Це одне з наймістичніших місць у Львові. Хоча для мене, яка ще не бувала в легендарних підземеллях кляштору єзуїтів, це перш за все надзвичайно естетичне місце. З уcіх львівських костелів цей подобається мені чи не найдужче - і я не змогла б пояснити, чому, якби мене спитали. Це щось на рівні відчуттів, не більше і не менше.

І історія у нього теж непроста: в 2011 р. з костелу ледь не насильно витурили архів бібліотеки ім. В.Стефаника (2 400 000 книг, на секунду), щоб влаштувати у споруді черговий храм УГКЦ. Наче мало їх у Львові. У власність курії будівля перейшла ще 8 липня 2010 р. Єзуїти, які діють в Україні, запевнили, що вони ок з цим рішенням. Ну а що вони ЩЕ могли сказати?!? Історію перекручують як хочуть: бачте, у 1848-1939 рр. храм виконував функцію гарнізонної святині міста, тому в ХХІ столітті його віддали під опіку Центру військового капеланства. Влітку 2012 р. почали ходити чутки про реставрацію храмового органу - але на неї "потрібна сума з сімома нулями", якщо говорити мовою газетярів. 

Костел повернувся спиною до Проспекту Свободи та статуї Шевченка з його дивацькою хвилею поруч. На бронзову голову Івана Підкови неподалік на маленькій площі костел теж не дивиться. Його уваги не заслужив навіть вершечок ратуші, який проглядається з цього місця. Львів - сам по собі, костел єзуїтів - сам по собі. Може, це образа за те, що в ХІХ ст. його позбавили вежі - однієї з найвищих костельних дзвіниць міста? Мовляв, аварійний стан, ще завалиться під час богослужіння, воно нам треба?

Несправедливо обійшлися з найдавнішим барочним храмом міста (його в 1610-1630 рр. спорудив Джакопо Бріано, архітектор єзуїтського ордену). Скоріше, не так. Бріано вже доводив споруду до пуття, а під чиїм керівництвом будівництво почалося, достеменно невідомо. В 1613-1614рр. процесом зведення храму керував Себастіян Ламхіус, а Бріано прибув до Львова лише в 1618 р., коли стіни костелу були вже зведені приблизно на метр-півтора (три лікті). Італієць опрацював проект храму, трохи видозмінивши інтер'єр. А загалом - все той самий класичний взірець, церква Іль Джезу у Римі, прототип для тисяч сакральних споруд Європи та Америки того часу.

Кажуть, як тільки храм побудували, прийшов до ченців невідомий, приніс чималу суму грошей і попросився вступити до ордену. Монахи погодилися, та невдовзі неофіт почав вихвалятися своїм станом та грошима. На репліки у відповідь, що всі тут рівні, пан продовдував гнути свою лінію: "Я вищий за вас". За що і дістав покареання: ченці замкнули його в підземній келії. Відсидка поглядів пана не змінила.

Монахи були змушені вдовільнити прохання львів'ян, та написали зутрічну скаргу - їм, бачте, заважає дим, що підіймається над площею, коли у броварні варять пиво. Більше того, дим псує фрески храму! Чи не міг би магістрат закрити броварню, цим самим зберігши цінний стінопис, а у звільнившомуся приміщенні ченці б організували дитячий притулок?.. Місто і на цей раз послухалося воксу популі - так броварня перейшла у руки єзуїтів. Щоправда, притулок вони так і не створили, продовжуючи варити пиво...

Чи дивуватися тепер тому, що єзуїтів в місті не любили і навіть кілька разів виганяли з міста? :) Не допомогали навіть чутки про чудодійне зцілення на початку XVIII ст. перед орбазом Марії Розрадниці (його у 1946 р. вивезли до Вроцлава) одного страшного грішника, якому тягар гріхів не давай зайти до жодного храму - аж поки нещасний, що давно і марно шукав смерті, не почув голос з котелу апостолів Петра і Павла, де й почав молитися, а потім помер.

