Заліщики, до 1939 року самий південно-східний (і ще й який гарний) кут Речі Посполитої, завжди були містом торговим - порто-франко, за Дністром вже інша країна. Хороше, вдячне місце для тогочасних бізнесменів.

Саме таким і був, напевно, барон Ігнатій Бруницький, котрий купив Заліщики у першій чверті ХІХ ст. Гарне в барона ім'я, милозвучне, правильне - а був він сином торговця кіньми Іцка Браун-Браунштайна. Типова ситуація: маєш гроші - купиш титул. Швидше за все, саме баронський. Ну і охреститися слід для цього, але то вже дрібнички. Навіть герб у барона був - з левом, шляхетний такий.

А вже діти Ігнатія були типовими польськими аристократами, повністю полонізованими. Ігнатій Бруницький був людиною з господарською жилкою, багатів не згірш за свого батька - і скуповував у бідної польської шляхти маєток за маєтком. Підгірці Стрийські - теж його. Хоча більшість чула, напевно, про родинне гніздечко у Любені Великому (Бруницькі любили курорти і знали, що з ними робити і як їх популяризувати). 

Вже на початку ХІХ ст. у Заліщиках існував якийсь панський двір князя Понятовського, про який нічого особливо невідомо: існував і існував. Щось там видніється на малюнку А.Ланге за 1820 рік: на панорамі міста за деревами помітна якась будівля, тільки ніхто не розбере, яка вона була. Бруницькі, певно, спочатку мешкали у цій споруді. Відомо, що 4 серпня 1817 р. у маєтку переночував австрійський імператор Франц І. Нібито Бруницький поспіхом взявся облаштувати інтер'єри палацу - і меблі, і гобелени, та все - a la віденський Шьонбрун, щоб потішити монарха. Того це так вразило, що він нібито підтвердив власнику баронський титул у межах всієї своєї імперії (до того титул діяв лише у Баварії).

За іншими даними, це сталося пізніше: не у 1817-му, а в 1852 р., а Франц був не Першим, а Другим. Далі та сама канва: Бруницький поспіхом спробував відтворити у своєму маєтку інтер'єри, які бачив у віденському Шьонбруні. Цісар за це підтвердив Бруницьким їхній баронський титул. Ця напівлегенда - чи не єдина згадка про інтер'єри палацу в Заліщиках.

Розбудовувати садибу взявся близько 1839 р. Леон Антоній Бруницький (1811-1866), онук Ігнатія. Саме в його часи споруда набула класицистичного вигляду. Польська Вікіпедія вперто приписує будівництво палацу таки часам Понятовського, що в принципі може бути - стилістично будівля вписується у моду кінця XVIII ст.

Після того як нащадок Ігнатія Северин Бруницький помер у 1884 р., Заліщики у 1888 р. перейшли до барона Людвига Пітера Густава Франца Йосипа Ваттмана (1827-1900), чоловіка баронеси Генрієтти, дочки Леона Антонія Бруницького. 

Наступною власницею стала красуня-донька Ваттмана, Естель Генрієтта (26.05.1867-09.10.1938), дружина Августа Турнау фон Добчице. Повне її їм'я - як товарняк з купою вагончиків: Генрієтта Стелла Марія Франциска Матільда Ваттман-Мелькапм-Бюле.

Знову наваристі, аристократичні прізвища - хоча Август Турнау був онуком Якуба Бруницького. Всі свої, коротше. Хоча і не лише свої: свекруха у Стелли (саме так називали Естель Генрієтту рідні) була непроста. Клотильда Феєрвари де Керестес була донькою угорського прем'єр-міністра.  Доньку свою Стелла назвала у 1901 р. на її честь Клотильдою. (Це була вже третя дитина Стелли: дві перші доньки, Генрієтта Кейт Марія Луїза Стелла (1889) та Луїза Ельфріда Петронелла Матільда Клотильда (1897), народилися у попередньому шлюбі з Владиславом Стршанявським. Потім народиться ще й син Готфрід).

