English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Любінь Великий
Палац баронів Бруницьких у Любені Великому, липень-2010

Палац баронів Бруницьких у Любені Великому, липень-2010


Так виглядав палац Бруницьких на початку ХХ ст. Любінь Великий

Так виглядав палац Бруницьких на початку ХХ ст.



 Курортне містечко із замком-палацем

Купальні в Любені Великому, відомому санаторно-курортному містечку свого часу

Купальні в Любені Великому, відомому санаторно-курортному містечку свого часу


Моя стаття про Любінь Великий

Карта

49°43′26″ пн. ш. 23°44′01″ сх. д. / 49.723889° пн. ш. 23.733611° сх. д.

 

Зі Львова на Самбір чи Турку – сюдою. Всього 28 кілометрів від галицької столиці. Маршрутки минають чимале селище, що витяглося по команді «струнко!» вздовж траси, а пасажири роздивляються краєвиди за вікном: і гарно ж тут, але щось... гм... смердить. А хто сказав, що цілюще має бути ще й ароматним? Не завжди. І Любінь про це багато знає.

Чимале селище (4,5 тис. жителів), відоме більше своїми курортними "здібностями", аніж архітектурними принадами. Але й краєзнавцю там є на що подивитися.


 Історія поселення

Одне з найдавніших зображень Любеня, зроблене варшавським гравером А.Хроманським в 1871 році.

Одне з найдавніших зображень Любеня. Варшавський гравер А.Хроманський, 1871р. Звідси.

Селище, яких багато у Галичині - на перший погляд. Чи багато що розкаже туристу географічна і адміністративна характеристика: Великий Любінь - селище міського типу, розташоване в Городоцькому районі, на краю Подільського Лісостепу, поблизу річки Верещиці (притоки Дністра), за 28 км. від Львова. Дістатися дуже просто: від львівської АС № 8 біля Двірця) повз Великий Любінь прямують маршрутки на Самбір та Старий Самбір, є також автобуси та електрички. Я особисто радила б маршрутки - швидше і дешевше (2 гривні проти 3.05, відданих за автобусний квиток, дані на початок 2002 р.). Маршрут на Любінь йде через Оброшино, де теж не завадило б зупинитися - та про це пізніше.

 

Любінь Любінем був не завжди. Колись поселення на берегах Верещиці називалося Любинегородом (прозоро натякаючи на свій міський статус) або Любинцем. Історики стверджують, що за документами поселення було відоме вже в ХІІІ ст. А ще історики стверджують, що було колись тут, між ставків і мочарів, князівське давньослов’янське укріплення, оточене валом і ровом. З істориками ми сперечатись не будемо, їм видніше. Тим більше, все, що від тієї дерев’яно-земляної фортеці лишилося, – назва урочища Замчисько поблизу місцевого ставка. Було ще й городище в урочищі Вали, та його ревні хлібороби розрівняли бульдозерами в кінці 1980-х рр.

 

Та і як тут прожити без замку, коли татари, як ті шуліки, грабують околиці? Ворожі навали і феодальні міжусобні війни завдавали поселенню великих спустошень і руйнувань. Це тривало і після загарбання Галицької землі польськими та литовськими феодалами у XIV столітті.

У 1624 і 1648 роки Любінь було зруйновано вщент, а населення погнали в ясир. Так-так, вже Любінь, а не Любинегород. Поділ одного міста на дві окремі територіальні одиниці – Любінь Великий і Любінь Малий – відбувся в середні XV ст. Так вони й дотепер існують - паралельно. :о)

 

Сплюндрований татарами замок відродився в другій половині XVII ст. вже як палацова резиденція, навколо якої було насаджено парк. У парку висадили екзотичні для Галичини платани і модрини. Начебто вони - як і тристалітні тополі - все ще були у парку в середині ХХ століття, але я не помічала там особливо старих дерев. Може, була неуважна.

Власників цього райського куточка було чимало: то Парави (їм Любінь дарував ще король Владислав Ягайло, але рід дуже швидко згас), то Вільчеки гербу Poraj (з другої половини XV ст.), то Гумецькі (ІІ половина XVII - XVIII ст.), то Свідзинські (ці містечко отримали від останньої з Гумецьких, Анни, котра була їхньою родичкою)... Від Свідзинських ключ досить швидко дістався Яблоновським - першим з власників з цього роду був відомий своїми мемуарами учасник повстання 1831 р. Людвік Яблоновський (1810-1887).

В середині ХІХ ст., після скасування панщини на теренах тодішньої Австрії, Любенем Людвік продає любенський ключ молодому єврейському підприємцю Костянтину Бруннеру (1820-1890), який розбагатів на експлуатації «галицької Каліфорнії» — нафтових промислів Борислава. (Останнім власником маєтку аж до вересня 1939 р. був його син Адольф Бруницький (1857-1941).

 

Все було в промислового магната (і ставок, і млинок, і гуральня з цегельнею), для щастя ж не вистачало дрібнички – шляхетного походження. Довелося приймати католицизм і без найменшого докору сумління купувати у найяснішого цісаря баронський титул – щоб сусіди, бува, не сміялися. А що, нормальна мораль для капіталіста - гроші. мовляв, здатні на все. Так ділок Бруннер став бароном Бруницьким.

 

Відбулося це якраз у середині минулого століття, капіталіст-барон усякими правдами і неправдами заволодів переважною більшістю земельних угідь, лісами, прибрав до своїх рук рибний став, водяний млин, збудував ґуральню, цегельню.


 Скарб з ароматом тухлої капусти

Палац у Любені Великому

А так палац виглядав в січні 2002 року.

З інших поміщиків Бруницькі (а останнім власником Любеня був до 1939 р. син Костянтина Адольф) виділялися ще й тим, що мали власний... курорт.

 

Ось ми і підійшли до того головного, що відрізняє Великий Любінь від десятків інших сіл і міст, містечок і селищ Західної України. Йдеться про цілющі джерела, які були відомі ще в далекому минулому, в час заселення Великого Любеня. Відкриття джерел пов'язане з легендою.

 

Розповідають, що в давнину мешкав тут пастух Павло, який страждав жахливими болями в суглобах. Зрозуміло, що діагнозу йому ніхто не ставив, сірководневих ванн не приписував. Бо ніхто із сучасників пастуха тоді й не чув про таке. Не варто гадати, які обставини наштовхнули Павла занурити своє недуже тіло у тухлувату воду, досить сказати, що на подив усім самовидцям він став здоровим і сильним. Не обійшлося все це в людській уяві без святого духа, наявність якого в той час визначити було набагато легше, ніж хімічні сполуки.
Коротше кажучи, до чудотворних джерел потягнулися стражденні. Оскільки ефективність була вражаючою, слава цілющих джерел швидко поширювалася між людьми. Прибулі розбивали шатри, ставили курені. На сонці чи на вогні підігрівали воду у величезних казанах і влаштовували саморобні лікувальні ванни.

Документально зафіксована перша згадка про великолюбенські сірководневі джерела належить до 1578 року (!). Тоді краківський лікар Войцех Очко (персональний лікар короля Стефана Баторія, між іншим) писав, що джерела мають силу лікувати хворих. А першу, нехай і примітивну, але водолікарню тут було збудовано начебто кимось з місцевих феодалів ще в кінці XVI ст. Її зруйнували татари під час вже згаданого нападу 1624 р.

 

Відродження курорту сталося вже в кінці XVIII ст., тоді ж почався його бурхливий розвиток, який приніс і славу і гроші. Тоді ж вперше води Великого Любеня дослідили вчені. ХІХ століття – зірковий час Великого Любеня. Бруницький реконструює оздоровницю, надаючи корпусам курорту імена своїх дочок: «Софія», «Гелена», «Марія». Джерела мали імена синів: «Людвіг» і «Адольф». Початок ХХ століття теж був для курорту непоганим: в 1902 р. через місто пролягла залізниця, тож клієнтам стало легше добиратися до джерел зі специфічним ароматом.

 

Курорт діє й понині. У 2005 році його було відремонтовано і оновлено. Зараз там налічується 30 ліжкомісць, є кабінети гідромасажу і сірководневих ванн. В санаторії поправляють здоров’я жителі Рівненської, Волинської, Тернопільської та Львівської областей.

 

Цікаво прочитати те, що пишуть на сайті Любіня Великого (http://lubin.in.ua/) його мешканці:

«А от для любінчан слово «курорт» має своє, зовсім інше значення. Під ним ми розуміємо десяток лавочок (до речі, зараз на головній поставили нові) і трошки більше алейок, топтаних-перетоптаних, вивчених і вздовж і впоперек. Курорт — то наймодніше місце для різного роду здибанок. Йдеш по головній алейці, на людей подивишся, себе покажеш, там став з колєгами поговорив, там послухав, і вже новин на цілий тиждень наперед знаєш. А ще від недавнього часу, відновили в клубі в курорті показ фільмів. (...) Але знаєте, дивлюся я на старі фотографії, на ту красу, яка була раніше, і сумно стає. Тепер лишився тільки Самсон зі своїм змієм — колись фонтан, а тепер сяка-така клумба. А колись гарно було. Шкода, що зараз вже не те».


 Замок-палац

Палац. Фото з книги Р.Афтаназі

Зацікавленість джерелами Любеня віідобразилась у численних документах з різних епох, а от старому панському двору пощастило з бібліографією значно менше. В своїх "Щоденниках" Людвік Яблоновський кілька разів згадує палац в Любені - і називає його навіть "замком". Але подробиць годі шукати - все, що є, то це згадки про те, що родичі жили тут на широку ногу і що маєток був величезним. Коротенька згадка про любенський замок є у львівському часописі за 1877 р. - але в ті часи містечко належало вже Бруницьким, тому дізнатися, яким був двір в часи Яблоновських і раніше, майже неможливо.

Відомо. що колись парадний вхід до палацу був з короткої його лівої сторони - і Бруницькі перенесли його на теперішнє місце лише в 1920-х рр. Тоді ж було змінено й під'їзд до будівлі. Таким чином, єдина частина палацу, яка збереглася майже без перебудов - його тильна частина. В 1909-1910 р. резиденцію Бруницьких декорував відомий майстер того часу Пьотр Віталіс Харасімович зі Львова (Piotr Witalis Harasimowycz). Серед декоративних елементів можна відмітити герби Бруницьких (з левом) і Шимановських (Korwin) під баронською короною.

Роман Афтаназі, який взагалі чомусь вважає. що палац не пережив Другої світової війни, оперуючи лише фотографіями, зробленими в 1930-х роках, висловлює сумнів щодо того, що в замочку (він називає споруду саме так) є щось з XVII ст.

Відомо, що до 1914 р. палац був умебльований цікавими, дуже цінними меблями - скажімо, білі лаковані французькі меблі та два позолочених комоди містилися у бальній залі, декорованій у стилі Людовіка XV. В залі висіла велика кришталева люстра, був і балкончик для оркестру. Майже всю підлогу вкривав килим з малюнком в квіти. На одній зі стін висів гобелен на теми грецької міфології. Також в приміщенні був великий груповий портрет королеви Марисеньки з синами Якубом, Олександром і Констянтином та дочкою Терезою Кунегундою на фоні бюста Яна ІІІ Собєського.

Салон в палаці було вмебльовано більш новими меблями в різних стилях - скажімо, були крісла з темного дерева оббиті шкірою. В буфетах до 1939 р. зберігалося чимало порцеляни з гербами Водзицьких, старовинного срібла і скла. Бібліотечні шафи були виконані з темного дерева. Бібліотека налічувала понад 1000 томів польською, англійською, німецькою і французькою мовами.

Парк навколо палацу був облаштований на французький (регулярний) манер. Тут були гарно доглянуті газони, а кущі підстригали в різні цікаві фігури. Стояли в парку низькі колони з вазами для квітів. Костянтин Браницький дбайливо піклувався про рослини з парку, для найбільш теплолюбивих навіть збудував оранжерею. В припалацовому саду була невелика каплиця.


 Власні враження (дещо застарілі).

Любінь в 1914 році.

Любінь в 1914 році.

Я потрапила до селища у 2002 році, суботнім січневим пополуднем. Була вперше, особливо ні до кого з розпитуваннями не чіплялася, пішла навмання, потрапила саме туди, куди й хотілося.

Дорога до замку-палацу починалася відразу біля першої в Любені автобусної зупинки - біля величавої нової греко-католицької церкви (фото див. праворуч). Шлях вів повз не замерзлий навіть в досить морозний день потічок з ароматом тухлої капусти (О, таки віриш, що тут курорт!), вгору. Без проблем потрапила на територію інтернату - і зразу була оточена юрбою привітних місцевих мешканців. Зокрема, дівчинка Люба провела мене і до палацу, і в корпус, показала капличку та маленьких цуценят, розповіла про інтернатське життя-буття. Вчительки, що працюють в інтернаті, цікавилися моєю персоною не менше за дітей, але все було спокійно і без скандалів. "О, то про нас в інтернеті напишуть, як добре!", - на кшталт цього.

На жаль, через аварійний стан споруди не вдалося побачити палац зсередини, та навіть те, що бачила, сподобалось: чудово оздоблена, вишукана будівля, на яку врешті-решт звернули увагу - зараз там перекривають дах. Сподіваюсь, скоро цей палац стане справжньою окрасою не лише селища, а й всієї Галичини.


 Власні враження-2 (травень-2006 і липень-2010)

Загальний вигляд курорту у Великому Любені

Палац все так само огорожений сіткою. Але це вже ЗОВСІМ ІНШИЙ палац. Веселенького канаркового кольору, з пре-блін-чудовою дахівкою з металочерепиці. Автентика втрачена абсолютно.

Ремонт проводився на гроші швейцарського мецената Роберта Гоца.

 

Ну... зате споруда буде жити. Казали, хтось з сильних світу цього викупив палац для сусіда-інтерната. Я відразу не вірила: важко купити таку красу, щоб жити поруч з таким жахом (в Любінському інтернаті живуть діти з вадами розумового розвитку). Вид десятка хлопчаків, серед яких один негр, з відкритими ротами і бездумними поглядами відлякає будь-якого бізнесмена від зазіхання на замок з метою власного в ньому проживання.

 

Негативне ставлення до ремонту розвіялося в мене у липні 2010 р. Всередині чисто і охайно, дарма що не лишилося й сліду від колишньої баронської розкоші. Через майже п'ять років після реновації споруда виглядає добре, штукатурка на місці, черепиця теж.

 

А із залишками великопанського курорту (зараз санаторій "Любінь Великий") я познайомилася ще пізніше - у серпні 2012 р. Враження - трохи нижче. 


 Костел.

Костел. Великий Любінь. Липень-2010

Костел у селищі

Храми в Любині витягнулися в шеренгу, як школярі на фізкультурі. Всі в ряд, всі з одного боку однієї вулиці: греко-католики, православні, римо-католики.

Експонат номер три в означеній шерензі найцікавіший і, здається, найстаріший, хоча похвалитися багатовіковою історією не судилося і йому.

 

Отже, костел.

Так як поселення довгі роки належало Польщі, а одним з його власником навіть був Львівський архієпископ Бернард Вільчик, римо-католицька парафія мусила тут бути віддавна. Мусила - але не була. Досить довго місцеві католики ходили молитися в городоцький костел.

Вже аж у другій половині ХІХ століття в курортній зоні селища, навпроти готелю, звели однонавну каплицю в стилі історизму (там елементи романського стилю мирно сусідували з готикою). Її фото є в галереї праворуч. Та навіть вона стояла більшу частину року зщамкненою: служби відбувалися лише в неділю в літній період, коли польська знать приїжджала на води. Треба потрапити на месу в іншу пору року чи в інший день? Будь ласка, в гості до греко-католиків.

Аж в 1911 році при каплиці створили експозитуру, яка обслуговувала не лише поселення, а й довколішні села: Косівець, Завидовичі, Малий Любінь та Neuhof. Нарешті, в 1914 р. католики Любеня придбали ділянку під майбутню святиню. Їх плани перекреслила Перша світова війна.

У 1923р. єпископ Болеслав Твардовський утворив в поселенні парафію.

Лише у травні 1930 року почалося будівництво храму за проектом Лаврентія Дайчака. 2 лютого 1932 року Твардовський, на той час вже архиєпископ, освятив святиню, яка ще навіть не була добудована, під титулом Богоматері Королеви Польщі. Польською цій землі залишалося бути ще 7 з половиною років.

Будівництво велося занадто довго. Станом на 1937 рік в храмі був лише тимчасовий вівтар та мінімум необхідних "знарядь праці". Грошей катастрофічно не вистачало. Курортна каплиця все ще використовувалась.

А потім прийшли совєти. Храм закрили, а з 1949 року знайшли йому нове призначення: склад зерна + гараз для сільгосптехніки.

З 1990 року католики Любеня знову нагадали про себе - і в 1992 році їм було повернено храм. 11 вересня того ж року костел повторно освятили під титулом Богоматері Ченстоховської.


 Дерев'яна Миколаївська церква в Любені.

Lubień Wielki. Cerkiew drewniana

Любинь Великий. Дерев'яна церква виглядає з-під боку нової мурованої.


Піди їїз дороги роздивись - заховалася під боком велетня-храма, зведеного останнім часом. Скромна. Маленька. З 1854 року. Поруч скромна і теж маленька дзвіниця.


 А таки ж курорт!

А курорт у Великому Любені все ще живий! Курортна капличка зараз слугує якоюсь церквою. 16 серпня 2012 р.

А курорт у Великому Любені все ще живий! Курортна капличка зараз слугує якоюсь церквою. Он її ж архівне фото в галереї праворуч - майже не змінилася.
16 серпня 2012 р.



На грязевий і бальнеологічний курорт у Любені я спромоглася подивитися аж через 10 з половиною років після перших відвідин містечка - у серпні 2012 р. Навіть не думала, що так багато споруд, знайомих за старими листівками, збереглися до нашого часу: і будинок з закопанськими мотивами біля входу до курорту, і колишня бальна зала, і римо-католицька каплиця - зараз вже теж колишня (віддали іншій конфесії). Ну і сам дендрарій все ще може похвалитися товстезними древніми деревами - хоча багато ветеранів нещодавно і спиляли. В рекламах закладу йдеться про 40 га дубових і березових гаїв - можливо, вони і є, я так глибоко не заходила. Лікують тут переважно сірководневою водою типу "Мацеста" та торфяними багнами. 

 




Запрошуємо в Любінь Великий!
Запрошуємо в Любінь Великий!

Запрошуємо в Любінь!


Брама до курорту в Любені Великому

Брама до курорту


Дворец в Любине Великом
Палац Бруницьких в липні 2010 р.

Палац Бруницьких


Каплиця в палаці (Великий Любінь)

Каплиця в палаці

Lubień Wielki

Вілла. З архіву NAC



З книги О. Мацюка

З книги О. Мацюка "Замки і фортеці Західної України"


Любинські "Лазєнки" в 1871р.

Купальні в 1871р.


Любінь Великий. Купальні в 1934 р.
Любінь Великий. Купальні

Купальні і бальна зала в 1934 р.



Бальна зала-2012



Kapieli rzeczne w Lubieniu

А це вже купання в ставі.


Джерело "Адольф". Цікаво, його перейменували?

Джерело "Адольф".


Рожевий (трояндовий?) дім

Рожевий (трояндовий?) дім


Пальми! 1930 рік, курортна краса.

Пальми! 1930 рік, курортна краса.


Все таке кольорове... Великий Любінь, рекламний плакат
Lubień Wielki 1899

1938р. Lubień Wielki

Три рекламних плакати поч. ХХст.

Три рекламних плакати поч. ХХст.


Зандерівський інститут у Любені
Тут лікували радіацією

Тут лікували радіацією


Інгаляторій і термоваріатор. Санаторій в Великому Любені


Інгаляторій і термоваріатор


1914 г. Великий Любень, поселок около Львова
Санаторій в Великому Любені, стара поштівка

Вілли і санаторій




Люба та ще один вихованеь інтернату біля палацу в Великому Любені. 2001 р.

Люба та вихованеь інтернату біля палацу


Новий греко-католицький храм неподалік від замку в Великому Любені

Храм УГКЦ неподалік від замку.


Стара споруда в Великому Любені, липень-2010

Стара споруда з комином


Каплиця у санаторії "Любінь Великий"

Каплиця збереглася. 1915р.


Willa Alojzowka w Lubieniu

Вілла "Алойзувка"


Православна церква в Великому Любіні

Православна церква в Великому Любіні


Castle in Lubien Wielki

Герб на фасаді палацу. Травень-2006




1925р. Cанаторій


Chapel of the resort

Каплиця ще раз.

Санаторій "Великий Любінь" у 2012 р.
Санаторій "Любінь Великий"

Санаторій зараз не вражає



Миколаївська церква, Любінь Великий на Львівщині, Городоцький р-н

Дзвіниця Миколаївської церкви

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник