English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Тинна

 Є принци у селах подільських...

Cвітлина - В.Невинний. Зроблено під час нашого відрядження Хмельниччиною 7.08.2003 року.

Cвітлина - В.Невинний. Зроблено під час нашого відрядження Хмельниччиною 7.08.2003 року.


Координати: 49°01′38″ пн. ш. 26°43′43″ сх. д.

Понад 700 жителів. 

 

 Якщо їхати з Кам'янця на Хмельницький старою розбитою трасою, через Нігин на Ярмолинці, неодмінно потрапите в це село, що тихенько лежить довгі століття на обох берегах річки Тарнавки, притоки Дністра. Башти місцевого костелу ледве-ледве видно з боку траси, тому будьте уважними і не проминіть їх. 

Більш ніж впевнена: про це село ви нічого не знали. Немає його ані в чотиритомнику "Пам'ятки містобудівництва та архітектури УРСР", ані в інших краєзнавчих фоліантах. Хоча - ні, де-не-де зустріти згадки про Тинну все ж можна: наприклад, в польському Tygodniku ilustrowanomu середини ХІХ століття.
Вже тоді в тижневику писали, що "єдина і велика хвала сучасній Тинній - це прегарний костел, який славиться дивами". Продовжимо цитату: "Село заселялося долиною, з півдня його вінчає ліс, а з півночі, на лівому берегу річки, царює над селом костел. Тинна знаходиться (...) на самій поштовій дорозі, в 4 милях (?) від Кам'янця та 2 милях від Ярмолинець".
Коли саме виникло село, невідомо, але була згадка у костельному архіві, що Тинна, Тарнава, Тарнавка та Томашів у 1607р., за часів польського короля Зигмунда Вази були спадком подільського ловчего Томаша Гумецького, а до того часу протягом 200 років це були королівські землі. Ця згадка дає підстави стверджувати, що Тинна могла бути заснована у кінці 14 - на початку 15ст. Був то часОльгерда та Владислава Ягеллончика, коли подільське жито сплавлялося Дністром аж до Візантії та Кіпру, тож не дивно, що Тинна невдовзі стала відома завляки своїм ярмаркам. Тоді Тинна була немалим містечком, що лежало на обох берегах Тарнавки. На лівому березі, навпроти постоялого двору, який виконував також функції ратуші, ще у середині ХІХ століття показували місце, де стояв перший, ще дерев'яний костел св. Катерини.
Близько 1590-го року, трохи вище від дерев'яного, зводиться коштами Томаша Гумецького новий мурований храм. На початку XVII сторіччя папа Урбан VIІІ видав привілей місцевому костелу, з відпустом на всі марійні (присвячені діві Марії) свята. В цьому документі храм називають ecclesia primae fundationis ловчего Гумецького (наскільки дозволяє мінімальне знання латини, це щось про першокласне відпустове місце. Виправте мене, якщо я помиляюсь). Певно, саме від Гумецького у дарунок храм отримав образ богородиці, який прославився багатьма дивами.
У 1656р. татари пограбували містечко та костел, а чудодійний образ розітнули палашем над лівим оком Марії, пошрамувавши обличчя богородиці. Коли турки у 1672р. сараною покотилися нашою землею, цінний образ перенесено у Кам'янецьку Катедру, а коли впав навіть головний фортпост Поділля, пані Гумецька першою справою подумала не про врятування своїх дітей, а про образ, який було перевезено до Львова (ось що з людьми релігія робить!).
Лише у 1730р., коли всі яничарські лихоліття були далеко позаду, образ повернувся у рідну Тинну. А костел... костел у 1706 р. був вже зовсім у руїні, тому храм зруйнували до фундаменту, на якому його й відновлено Катериною та Стефаном Гумецькими, воєводою подільським. 10 листопада 1717р. кам'янецький біскуп Стефан Рупнєвський храм освячує, про що свідчить меморіальний камінь з написом, який прикрашав колись закристію. Костел до пари до Марії отримує ще одного патрона - мученика та святого Войцеха.
1734р. тинська святиня пережила напад волохів та циганів. А про її славу говорить хоча б той факт, що, скажімо, 2 липня 1743р. поклонитися образу прийшло 30 000 вірних.
Після смерті у 1736р. подільського воєводи Стефана Гумецького Тинна перейшла у власність його сина Ігнація, коронного стольника. Ігнацій, виконуючи останню волю батька, розпочав будівництво нового костелу. Процес зведення храму завершила вже вдова Ігнація, Тереза. Храм стоїть на невеликому горбку, він прямокутний у плані. Колись його фасад прикрашали скульптури святих Ігнація та Терези (ну а хто б сумнівався...), а ще - діви Марії, Петра та Павла, та до нашого часу скульптури не дожили.
Колись у костелі було аж 9 вівтарів, головний прикрашав славетний дерев'яний образ (див. у галереї ліворуч). Був у костелі ще гарний різбляний образ вознесіння Марії.
Катерина Гумецька одружилася вдруге вже з наступним подільським воєводою - Бернардом Годзьким, від цього шлюбу народилася ще одна Катерина, теж двічі одружена. Її другим чоловіком був принц Кароль (Шарль) де Нассау-Зіген, про якого докладніше нижче. Принц не мав дітей і відписав Тинну у спадок Гречинці Екомон, пізніше - Бутягіновій, а вже від її дочки Тинна відійшла до Потоцьких.