Стильна, яскрава баронеса (часом пишуть - графиня, і вона таки мала графів у роду) Стелла носила найвишуканіші строї і капелюшки, збирала розкішні меблі та порцеляну, мала також колекцію годинників. Та славилася вона в Заліщиках не так колекціями, як відвагою та сильним характером. Навіть була нагороджена Францом Йосипом ІІ хрестом "За військові заслуги" за свою діяльність у роки Першої світової війни.

За легендою, коли у 1914 р. заліщицький палац зайняли російські війська, одному з царських генералів забажалося пограбувати маєток - і він взявся вивозити меблі та колекції до Могильова. Як військові трофеї. Навіть наказав вибити на предметах старовини свої монограми. Баронеси тоді в Заліщиках не було.

Коли росіяни вчергове відступили за Дністер, Стелла де Турнау повернулася з Відня, отримала шок, з'ясувала, хто конкретно грабував її маєток - і швиденько організувала групу молодих хлопців з своєї прислуги, з якою і направилася до Могилева. Там поговорила з дружиною генерала-крадія: "Чоловік пані, хоч походить з гарної аристократичної родини, пограбував мій палац". І таки ж повернула в рідні пенати певну кількість картин і меблів! Було що потім більшовикам у 1939 р. грабувати...

Саме Стелла фон Турнау облаштувала красивий меморіал жертвам боїв Першої світової у Звенячині. 14 тисяч солдатів і офіцерів - цифра, яку важко осягнути і зрозуміти.

У 1919 р. у палаці містився уряд ЗУНР на чолі з Євгеном Петрушевичем. Баронеса ставилася до нових квартирантів прихильно.

В некрологах у жовтні 1938 р. польські газети називали баронесу "Заліщицькою Жанною д'Арк". Залишки баронських меблів зберігаються начебто у заліщанському краєзнавчому музеї. 

Палац після Стелли успадкував у 1938 р. її син, Готфрід Турнау (1903 або 1905-1978).

Навколо палацу лежав невеликий, але гарний парк - його залишки збереглися до наших часів. В парку знаходилися теплиці, оранжереї та літній театр князя Юзефа Понятовського (ого). В середині ХІХ ст. над парком недовго працював відомий ландшафтний дизайнер Северин Лусаковський.

З іншого боку парку починався гігантський (2000 га!) фільварок: через Добрівляни аж до Бедриківців. Як і зараз, так і тоді двір Бруницьких-де Турнау лежав поблизу битого шляху на Буковину. 

В повоєнні роки у палаці розмістився будинок відпочинку ВЦСПС - у ньому десь у 1968 році відпочивав мій дядько Вова, мамин старший брат. На той час в парку було ще повно екзотів і могутніх старих дерев. Курортники залюбки фотографувалися на їхньому фоні.

З 1960 по 1986 р. у парку діяв літній театр, де відбувалися концерти популярних виконавців: від Софії Ротару до Іво Бобула. У 1986 р. і літній театр, і будинок відпочинку припинили свою діяльність - нібито після чорнобильської катастрофи.

Зараз (2007 рік) тут бідна районна лікарня з жахливим запахом всіх бідних лікарень (терапевтичне та неврологічне відділення). Каплиця Бруницьких валиться у Бедриківцях.  

UPD-2022: у 2015 р. лікарня вже виїхала з нещасного палацу. Штукатурка облазить з нього разом з фрагментами фасадного декору. А от парк виглядає доглянутим: дитячі гірки, тренажери, туалети, доріжки, освітлення, страшненькі альтанки, годівнички для птахів, багато інформаційних стендів. Росте потрохи софора - кручена, з діркою посередині. Колись це дерево було хітом № 1 серед місцевих курортників. Зараз його обгородили парканчиком.

З 45 видів дерев, кущів та ліан, які ростуть у парку зараз, 25 є екзотами (гінкго, софора японська, сосна чорна, тюльпанове дерево тощо). Є кілька дубів віком у 300-500 років.

З 2019 р. у будинку на місці колишнього літнього театру Понятовських облаштовує свою штаб-квартиру НПП "Дністровський каньйон".