав, що на початку ХХ ст. тут було два замчища: стародавнє та більш нове. Старіше містилося на південно-східному кінці поселення, там ще можна було прослідити вали та рови. В плані замок був трикутним, з основою в 50 м., довжиною 85 м. Коло цього замчища було й церковище, де колись була Михайлівська церква (існувала до 18 ст). В 1901 р. там було відкопано дві надгробні плити – Матвія Ярмолинецького та його дружини Маріями Дзюс. В 1823 р. там було ще знайдено гармату з гербом Ярмолинецьких.
Новіше замчище знаходилося ближче до центру поселення, було квадратне (сторона – 68 м.), на рогах були круглі башти, навколо – вали. Начебто до другої половини ХІХ ст. у Ярмолинцях все ще існували поруйнована брама зі склепіннями та рештки двох башт. 

Зараз, наскільки я зрозуміла, розпитуючи місцевий люд, ніяких городищ в місті немає. Зате будується нова дерев'яна церква


 Маєток Орловських в Ярмолинцях

Ярмолинці. Палац Орловських Jarmolińce Jarmolynciai

Палац Орловських зі східно-південного боку. Фото до 1914 р.


Повернімося до вже згаданої Анни Шепінг. Її бездітний син Домінік успадкував Ярмолинці і мав намір переписати їх своїму племіннику (?) Францішку Марковському. Та характер у племінника був ще той, дядько на щось там образився - і маєток продав, а сам виїхав до Венеції. 

В 1757 р. Ярмолинці купив генерал-лейтенант Павло Старжинський - щоб у 1772 р. продати ярмолинецький ключ Войцеху Сцибору-Мархоцькому. Восени 1781 р. він приймав у Ярмолинцях короля Станіслава Августа Понятовського, котрий їхав з Кам'янця. А вже у 1782 р. Сцибор-Мархоцький помінявся з кавалером обох польських орденів Яном Онуфрієм Орловським: він тому Ярмолинці, а той йому Миньківці. Так в моєму дитинстві дівчатка мінялися календариками. В 1785 р. Ян Онуфрій відкупив у Юзефа Швірського сусідні Маліївці. Мав ще Кутківці та Пронятин під Теребовлею. Багатий дядько був - і мав кошти на відмолювання гріхів: розбудував у Ярмолинцях монастир бернардинів, який заснували його швагри брати Старжинські. Та родинним гніздечком були вибрані Маліївці - Ярмолинцям не пощастило. 

Син Яна Онуфрія, маршалок проскурівської шляхти і мальтійський лицар Адам Орловський (1780-1848) успадкував великі маєтності батька. Так як бернардинський монастир було закрито після польського повстання, Адам звів нову католицьку святиню - Петропавлівський костел, переживши кілька пертурбацій, дотяг до наших часів і навіть є діючим. Молодший син Адама Олександр Орловський (1817-1893) був наступним власником містечка. До речі, його старший син Ксаверій Франциск (1862-1926) від другого шлюбу з Клементиною Талейран-Перігор був першим послом відродженої Польщі у Бразилії та Іспанії. Саме йому в свій час дісталися у спадок і Ярмолинці - хоча урізноманітнити своє життя дипломат міг і в іншому своєму маєтку в баварському Фінкелі (Winkel). Міг, та коли молодший брат Мечислав (одружений з дочкою нью-йоркського банкіра Самсона-Лівінгстона) втопив Маліївці у боргах, а потім емігрував за кордон, Ксаверій Франциск продав баварський замок - і викупив ярмолинецький ключ, яким і володів до 1917 р. Близько 1880 р. в ключ входили також села Томашівка, Стара Соколівка, Глушкове і Слобідка Глушковецька, Нове Село і Вербка.

В першій половині ХІХ ст. у містечку були розвалини замку та невеликий двір з садком у центрі поселення, колишнє гніздечко Войцеха Мархоцького. Якщо Орловські бували в Ярмолинцях, зупинятися мусили у бернардинському кляшторі або у великому старовинному заїзді, що стояв напроти ринку. Так як ярмолинецькі ярмарки (Миколаївський та на Петра і Павла) гриміли на все Поділля, заїзд користувався популярністю. Під ярмарковий бізнес Адам Орловський звів у Ярмолинцях фабрики з виготовлення сукна, капелюхів та сідел, кілька складів - і привіз у подільську глибинку ремісників-колоністів з Німеччини. Не так щоб самі працювали, як щоби подоляків майстерності навчали. Все б добре - і бути б Ярмолинцям квітнучим гніздечком капіталізму, та місту катастрофічно не вистачало води, тож всі фабрики були перенесені в Дунаївці. Ось таке от бігство з пустелі. 