А що зараз? А зараз - романтичний старий цвинтар біля храму. Вражаюча картина: старі могильні плити (1837 рік - ось єдине, що змогла розібрати з дат) звалені купкою посеред зарослого диким виноградом цвинтаря. Здається, склепи тут або заквартировані вампірами, або просто їх хтось встиг добряче перерити. Зупинимось на цьому і подивимось зблизька на подільського принца.

До вашої уваги кілька статей С. Феодосьєва:


 Шарль де Нассау-Зiген - подiльський принц

 Без перебiльшення i з повною впевненiстю можна стверджувати, що найбiльш цiкавою, яскравою i неординарною постаттю, яка жила на Подiллi в кiнцi 18-го - на початку 19-го столiття, був принц Шарль де Нассау-Зiген. Сьогоднi, на жаль, це iм'я призабуте. Проте, був час, коли про подвиги принца та його героїчне життя було вiдомо всiй Європi. Ось, наприклад, що говориться про принца в найавторитетнiшiй французькiй енциклопедiї "Лярус": "Нассау-Зiген (Шарль, Анрi, Нiколя, Отто). Принц. Французький авантюрист нiмецького походження. Народився 1745 року в Сенарпонтi, Пiкардiя. Помер 1808 року в Тиннi, Подiлля. Вважався однiєю з найнеординарніших особистостей свого часу. Супроводжував Бугенвiля навколо свiту (1766-1769). Прийнятий на службу до французької армiї, брав участь в облозi Гiбралтару iспанцями (1782). Знаходячись на службi в Росiї, був посередником мiж королем Польщi Станiславом та Катериною II".
Останнi 12 рокiв життя пiсля смертi Катерини II адмiрал росiйського флоту принц Шарль де Нассау-Зiген майже безвиїзно провiв у маєтку своєї дружини, вдови польського князя Януша Сангушка Каролiни Гоздської (1751-1804) в селi Тинна Подiльської губернiї, сьогоднi це Дунаєвецький район Хмельницької областi. Тут вiн i помер, усiма забутий, 21 квiтня (9 квiтня за старим стилем) 1808 року.
На жаль, у сьогоднiшнiй Тиннi мало що нагадує про перебування принца Нассау. Не зберiгся його маєток. Єдиний свiдок - побудований у 18-му столiттi костел, одна з перлин архiтектури, був зруйнований в 1956 роцi. Не збереглася й могила принца Нассау, яка була однiєю з найкращих на старовинному тиннянському кладовищi. Вона зруйнована десять рокiв тому при будiвництвi нового костелу.
Про неординарнiсть принца де Нассау свiдчить хоча б його заповiт, який вiн написав за кiлька днiв до смертi, текст якого був знайдений мною у Кам'янець-Подiльському мiському державному архiвi. Ось, зокрема, лише кiлька рядкiв з цього документа (переклад з французької мови - авт.):
"Я бажаю бути похованим у Тиннi без нiякої помпи тиннянським священиком через три днi пiсля моєї смертi на дiлянцi землi у п'ятдесят квадратних крокiв, яка знаходиться бiля цвинтаря, i де у майбутньому нiхто не може бути похованим. Я засновую два посаги по три сотнi флорентiв кожен для двох дiвчат, якi будуть виходити замiж кожного року в Тиннi за умови, що тиннянськi дiвчата будуть вирощувати квiти на дiлянцi землi в п'ятдесят квадратних крокiв, де я буду похований. Це будуть дванадцять найбiльш поважних селянок Тинни, якi обиратимуть двох дiвчат для видачi замiж у рiчницю моєї смертi. Вибiр на користь дiвчат залежатиме вiд умiння й старанностi, з якими вони вирощуватимуть квiти на моїй могилi".
Знаменита художниця Елiзабет Вiже-Лебрен, яка була знайома з принцем Шарлем де Нассау-Зiгеном i два рази малювала його портрети (в 1776 та 1789 роках), залишила нам цiкавi спогади про "останнього лицаря", як називали принца його сучасники. Переклад з французької роздiлу про принца де Нассау-Зiгена здiйснено мною за останнiм двотомним виданням "Спогадiв" Елiзабет Вiже-Лебрен, що побачила свiт в Парижi в 1986 роцi.


