Карта

Координати: 48°00′53″ пн. ш. 25°35′14″ сх. д.

Всі звіти з Красноїльська

Маланка-2013 в Красноїльську (Malanca la Crasna)

Маланка-2011 в Красноїльську

Моє відео з маланки

Від Чернівців - 45 км, від Сторожинця - кілометрів 20, від Чудея - близько 6 км. А ще за 8 км — державний кордон з Румунією (перевірте, чи маєте з собою внутрішній паспорт!). Тому не дивно, що більшість мешканців селища розмовляють румунською: переважна більшість населення тут етнічні румуни. Так що мовний бар’єр може бути досить відчутним.

Дані про кількість населення дещо різняться: офіціно близько 9 тис. жителів, самі ж мешканці селища називають цифру в 11 тисяч.

Поселення, як і Чернівці, вперше згадано в грамоті молдавського господаря Олександра Доброго - тільки не в 1408 р., а в 1431 р.

В 1696 р. нижню частину села, відділену річкою, купив польський шляхтич Олександр Їльський. Його прізвище до цього часу збереглося у назві Красноїльська. Верхня ж частина називалася Красно Путна. В Красно Путні по дорозі до відомого монастиря в Путні (зараз територія Румунії) побував влітку 1871 р. великий румунський поет-романтик Міхай Емінеску.

В ХІХ – на початку ХХ століття в цих краях мешкала велика німецька колонія. Місцеві кажуть, там були не лише німці, а й австрійці. Працювали лісниками і єгерями: навколо Красної карпатські дрімучі ліси. До цього часу в селищі поширені прізвища Герман - начебто це нащадки тих колоністів. 

Красноїльськ як цільна одиниця, як селище народився аж в 1968 р., коли об’єднали в один населений пункт два сусідніх прикордонних села. Тут шість кутів: Верхня і Нижня Путни, Гута, Сус (часом кажуть Сусєни), Тражани та Дял. 

До центру селища і всіх архітектурних цікавинок від дороги на Чернівці — ще кілька кілометрів повз гарно доглянуті будиночки, а часом — й справжні багатоповерхові хороми. У центрі Красноїльська стоїть чимала сучасна мурована Покровська церква, в образі котрої виразно відчуваються відголоски стилю бринковяну. Церкву за проектом архітекторів Теодора Папашчіуця та Аурела Боєску спорудили всього за 18 місяців: почали будівництво наприкінці 1989 року, а вже 14 жовтня 1991 р. храм було освячено.

Треба було побувати у Красноїльську-Красній аж у восьмий раз, щоб нарешті побачити досить пристойно збережений тут панський маєток. Ну, буває - розпіареним його не назовеш, єдина згадка про палац - у чернівецькому виданні "Від і До". 

Шукати просто: центр (селищна рада, дві церкви поруч, потім школа, а за ним - зелений масив, паркан з аркою, на арці - "САНАТОРІЙ". Далі видно сучасний триповерховий корпус, але треба йти далі, вглиб парку - там вже побачите і стару браму, і гарненький (і чималий) будинок з балконом. Прийшли. 

(До речі, місцеві в курсі, що санаторій - бувший палац, так що можна і до них за допомогою звернутися).

Всередину заходити трішки страшно: тут все-таки не такий санаторій, не для курортників. Тут перебувають немолоді люди з туберкульозом (і часом вони в минулому ще й безхатченки). Ну але хоч одним оком глянути, як там і що? А там чисто, немає гидотного лікарняного запаху, там дивовижно низький, якийсь аж фортечний холл, а ще збережені старі камін та нео-класицистичні (алюзії аж вкрай ампірні) грубки. 

Наскільки зрозуміла, споруда, що збереглася, з'явилася на початку ХХ століття. Ну тут просто: на архівних поштівках (до 1905 р.) "Шльосс ін Красна-Ільчі" виглядає зо-о-о-овсім не атк, як зараз. Отже, був або дуже сильно перебудований, або вимурований з нуля.

"Від і До" згадує, що стіни приміщень другого поверху були прикрашені фресками на античну тематику (таки ампір царював всередині, а зовні і не скажеш). Вся та краса знищена у 1960-х під час пожежі. 

Маєток часто змінював власників, і важко сказати, не знаючи точної дати його побудови, чи володіли ним легендарні Ільські (ті самі, від яких КрасноІЛЬСЬК). Та відомо, що володіли якісь Стирчі, а далі іудей Макс Розенберг. Може, власник красноїльської фабрики скла - працювала тут така на межі століть.

Останніми власниками палацу були Маврокордати (і звідки на Буковині греки?). Саме за Маврокордатів був розбитий гарний парк навколо палацу. Зараз парк займає площу в 9 га, у ньому все ще росте гінкго - екзот для Буковини. Зберігся і фонтан, правда, потребує ремонту. 

Маєток було впорядковано за найновішим словом тогочасного прогресу. Тут були міні-електростанція та водогін, який подавав у Красну мінеральну воду з вершини гори Коргана. До басейну-резервуару вели керамічні труби, з басейну вода потрапляла в підвал палацу (може, звідси його товстезні стіни?), в басейн № 2. Водогін зруйнували вже у радянські часи. Від електростанції серед господарських приміщень колишнього маєтку дотепер зберігся невеликий обкладений цеглою басейн - вже без турбіни. 

Легенду про перебування тут Пушкіна немає сенсу множити: він тут бути не міг, кожен крок його вигнання досліджений давно і ретельно. Базується легенда на вкрай хитких основах: на могилі Олени Раллі, дочки кишинівського знайомого О.Пушкіна.  

Санаторій у колишньому маєтку діє з 1949 р. В радянські роки це був досить відомий і популярний заклад. Під час катастрофічної повені 2008 р. було сильно пошкоджено дах споруди. На ремонт санаторію було виділено 14 млн. гривень. Вціліли не лише все ще діючі п'єци і камін, а й паркетна підлога та - подекуди - старі дерев'яні двері.