Координати: 49°48′56″ пн. ш. 24°07′47″ сх. д.

Це вже майже Львів. Навіть адміністративно 13-тисячні Винники підпорядковані Личаківському району Львівської міськради. До Львова - через гору і ліс, це поруч, це близько. Але Винники - не Львів. Більше того, після Другої світової Винники встигли побути навіть райцентром. Місто свідоме своєї окремішності ще з XIV ст., коли його було вперше згадано у документах (не так навіть місто, як шинок та млин біля ставка, які Лев Данилович надав німецькому війту Львова Бертольду Шехтеру, але все-таки! За іншою версією, перша згадка про Винники стосується аж 1418 р.). З назвою все зрозуміло - тут знаходились княжі винниці. З XV до початку XVII ст. Винники належали Лагодовським, з 1629 р. - Замойським.

Магдебургію Винники отримали у 1603 р. Трохи пізніше місто отримало власний мурований замок (дерев'яні укріплення, ймовірно, були тут і раніше), парафіяльний собор, церкву і монастир чину св. Василя. В 1778 р. власник винницького замку, єпископ Самуель (Самуїл) Гловінський, подарував твердиню (за іншими даними, монастир піарів) австрійській імператриці Марії-Терезії. Марія-Терезія не дуже мала від кого оборонятися у Винниках - і з її наказу в колишньому замку запрацювала тютюнова мануфактура, котра пізніше переросла у фабрику (див. кілька її архівних зображень поруч - ніяких там високих башт, просто велика солідна будівля). Так у Винники прийшла велика промисловість - і місто має НАЙСТАРІШУ тютюнову фабрику в Україні. Правда, сильна пожежа в кінці XVIII ст. мало що лишила від старовинної споруди. Комплекс сильно постраждав у Другу світову і в сильно перебудованому вигляді працює й дотепер.

Хроніка львівських вірменських сестер-бенедиктинок за 1736 р. згадує якийсь образ Діви Марії Ченстоховської, котрий нібито того року плакав кривавими сльозами. Тодішня власниця міста Маріанна Тарло перенесла образ з житла якогось Нікла до замкової каплиці, зведеної у 1737 р. - але пускала до "дива" всіх бажаючих помолитися. Паломників було так багато, що у 1738 р. довелося будувати бароковий костел. Авторство проекту вгадується миттєво - звичайно ж, Бернард Меретин! Завершили спорудження храму в 1766 р. - і перенесли туди ікону. За сприяння архієпископа Вацлава Сєраковського у Винниках була створена парафія.

У 1750р. місто відійшло до вже згаданого С. Гловінського, який прибутки від Винників направляв на утримання львівської колегії піарів (піярів). Саме отці-піари обслуговували новостворену римо-католицьку парафію у Винниках. Та австрійська влада у 1784 р. ліквідувала піарську колегію, а наступного року реквізувала всі золоті і срібні прикраси та вотиви з винницької ікони.

Винницька ікона увійшла до біографії пиьменника і "винахідника" мазохізму Леопольда фон Захер-Мазоха. Він був дуже кволим і нервовим немовлям, потрібна була няня-годувальниця. Мати Леопольда фон Захер-Мазоха, кажуть, вдягала хутро і на санчатах їхала у Винники - просити про кормилицю. І така була знайдена - звали її (боюся транскрибувати невірно) Handscha (Гандзя?), юна мати маленької дівчинки. Гандзя, щоправда, сказала, що ніколи не покине дитинку - навіть за корону цісарівни. Пізніше цей епізод з сімейної хроніки переповість сам Захер-Мазох - але в його оповідці буде чомусь фігурувати корона Романових, а не Габзбургів. Перед іконою жінка у хутрі проливала сльози - і Гандзя змилостивилась, таки покинула дочку на виховання сусідам, натягнула на плечі овечу шкуру (чим не хутро?) і відправилася до Львова з панею у хутрі. Побачивши маленького Леопольда, дівчина вигукнула: "Ця дитинка потребує мене ще більше, ніж рідне дитя! Я християнка - і виконаю свій обов'язок". Гандзя залишилася з хлопчиком на кілька років - достатній період, аби увійти в його життя і психіку.

В 1896 р. костел було розширено і освячено під тутулом Успіння. Ремонтували святиню у 1912 р. В 1924 р. - освятили дзвони. У 1946 р. отець Владислав Пельц виїхав до Польщі, а за ним поїхало й костельне майно - крім "чудодійного" образу, який передали на зберігання греко-католицькому священнику Поточняку. Костел перетворили на склад.

В 1992 р. костел було повернуто римо-католикам міста. "Чудодійний" же образ так і залишився у греко-католицькій церкві міста (в костелі зберігається копія). Сусідня з костелом плебанія не була повернута католикам. Адреса храму - вул. Львівська,1 (його добре видно з центральної вулиці міста).

Колись чимало львів'ян відправлялися щороку 15 серпня до Винників - на відпуст до "чудотворного образу". Хто пішо, хто верхи або на возі - Глинницький шлях того дня бачив неабиякий по середньовічним міркам трафик: у Винники прямувало до 20 тисяч прочан!

Після молитв багато хто залишався у місті випити популярного чорного пива з бровару Крупицького. На початку ХІХ ст. Винники стали популярним львівським "літниськом" (оздоровчою місцевістю), куди направлялися пацієнти з хворобами легенів. Місцеві лісисті гори, мальовничі урвища - чудово ж! Так чудово, о вже у 1835 р. сюди зі Львова пустили регулярний омнібус на 12 пасажирів. За день омнібус робив 4 рейси туди й назад.

У віллі лікаря Якуба Нахлака (1935) діє історико-краєзнавчий музей.

В 2 км на північний захід від Винників розташовані мальовничі Чортові скелі (401 м над р.м.).