Зрозуміла річ, львівський вокзал - не перший. Двірець-попередник з 1861 року давно вже пішов у небуття. Стояв він на місці сучасного приміського вокзалу, і після 1866 року отримав в народі назву Чернівецького. Як він виглядав, можна побачити тут.

Преса так писала про нього:

  "...що стосується головного будинку, то це - одна з найкращих споруд в Європі. Довжина його 70 сажнів, а ширина - 10 сажнів... (австрійський сажень дорівнював 1,8965м). В майбутньому він служитиме відправним пунктом для чотирьох залізниць: зі Львова до Кракова, до Чернівців, до Бродів і до Томашова, яких загальна довжина становитиме 110 миль".

Його спорудження закінчили у жовтні 1861р., а за місяць, о 10 ранку 4 листопада, в день іменин архікнязя Карла Людвіга, довгоочікуваний поїзд виїхав з Пшемисля. Його тягнув новесенький локомотив "Ярослав". Столиця Галичини і Лодомерії мала нарешті залізничне сполучення.

Процитуємо "Gazetu Lwowska": "Після довгого очікування наближається радісний день, від якого починається і в нас регулярний рух на залізниці ім. Карла Людвіга. Вона безпосередньо з'єднає Львів з цілою мережею європейських залізниць. За допомогою залізничних шляхів Східна Галичина поєднається з цивілізованою Європою... утворить шлях, що проляже від східних кордонів Австрії аж до узбережжя Адріатичного моря. Столиця краю, як і взагалі Галичина, відтепер матимуть допуск до збільшення активності промислу і полегшеної торгівлі".

Вокзал, який зараз є головними львівськими дверима у світ, спорудили за два роки (досить швидко!) і урочисто відкрили 26 березня 1904 року. На той час це був один з найбільших та найзручніших вокзалів Європи.

Потреба в новому двірці на початок ХХ столітя таки назріла: через місто йшов великий пасажиропоток, компактний Чернівецький вокзал не вміщав всіх подорожуючих.

Потрібен був новий Двірець. До справи підійшли серйозно: серед львів'ян провели референдум (!), де саме потрібно розмістити новий вокзал. Серед запропонованих місць були і центр міста, і ріг теперішніх вул. С.Бандери і вул. О.Невського, і верхня частина Єзуїтського саду (парк поруч з університетом). Місце, на якому зупинились, було обрано не в останню чергу через відносну дешевизну ціни на земельну ділянку.

Провели й тендер проектів. Над проектом-переможцем працювали архітектори Купріянов, Садловський і Заріцький. Скульптурне оформлення головного порталу виконали знані львівські скульптори Петро Війтович (саме він створив алегорії Львова та залізниці, що тримають картуш з гербом міста) і Антоні Попель (його фігури "Торгівля" і "Промисловість" розміщені в нішах поруч з головним входом), а основні будівельні роботи – широковідома фірма професора Івана Левицького. Дах проектували чеські майстри.

Довжина львівського двірця - 150 м. Споруда раніше була одноповерхова, в стилі віденської сецесії. Це вже пізніші перебудови після руїни Другої світової внесли свої корективи в чистоту стиля.

Зараз багато вокзалів приходять до того, що почекальні, ці лімби подорожнього життя, ділять на пекло безкоштовних та рай платних залів. Після кількох десятиліть загальної урівнялівки історія провернулася на 360 градусів: так було і столітття тому. Пасажири першого і другого класу могли відпочити на гарних кріслах в спеціальних залах, прикрашених ліпниною, чи ресторані. А для тих, хто подорожував третійм класом, почекальню оформили в фольклорному стилі. В принципі, логічно. "Третьокласникам" заборонялося заходити через головний вхід: їх путь лежав відразу через підземний перехід до 5-го перону, звідки відправлялись приміські потяги.

Для віп-персон була своя, цісарська (або депутатська) зала.

Під час війни вокзал - мішень для ворога. В 1916 році двірець бомбардували. Небезуспішно. В 1919 році - знову руйнація. Фасад дивом вцілів.

Під час відновлення споруди в 1930 році двірець підріс на один поверх - а за 9 років, в перший день війни, 1 вересня, бомби знову поцілили у вокзал. В 1941 році від бомбардувань сильно постраждав дебаркадер. Після війни споруда була в такому жахливому стані, що йшли розмови навіть про зведення нового вокзалу.

До сторіччя, яке відзначалося в 2004 році, двірець грунтовно відремонтували. А на літографії поруч можна побачити попередника теперішнього львівського вокзалу зразка 1867 р.