 

Резиденція у Ярмолинцях теж була дитям випадку: у 1859 р. російський цар Олександр ІІ, перебуваючи у Києві, забажав наступного року побачити Кам'янець-Подільський - причому так, щоб по дорозі ще й до Олександра Орловського заїхати. Пам'ятав його ще випускником юнкерської школи у Петербурзі - тоді вони навіть трішечки дружили. Такого гостя б зустрічати у розкішних Маліївцях - але ті не при дорозі були тоді (і є зараз). "Не при дорозі" слід розуміти буквально: доріг до казкової резиденції Орловських  - ну, таких, щоб не соромно перед монархом - не було взагалі. І ця традиція ревно підтримується сучасниками. Р.Афтаназі згадує ще якісь придворні інтриги, які мали перешкодити відвідинам Маліївців царем. Коротше, Орловський йде ва-банк: вирішує зустріти старого приятеля у Ярмолинцях, чудово розуміючи, що за рік нічого великно-бундючного не збудуєш. Ну і нехай: є отой вже згаданий старовинний заїзд (ще з XVII ст.!) - його й перебудуємо. Тим більш, дорога йшла якраз між бернардинським монастирем та заїздом. 

Одноповерховий гігантський заїзд (50 м завдовшки та 25 м завширшки - і це нагадує про подільські караван-сараї) грів свій головний фасад на сонечку з південного боку. З північної сторони був невеликий схил. Посередині був проїзд для коней - ну кажу ж, таки караван-сарай як він є. Кімнати для гостей розташовувалися вздовж стін. Стелі у всіх помешканнях були склепінчасті. 

Орловські не надто мудрували: поверхів не добудовували, планувальну структуру майже не тривожили. От вікна в центральній частині царського заїзду так, змінили, розтесали, зробили великими. Кутові восьмибічні вежі - от їх трохи підвищили, таке от орловське ноу-хау. В нішах башт стояли бюсти (гіпотетично - античних мислителів). Вестибюль (хол? коротше, перше вхідне приміщення) було велике за розмірами і оформлено дерев'яними панелями у нео-готичному стилі. Вище йшли фрески австорства Фортуната Кутиловського. З холу через дубові двері можна було увійти до їдальні (довжина 21, ширина - 6 м). Її стіни також до половини висоти були вкриті нео-готичними дерев'яними панелями. Зі склепінь стелі звисали велетенські світильники. Вікна виходили на північну терасу, звідки по сходах можна було спуститися до саду. По обидві сторони дверей до саду висіли картини, які зображали палаци в Маліївцях та Мурованих Курилівцях (таки вони ж близнюки!). Напроти розташовувався мармуровий камін з дзеркалом над ним - а також портретами Янтонія Красицького та Яна Онуфрія Орловського. Меблі та оформлення їдальні (дубові буфет та лавиці, дубовий же годинник на стіні, неоготичні стільці та крісла, фортепіано, мисливські трофеї, стелаж зі зброєю) походили з 1860-х рр. Увечері вікна занавішували зеленими шторами, прикрашеними гербами Орловських.

Про інші помешкання відомо набагато менше: було три ампірні салони на першому поверсі, а ще великий салон та бальна зала. Стіни всіх цих кімнат прикрашали картини фламанської та ілталійської школи. Почесне місце займали "Свята родина", котру приписували Рафаелю, та "Зняття з хреста" Рібери (ця - з родинної колекції Талейран-Перігор). В палаці була також непогана збірка картин ХІХ ст.: Юзеф Брандт, Генрік Семірадський (в тому числі знамените полотно "Танок серед мечів"), Юліуш Коссак і інші славетні поляки тієї доби. Ну і куди ж без родинних портретів. 

І ще щось було - увага! Увага! В Ярмолинцях зберігалася статуя роботи Віктора Бродського. ЩЕ ОДНА. На жаль, Р. Афтаназі ніяк не описує скульптуру - а шкода, адже це була б робота волинського майстра № 2 в Україні.  Були також колекцї бронзи, севрської порцеляни і столовий сервіз Капо ді Монте (Capo di Monte). Більшість цінних речей ще до Першої світової перекочували з Ярмолинців у Маліївці. 