 Елiзабет Віже-Лебрен "Принц Нассау"

 Я була ще незамiжня, коли принц Нассау, в той час молодий чоловiк, був представлений менi абатом Жiру. Вiн попросив мене намалювати свiй портрет у повний зрiст, який я виконала олiєю, але дуже маленького розмiру. Принц Нассау, названий принцем де Лiнем - "невразливим", був вiдомий своїми блискучими героїчними подвигами, якi здавалися неймовiрними. Все його життя - це низка пригод, одна дивовижнiша за iншу. Йому виповнилося трохи бiльше двадцяти рокiв, коли вiн разом з Бугенвiлем здiйснив подорож навколо свiту. Мандруючи пустелею, вiн проявив вiдважнiсть, яка нагородила його iменем "приборкувача потвор". Вiдтодi, ставши переможцем на морi, на сушi, вiн, як менi здається, боровся проти усiх держав земної кулi. Завжди войовничий, завжди в дiї, вiн об'їхав свiт з одного кiнця в iнший. Казали, що йому необхiдно адресувати листи туди, де проходять великi шляхи.
Нiчого на обличчi та в зовнiшньому виглядi принца Нассау не вказувало на героя пригодницької iсторiї. Вiн був високий, мiцної статури, мав прямi риси обличчя, яке пашiло свiжiстю i рум'янцем. У Вiднi я привела свою доньку до Казанови (знаменитий художник Франческо Казанова, брат вiдомого авантюриста Джованi Джакомо Казанови), автора мемуарiв "Iсторiя мого життя" - авт.), який на багатьох полотнах представляв принца Нассау, що вбиває тигрiв, левiв та iнших кровожерливих звiрiв. Трохи згодом, одного вечора, коли ми були у гостях в принцеси де Лоррен, сповiстили про приїзд принца Нассау. Моя дочка, яка очiкувала побачити чоловiка з суворою зовнiшнiстю, тихенько мовила менi: "Як! Це той, про кого я так багато чула? Але ж вiн виглядає мирно й сором'язливо, неначе молода черниця, що виходить з монастиря."


Стаття з сайту "Є!":


