Карта

Координати: 48°05′06″ пн. ш.25°39′09″ сх. д.

Понад 1 тис. жителів

Буденець - напевно, одне з наймальовничіших сіл Сторожинецького району. І зараз я покажу, чому. 

Буденцю пощастило – в нього є день народження. Вперше село було згадано 18 жовтня 1435 року.

Ще більше йому пощастило з природою: з одного боку село прикривають ліси (бачила над ними сокола), з іншого відкривається панорама Буковинських Карпат. Плюс саме тут знаходиться джерело колись популярної у області мінеральної води "Буковинська". Гідрокарбонатної натрієвої типу "Боржомі", ось.

Посеред села - не лише Буденецький завод мінеральних вод, де її розливають (розливали?)  в пляшки, а й кіоск, де можна її купити.

Та нас не вода і не дата цікавить, а чим село багате в архітектурному плані. Я закричала водію маршрутки «Тпрррру!», коли повз вікна Пежо проплив палацик з баштами. Палацик видно було чудово: він стоїть на горбочку праворуч від траси. 

Зараз в цьому невеликому, але симпатичному палацику Мікулі-Волчинських, збудованому французькими архітекторами на зламі ХІХ-ХХ століть, розмістилася буденецька школа. З румунською мовою викладання. Тут румунська табличка на стіні, румунські книги в бібліотеках і румунська мова на шкільному майданчику під час перерви. Це все непогано, хоча навіть з немолодими вже вчителями довелося порозуміватися ледь не на мигах. Здавалося б - до райцентра, Сторожинця, всього 12 км (щоправда, лісами), а до Чернівців лише 31. Але...

Тому вибивати інформацію про споруду було важко.

Отже, дочка власників села, польських поміщиків Волчинських, вийшла заміж за такого собі пана Мікулі. І той збудував в новій вотчині ось це диво. Була тут і гарна ліпнина в приміщеннях, і парк навколо (його залишки збереглися і сьогодні). Сама споруда в досить непоганому стані. Щоправда, в інтер'єрі туриста зацікавлять хіба сходи на другий поверх - все, більше нічого старого не збереглося. Немає навіть древніх зображень палацу - принаймні, в шкільній історії села та у вчительок, з якими розмовляла. В директорки теж нема, є лише вишивана картина з палациком.

Коли в 1940 р. прийшли комуністи, Мікулі покинув рідний край. Так і помер на чужині в страшних злиднях. Дві його дочки мешкають, наскільки запам'ятала, у Франції.

В кожного хутора була - і є - своя історія. І з'єднує їх всі докупи хіба сучасний адміністративний поділ та річка. Малий Серет вперше згадав в своєму "Описі Молдови" Дмитро Кантемир.

Найстарішим з хуторів старожили називають Гаражени. Така автомобільна назва немає нічого спільного з АТС: просто жив у тому куті хтось на прізвище Гарага. Через Гаражени з веселим дзюркотом протікав потічок Будей - поспішав влитися до Малого Серету. Саме цей струмочок і дав потім назву всьому селу.

За іншою версією, назва села походить від румунського слова "буда", котре перекладається як... Правильно, "буда". Чи там "халабуда". 

Десь близько 1700 р. почав розростатися хутір Переліска. Там з'являлися нові й нові дерев'яні будиночки. Жили в них, напевно, лісоруби і лісники, які слідкували за багатими землями поміщиків Волчинських. Так-так, тих самих.

Волчинський наймав не лише місцевих румунів, а й запрошував робітників з Польщі, Австрії чи Галичини.

Десь з того часу зберігся великий дуб на шкільному подвір'ї. За місцевою легендою його вік вже понад 300 років.

Сільська історія повідомляє, що тут, де зараз росте одиноке дерево-велет, колись Волчинськими було розбито справжній дендропарк. Тут зеленіли пірамідальні тополі, кедри, дуби, сосни та інші дерева. Звинувачувати жителів села в тому, що парк майже шез, не зовсім справедливо: більшість дерев всохлася від старості. А от дуб зберігся. Як пише сільська історія:

І продовжує: "В прошлом дуб считался как святое дерево. Украинский народ кланялся ему".

То ось чому школярики так на мене дивилися! Я просто не вклонилася дубу.

... в Буденці є дерев'яна церква хатнього типу, приому поважного віку - 1799-1803 років побудови. Присвячена архангелам Михаїлу і Гавриїлу. Поруч з церквою в 2007 р. зводився новий мурований храм. Фотографія його у мене є, але показувати таке соромно. Ну ДУЖЕ некрасивий. Для такого прегарного села - сором мати таку негарну та негармонійну церкву. Так, неначе і не було на Буковині ВЛАСНОЇ архітектурної традиції - збудували абищо без пропорцій. Поруч з храмами - рекреаційна зона з ставочком і дерев'яними альтанками.

Ну і як же не згадати римо-католицький неоготичний костел (каплицю). Він з усіх буденецйьких будівель найближче до Сторожинця розташований, вже фактично в лісі. І найвище за всі інші будівлі теж. Невеликий, але гарненький. Працівник райдержадміністрації, щоправда, назвав цю споруду кірхою, але ж ми знаємо, що це була капличка, споруджена для місцевих римо-католиків у 1891 р. Кошти на будівництво дала якась Марія де Петріно. До Другої світової війни в цій каплиці правили лише раз на рік - в день Успіння діви Марії. В інші дні півсотні буденецьких католиків вчащали до костелу св. Анни в Сторожинці.

Після війни каплиця стояла напівзруйнована, занедбана. Лише в 1994 р. її повернули нечисленним римо-католикам Буденця.