Ще одна бувальщина зафіксована у фондах рукописів бібліотеки ім. Стефаника: під час меси у 1790-х роках у велетенському храмі, що вміщав до 5 000 віруючих, стало погано одній жінці - і вона попросила склянку води. Зламаний телефон спрацював, народ вирішив, що почалася пожежа і панічно кинувся до виходу. В давці багато людей покалічилося, були й загинувші.

Фасад костелу оздоблено пілястрами корінфського ордеру, нішами зі скульптурами святих (встановлені в 1896 р.) та орнаментальною різьбою віконниць.

Храм пережив реставрації та реконструкції в 1740 (тоді з'явилися бічні нави, а стіни і склепіння були розписані Франциском та Себастіаном Екштейнами з Брно: Франциск виконав 4 композиції на склепінні головної нави, а по смерті майстра його справу продовжив син - фрески над хорами і бічними навами), 1842, 1879, 1896 роках.

Скульптурне розп'яття, виконане Яном Пфістером, яке було встановлено в одному з бічних вівтарів, вважається цінним витвором мистецтва.

Кому належить розташована під боком костелу триповерхова будівля Єзуїтської колегії, я не знаю. З'явився будинок в 1723 р. за проектом Дж. Бріано, а славиться не лише розкішним барочним порталом по вул. Театральній з лежачим лицарем та збереженими фресками, а й тим, що в цих стінах здобував освіту Богдан Хмельницький. Освітні заклади - "фішка" єзуїтів, освіту вони надавали прекрасну і безкоштовну, а що вона була, гм, про-єзуїтською - так а що ви хотіли на таких умовах?

З жовтня 2002 року почав діяти екскурсійний маршрут "Підземний Львів" (за дві години екскурсії бажаючим показують підземелля єзуїтського костелу, Преображенської церкви та підвали аптеки-музею, де облаштовано кабінет алхіміка). Маршрут розробило видавництво "Центр Європи" при сприянні Товариства Лева. Думаєте, це дуже екстремально? Ха. Бувають розваги поекстремальніше - наприклад, спуск на байдарках затягнутою в бетон підземною Полтвою.   

Про ці підземелля статей є валом. В моїх рідних "Карпатах", скажімо, чи в "City-life". Я й сама чула від закоханих у рідне місто львів'ян різного роду "моторошні" оповідки про цю місцину, та сама там не бувала - не те щоб не тягне, просто місце стає якимось аж занадто попсовим.

Екскурсоводи обіцяють показати всім бажаючим рештки кам'яних мурів княжих часів із залишками порталу та вікна (серця археологів стискаються від передчуття, всі інші розчаровано хмикають, тоді екскурсовод викладає свій козир - сліди пальця давнього муляра у штукатурці над входом), залишки побутової кераміки XVI-XVIII ст. (знову хмикання), дверні замки того ж часу, які все ще діють, залишки фресок з XVII ст. (це вже цікавіше) і, нарешті (о!) - кам'яний, вкритий різбленням саркофаг XVIII ст., який був створений для архієпископа Вижицького. Ось тут і починається містика, яка переплюне навіть чутки про те, що начебто підземеллям блукає якийсь чорний силует - це один з монахів, знаний як Чорний монах, шукає свою запродану дияволу душу. Начебто одного разу з келії зник юний монах, залишивши лише клаптик паперу, де він погоджувався продати душу Дияволу. Цей факт зафіксовано в львівських архівах, до речі.  

Так от про саркофаг. Це була найцікавіша знахідка, яку історики знайшли у підземеллях. Зроблено його з суцільної кам'яної брили, лише віко саркофага потягнуло на більш як 600 кг (дивно, що не на 666). Напис латинкою на гробівці свідчить, що у ньому мав би лежати архієпископ Вижицький, та через те, що не вистачає двох останніх цифр у викарбуваній даті поховання "17..", ну і спираючись на відсутність скелету в саркофазі, спеціалісти вважають, що архієпископ у власній домовині ніколи не лежав.