Так як екс-заїзд "під царя" стояв ледь не на торговищі, на великий парк розраховувати не доводилося. Був невеликий сад на південний схід від споруди. Вздовж головного фасаду ріс живопліт - біля нього влітку виставляли екзотичні рослини з теплиць. З північного боку знаходилася чимала господарська частина - з флігелями, кухнями, пекарнями та стайнями. До маєтку вела через браму доріжка. Далі тягнулася ярмаркова забудова, набудована Адамом Орловським в 1831 р. Торгові приміщення і склади утворювали кілька невеликих вуличок, які оточували площу, яку невідомо чому називали Плац Рояль (може, тут для Олександра ІІ щось влаштовували?). Цілий рік Плац Рояль стояв пусткою - і змінювався кадинально в часи ярмарків. Оборот ярмарку станом на кінець ХІХ ст. складав 1,2 млн крб. Тут торгували кіньми, збіжжям, хутром, тканинами, возами, чаєм, товарами аж з Лодзі, тут відбувалися спортивні змагання, ставилися п'єси та гралися концерти на потіху ярмаркуючих. 

В якості гостьової резиденції Орловських колишній заїзд прослугував з 1860 р. аж до Першої світової. На ярмарки ж не лише селяни їздили - знать теж любила шопінг, тож в часи ярмарків у маєтку проходили бали та прийоми. 

За описами щось мало на сучасну санепідемстанцію схоже, якщо чесно. Особливо підозріле місце - я б ставила радше на околиці сучасного ринку, ніж на виїзд в бік Нігина. 

 

Хоча головною архітектурною домінантою містечка Р.Афтаназі вважав все ж колишній бернардинський костел (1761-1785) - один з найгарніших на Поділлі. Фасад храму декорували чотири іонічних пілястри, а на аттику була встановлена фігура Мадонни. Храм вирізнявся чималим куполом, а у вівтарі висів образ Богоматері (копія відомої картини Мурільйо). Також у святині була статуя фундатора Павла Старжинського, виконана з карарського мармуру. Від містечка кляштор оберігав мур з тесаного каменю. В мурі були стрільниці - на час його побудови про обороноздатність все ще доводилося піклуватися. В північно-західному куті муру стояла шестибічна дзвіниця. За храмом стояв чималий корпус келій. Коли у 1831 р. костел перетворили на православну церкву, його викрасили у яскравий колір, а інтер'єри змінили. У 1881 р. храм перебудували у неоросійському стилі, повністю вбив всю красу споруди. Поки зводилася нова католицька святиня, меси правили у цвинтарній каплиці.   

Існуючий Петропавлівський костел зведено з маліївецького каменю. На час побудови храм стояв на найбільшій площі Ярмолинців. Зараз найбільша - перед міськрадою. У 1867 р. склепіння нави костелу завалилося. Відбудову почали аж у 1913 р. - вчасно, за рік до війни. В парафіяльний храм з бернардинського свого часу встигли перенести біло-золотий головний вівтар з копією картини Мурільйо, а також мармуровий надгробок Яна Онуфрія Орловського, надгробки Адама і Олександра Орловських, образи св. Ганни та Антонія Падуанського. Розпис парафіяльного костелу виконав друг родини Орловських Фортунат Кутиловський. В радянські часи у храмі був кінотеатр, а потім палац піонерів. Зараз костел мало нагадує себе ж зі світлин сторічної давнини. 


 Ярмолинці і Стравінський

Ярмарок в Ярмолинцях, кінець ХІХ ст.

Ярмарок в Ярмолинцях, кінець ХІХ ст.

З Ярмолинцями пов‘язане ім‘я видатного композитора ХХ ст. Ігоря Стравінського, автора “Петрушки”, “Весни священної”, “Солов‘я”. На Поділлі він перебував в 1891-1892 рр.


Найбільше враження з подільських візитів на маленького Ігоря справили саме Ярмолинці, куда його брали батьки на ярмарок. Це було приблизно в 30 милях від Печесьок, де в маєтку тітки композитора, материної сестри Катерини, сім‘я Стравінських проводила літо.

Зараз Печеськи - невелике село Хмельницького району Хмельницької області (менш як 400 жителів), неподалік від Тиранівки та Стуфчинців, в кількох кілометрах на схід від траси Хмельницький-Старокостянтинів.

 

За спогадами Ігоря Стравінського, Ярмолинці були “жвавим і мальовничим містом”, яке славилось своїми ярмарками, на його фоні Печеськи виглядали як “нецікаве містечко”. Дитяче враження від ярмарку в Ярмолинцях було таким, що навіть великий ярмарок в Нижньому Новгороді, як пише композитор, “не справив на мене такого враження”.