 Подiльського принца Шарля де Нассау-Зiген малював Франческо Казанова

 В 1998 роцi свiтовi лiтературнi кола широко вiдзначили двохсоту рiчницю з дня смертi одного з видатних iталiйських письменникiв, який писав французькою мовою, авантюриста, автора вiдомих мемуарiв “Iсторiя мого життя” Джованнi Джакомо Казанови (1725-1798). Його творчiсть i, особливо, спогади, це не тiльки еротична сповiдь, але живий, критичний, добре документований опис суспiльства та iсторичних подiй тiєї епохи.
Проте, сьогоднi мало кому вiдомо, що знаменитий мемуарист мав брата на iм’я Франческо, талановитого художника, слава якого за життя була значно бiльшою, нiж слава Казанови-письменника. Народився вiн 1727 року в Лондонi, бiльшу частину життя провiв у Францiї, де став членом Академiї мистецтв i помер 1802 року в Австрiї. За життя Франческо Казанова пiзнав справжнiй трiумф. Денi Дiдро назвав його “великим художником”. Полотна Франческо Казанови користувалися великим успiхом, i вiн мав чисельнi замовлення, завдяки чому став одним iз найбагатших вельмож того часу. Однак, життя його було нелегким. Характер Франческо був багато в чому подiбним до характеру брата. Ось, зокрема, що пише про нього Джакомо Казанова у своїх мемуарах:
“Мiй брат був знаменитим художником i вже у 26 рокiв заробив мiльйон. Незважаючи на це, надмiрнi витрати, потяг до розкошi та два невдалих одруження розорили його”.
Неможливiсть розрахуватися з боргами призводить до того, що вiн покидає Париж i їде до Вiдня. В Австрiї вiн працює одночасно для iмператорського двору, австрiйських принцiв i росiйської iмператрицi Катерини II.
Особливо талант Франческо Казанови проявився у вiдтвореннi битв. Вiн увiйшов до iсторiї образотворчого мистецтва як неперевершений художник-баталiст. Так, для Катерини II вiн створив такi помпезнi полотна як “Облога Очакiвської фортецi”, “Подвиги Потьомкiна”, “Портрет Петра I” та iншi. Сьогоднi картини Франческо Казанови зберiгаються у багатьох галереях свiту. Найбiльша колекцiя знаходиться у Луврi (Париж).
Значною є також колекцiя творiв художника в Ермiтажi (Санкт-Петербург). В Українi одну з картин венецiанського живописця “Пiсля битви” можна побачити у Севастопольському художньому музеї. Отже, незважаючи на те, що колишня слава Франческо Казанови в нашi днi є дещо призабутою, цей художник займає по праву почесне мiсце в iсторiї європейського i свiтового мистецтва ХVIII столiття.
Прискiпливий читач може поставити запитання - чому це подiльська газета зацiкавилася художником, який жив давно i творив далеко вiд України? Рiч у тому, що свого часу Франческо Казанова написав кiлька картин, в яких прославив подвиги свого близького друга - принца Шарля де Нассау-Зiгена, який, як вiдомо, останнi 12 рокiв свого життя провiв у селi Тинна, де i помер у 1808 роцi. Сьогоднi це Дунаєвецький район Хмельницької областi.
У 1787 роцi принц де Нассау-Зiген знаходився в близькому оточеннi iмператрицi Катерини II, коли та здiйснювала свою знамениту подорож по Українi i в Крим. Як вiдомо, у цiй поїздцi брали участь коронованi особи, iноземнi посли, багато iншої знатi. Ось, зокрема, як описав у своєму щоденнику один iз днiв подорожi знаменитий венесуелець, керiвник боротьби за незалежнiсть iспанських колонiй в Америцi Францiско де Мiранда (1750-1816): “Велика картина Казанови (венецiанського живописця), яку вiн написав у Парижi i яка коштувала 12 000 франкiв, була вивiшена в залi для того, щоб її побачила її величнiсть. Це подарунок принца Нассау князевi Потьомкiну. На нiй зображено полювання на ягуара, якого принц Нассау вбив бiля мису Санта-Марiя, що коло гирла Лаплати. Шевальє де Льєрезону, котрий супроводжував принца загрожує смерть, i тодi Нассау стрiляє зi своєї рушницi”.
Тривалий час це величезне полотно (десять футiв у ширину i вiсiм з половиною у висоту) зберiгалося у галереї її величностi iмператрицi Росiї в Санкт-Петербурзi, яка стала основою колекцiї всесвiтньовiдомого Ермiтажу. Був перiод, коли вважалося, що картина знищена чи пропала безвiсти. Проте це не так - у 1937 роцi з Ермiтажу вона була передана до науково-дослiдного музею Академiї мистецтв, де зберiгається i тепер. Iнша картина Франческо Казанови на цю ж тему, але значно менших розмiрiв зберiгається сьогоднi у Францiї в Художньому музеї Руана.
До цього музею вона надiйшла в 1975 роцi, як подарунок вiд колекцiонера Анрi Бадеру. Це, за словами одного з мистецтвознавцiв, “досить дивне полотно, в якому художник поєднав елегантнiсть i вiдчуття руху, на якому зображено “ Його величнiсть монсеньйора принца де Нассау-Зiгена, що вбиває пуму в Америцi пiд час своєї подорожi навколо свiту на королiвському фрегатi “Будез” пiд командуванням Анрi Антуана де Бугенвiля”.
Як бачимо, з iменем принца Шарля де Нассау-Зiгена пов’язано багато iмен визначних особистостей європейської iсторiї ХVIII столiття.

Сергiй ФЕОДОСЬЄВ



Костел у Тинній в профіль. 7.10.2012

Костел у Тинній в профіль. 7.10.2012



Один з надгробків на цвинтарі поблизу костелу.

Один з надгробків на цвинтарі поблизу костелу.


Костел у Тинній. З книги А. Бетлея Paweł Giżycki SJ, architekt polski XVIII wieku

Костел у Тинній. З книги А. Бетлея "Paweł Giżycki SJ, architekt polski XVIII w."


"Чудотворний" образ і костел у Тинній. Tynna

"Чудотворний" образ цілком. Для фанатів:).


А ось це портрет самого принца Нассау роботи Казанови.

А ось це портрет самого принца Нассау роботи Казанови.


Ще один портрет принца.

Ще один портрет принца.


Автопортрет Е. де Віже-Лебрен.

Автопортрет Е. де Віже-Лебрен.

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник