Вул. Личаківська, 49а. Кут вулиць Садовського, Солодової і власне Личаківської. Повз цю споруду проїжджають у трамваях і маршрутках тисячі туристів, котрі добираються або в скансен "Шевченківський гай", або на Личаківський цвинтар. Хтось, напевно, проводжає поглядом бароковий костел за вікном.
І правильно робить. Краще взагалі вийти з транспорту - Личаківський цвинтар від вас не втіче, всі там будемо (С),
На цьому місці у першій половині XVII ст. францисканці звели дерев'яний храм - ділянку під будівництво 23 червня 1617 р. надав магістрат. Та через 31 рік храм горить - якраз війська Б.Хмельницького обложили Львів. За будівництво нової святині - вже мурованої - взялися аж в 1669 р. Фундатором виступив Кшиштоф Корибут Вишневецький. Фундатор був з нього, напевно, такий собі, бо грошей не вистачало - храм став своєрідним довгобудом, на кінець XVII ст. було зведено лише фундаменти та, ймовірно, вівтарну частину. В 1718 р. гроші на недобудовану святиню дав вже краківський каштелян Януш Антоній Вишневецький. Припускають, що архітектором міг бути хтось з династії Фонтана. Освятили костел аж у 1739 р., а масивні сходи з скульптурою Богоматері з'явилися у 1755 р. І цю скульптуру, і статую св. Антонія (у дворі костелу) приписують Себастьяну Фесінгеру. При храмі був невеликий монастир.
Реконструкція комплексу мала місце у 1765 р. (під керівництвом Франциска Кульчицького) - тоді було добудовано бароковий фронтон із кам'яними вазами (проект Петра Полейовського). Секуляризаційні реформи австрійського уряду перетворили костел св. Антонія в 1786 р. з монастирського храму на парафіяльний - до того таким був сусідній Петропавлівський костел ордену паулінів, буквально через дорогу (його віддали греко-католикам). Дзвіницю добудував у 1818 р. Йозеф Маркль. Пізніше дзвіницю було вбудовано у мур (1830). Стінопис інтер'єрів датують 1854 р.
Перебудова храму - у 1893 р., реставрація сходи з балюстрадою - 1901 р., наступного року добудували каплицю Розп'ятого Христа, а у 1904 р. - каплицю св. Варвари і св. Йосипа (розписи Тадеуша Пельчарського).
Костелу св. Антонія пощастило - в радянські часи він діяв, хіба от в 1950 р. в парохії забрали плебанію. В часи незалежності до храму знову повернулися ченці-францисканці.
Якщо пощастить потрапити всередину (а чому має не пощастити?), можна побачити п'ять пізньобарокових вівтарів (1740-ві). Дерев'яний амвон і пізньобарокові сповідальні - теж з XVIII ст. Ордан - молодший, з середини ХІХ ст. З трьох дзвонів храму вцілів лише один.