Над усе йому запам‘яталися “виставлені на ярмарці в Ярмолинцях ручні вироби селян, торгівля худобою й особливо зерном, оскільки Ярмолинці розташовані в центрі українського океану пшениці. До того ж на ярмарок селяни з‘їжджалися в яскраво прикрашених строях й здавалися тому веселими й привабливими. Більше всього я насолоджувався змаганнями в танцях, і присядки я бачив саме там, потім я використав їх в танці кучерів у “Петрушці”, так само у “Петрушку” увійшли козачок і тропак. В Печиськах я чув також багато народної музики, хоча це була головним чином музика для гармоні. (Музика іншого роду виконувалась рідко, так як Ярмолинці й Печиськи були селянськими поселеннями без буржуазії і без магазинів). По сусідству кочували циганські табори, та мені не доводилося чути якоїсь циганської музики; мої батьки лякали мене циганами "Вони вкрадуть тебе і відвезуть у далекі краї, і ти ніколи більше не побачиш маму і тата", - і я був наляканий так сильно, що до цього часу боюся їх.”

Ще з інтерв'ю Стравінського: "Мої спогади про Печиськи не можна назвати щасливими, і я не відчуваю задоволення, оживляючи їх, але Печиська грають настільки ж важливу роль у ландшафтах мого минулого, що і Устилуг, тому я спробую викликати у пам'яті те, що зможу. Печиськи - це село Подільської губернії, приблизно в 400 милях південніше Устилугу і приблизно в 15 верстах від Проскурова, головного міста цього району та важливої вузлової залізничної станції на лінії Галичина - Відень. Сестра моєї матері Катерина володіла у Печиськах великим маєтком, і я проводив там літо 1891 і 1892 рр.".

 

Останній візит майбутнього композитора до Печесьок (які він помилково називав Печиськами) відбувся у 1895 р. і мав сумний привід: Ігор прибув сюди з батьками з німецького курорту Хоумбурга на похорон свого старшого брата Романа Стравінського. З дитинства Ігорю здавалося, що батьки воліють саме Романа, а не його. А композитор страшно потребував любові близьких - і тому у Печиськах часто страждав. Страждав і через важкий. тиранічний характер власниці маєтку тітки Катерини, котра всі свої сили направляла на псування життя своїй овдовілій невістці Людмилі, племінниці видатного композитора Лядова. Саме тут, на Поділлі, І.Стравінський познайомився зі своєю майюутньою дружиною Катериною Носенко

 

По темі: Листування І.Стравінського з ріднею



Ярмолинці. Бернардинський монастир. Мал. Наполеона Орди

Колишній Бернардинський монастир. Мал. Наполеона Орди (1871-1873).


Сучасні Ярмолинці - місто не туристське

Сучасні Ярмолинці - місто не туристське


Ярмолинці ботанічні

Хоча тут можна вивчати ботаніку


Ян Онуфрій Орловський Jan Orłowski

Ян Онуфрій Орловський


Парафіяльний костел (фото до 1914 р.) в Ярмолинцях
Апостол Павло. Ярмолинці
Ярмолинці. Костел. Фото 1990-х рр.
Костел Орловских в Ярмолинцах на Подолье
Петро з ключами. Сучасний, здається

Парафіяльний костел


Ярмолинці. Екіпаж на фоні стайні. Фото до 1914 р.

Екіпаж на фоні стайні. Фото до 1914 р.


Ярмолинці. Палац. 1885 р. Гравюра В.Антошевича
Види Поділля (і Ярмолинців) з тижневика Kłosy № 1040  за4.06.1885 (с.372).

Палац. 1885 р. Гравюра В.Антошевича


Ярмолинці. Башта палацу (до 1914 р.)

Башта палацу (до 1914 р.)


"Танок серед мечів" Г.Семірадського зараз у Третьяковці. А був в Ярмолинцях

"Танок серед мечів" Г.Семірадського зараз у Третьяковці. А був в Ярмолинцях


Ярмолинці. Ліквідаторам чорнобильської аварії.

Ліквідаторам чорнобильської аварії.


І коза на балконі!

Будинок у Ярмолинцях


http://art.1september.ru/2008/08/10.htm

Стравінському в Ярмолинцях подобалося (портрет композитора роботи П.Пікассо)


© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник