English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Винятинці
У Винятинцях, виявилося. є на що дивитися туристу. Ось вам костел (перша третина ХХ ст.).

У Винятинцях, виявилося. є на що дивитися туристу. Ось вам костел (перша третина ХХ ст.).


Винятинці. Успенська церква (1826) з гігантським хрестом на подвір'ї.

А ось Успенська церква (1826) з гігантським хрестом на подвір'ї. Ні, там хрестів багато, і всього багато - але цей хрест з 1848 р. таки ну дуже вже видатний.



 Чи був у Винятинцях замок?

Костел - як маяк для кораблів-тракторів в Винятинцях

Костел - як маяк для кораблів-тракторів

Координати: 48°41′05″ пн. ш.25°53′34″ сх. д.

Біля 500 жителів. 

Карта. Навіть якщо не збираєтесь сюди, на карту погляньте - поселення-ящірка трапляється не щодня. :о)

 

Це вже рідкість, це давно рідкість - їхати ду-у-у-уже знайомою трасою і знайти там щось цікаве. А Винятинці цікаві - і аж дивно, що я побувала там вперше тільки 31 липня 2016 р.

 

Головний мій талмуд при поїздках околицями Заліщиків - драна від часу і частого використання книжечка "Заліщицька земля в спогадах емігрантів" (Тернопіль, 1993, папір туалетний, без ілюстрацій). Упорядник її Богдан Мельничук постарався - практично про кожне село району знайшов описи тих, хто колись там проживав. Коротенька заміточка про Винятинці містить кілька цікавих фактів.

Перший - дивний: "В околиці села є недосліджені печери, а на межі з Новосілкою руїни старого замку". 

Замок у Новосілці стоїть задалеко від кордону з Винятинцями, але я думаю, мова таки про залишки твердині Володиєвських у Новосілці Костюковій. Два замки на таку невелику відстань не здивували б у Німеччині чи Франції, але на наших теренах аж так щільно муровані форпости за Середньовіччя не будували. Є також відомості, що Успенську церкву в 1826 р. будували з каміння того розібраного замку. З іншого боку, герб Дунін-Борковських на фасаді храму трохи натякає на те, що графи дали кошти на побудову такої величної споруди з двома вежами. 

 

Другий - простіший: село, як і багато інших на Поділлі, ділилося на власне село і "шляхту". Католики ж мешкали своєрідною колонією - всі на вулиці під назвою Перемитівка.

В 1900 р. тут проживало 2113 людей (1890 греко-католиків, 103 католика, 19 іудеїв. При місцевому маєтку Брикчинських мешкало 28 греко-католиків, 11 римо-католиків та 62 іудея). У 1910-му - 1932, у 1921 р. - 1632 мешканці, у 1931 р. - 1917 людей. Пошти у селі не було, навіть свого коваля не було (коней ходили підковувати у сусідні села), була натомість двокласна утраквістична школа. 

При Успенській церкві (1826) діяла дяківська школа - наскільки зрозуміла, її заснував місцевий дяк Петро Карась. Споруда школи - довга-предовга, з маленькою, радше символічною башточкою над входом - збереглася біля церкви дотепер.

Прикру відсутність коваля помітив місцевий житель Володимир Комарницький - і провів свою юність у навчанні на коваля у ремісничій школі в Чернівцях. Там само відвідував і фахові курси, після чого у 1892 р. повернувся у рідне село і заснував тут "великий деревометальний верстат" (напевне, йдеться про ковальську майстерню). Хотів ще більшого - і у 1900-1909 рр. заробляв статки на розширення свого верстату в Америці. Повернувся, збільшив виробництво, вивчив обох дочок на вчительок, дав освіту й синам, процвітав - але після Першої світової отримав ножа у спину від нової влади: та дала дозвіл на провадження майстерні комусь з поляків. Це ще одна історія з книжечки емігрантських спогадів.  

Але зараз село славиться іншим. 


 Відпустове місце: дива в яру

Відпустових місць на сайті трохи є: Зарваниця, скажімо, чи Кохавина. От ще одна місцина того ж типу. Бо де тільки боги не ходили і не слідили, і хто лишень того не бачив. Всі ці історії можна переписувати під копірку. У Винятинцях знайомий синопсис звучить так:

25 червня 1891 р. місцеві дітлахи звично пасли собі овець у ярі над селом (так, яри тут НАД, а не під) - як їм явилася діва Марія. Часи вже були прогресивні, Поділлям і Галичиною курсували потяги і летіли телеграми, тому просто на слово дітям повірити не ризикнули - зібрали спеціальну церковну комісію, яку очолив панотець Йосиф Гаванський. Взялися опитувати свідків під присягою: і Михайла Ланового, і Марію Лисовську, і Миколу Вовковського, і Данила Чорнейка, і Юстину Зволковську, і Микиту Яворського. Всі сказали, що так, бачили діву. А Антоніна Савицька з поблизького Юр'ямполя навіть раптово одужала від своєї хвороби.  

Поки комісія допитувала дитину за дитиною, у яр над селом потягнулися люди. За п'ять років, у 1896 р., на місці з'яви збудували досить скромну капличку Положення Ризи Богородиці, котра стоїть і тепер.

(Нас скеровували до каплички двічі - і все якось так плутано, що ми до неї в результаті не потрапили. В описах фігурувало джерело, тому я собі вирішила, що воно - он серед тих фотогенічних каменюк, накиданих над селом у ярах. Каменюки тримались зграйками по обидва боки благенької старої бруківки, дорога ставала все гіршою, спека все нестерпнішою. Ми не доїхали. Буде привід повернутися сюди ще колись. А все тому, що капличку нізвідки не видно: вона оточена високими деревами. Будете в селі - беріть сусаніна. Самотужки знайти важко).

Але повернімося назад, у 1891 р. Винятинці дочекалися своїх 15 хвилин слави. У липні на богослужіння біля каплиці приходило все більше прочан з усіх околиць - від Чорткова та Бучача до Снятина і Городенки, від Коломиї до Косова. Ні, не так йшли, як влітку 2016 року ходили православні - з медіа-шумом і зайвою екзальтованістю. Просто йшли тихенько помолитися. Легенди мали з'явитися - і з'явилися. У зіпсованому телефоні факти перекручувалися, деталі додавалися, імена змінювалися. Богоматір з'являлася у легендах вже не раз, а тричі, і не дітям, а ковалю в старій кузні (згадуємо написане вище - до 1892 р. кузні в селі не було ніякої, ні старої, ні нової).

Піші походи на відпусти тривали до радянського часу - і звичай цей, законсервований на десятиліття, зараз знову відкоркували і відновлюють. Останніми роками 15 липня у Винятинцях - день, коли в село з'їжджається повно люду і чимало священиків (переважно УАПЦ). Як сказала старенька бабуся: "Цьогоріч навіть владика приїздив". Чий владика, який владика, я не розпитувала.

Я запитала говіркого і експресивного місцевого чолов'ягу:

- Ви цією капличкою пишаєтесь?

- "Пишаєтесь" - то неправильне слово, пані. Це просто нам дано і у нас є. Ми не пишаємося, ми маємо.

 

Занадто по-філософськи для мене. 

 

Ну, менше з тим. Давайте про пікантне.


 Відпустовий гіпноз: дива у Винятинцях продовжуються

У міжвоєнний час на липневі відпусти в Винятинцях приходили не лише українці, а й поляки-латинники. І чимало їх. Щороку 15 липня сюди приходило кілька десятків тисяч прочан. Десятків тисяч, так. Ось тут можна почитати спогади Юзефи Копач з польського міста Битом, котра була на відпусті ще дитиною: тоді вночі весь простір від костелика і аж до пагорбів на другому березі потічка був всіяний людьми із свічками в руках. Місцевий ксьондз Касперський, дуже діяльна людина, мріяв відтворити у скромних Винятинцях велич польських відпустових місць Кальварії Зебжидовської та Кальварії Пацлавської - і в нього в чомусь це навіть виходило. Про це ще поговоримо нижче. 

Де натовп - там завжди торговці і, скажімо так, діячі сфери мистецтв. Винятинці винятком не були. Один такий відпустовий ярмарок запам'ятався селу надовго. Вже згадана бабуся переповіла зі слів своєї матері, що на один з відпустів десь у 1930 р. приїхав у село гіпнотизер. 

Виступав біля костелу (костел тоді був ще аж хрумкий такий новий). Ця неороманська мурована цяця, костелик, стоїть на невеликому узвишші, а нижче - крихітна річечка Хрумова. Так, потічок, не річечка. Тим не менш, гіпнотизеру вдалося створити у натовпу повну ілюзію великої води. Рятуйте, потоп - десь саме так думали жінки з села та околиць, коли кинулися з галявини біля храму, підбираючи руками подоли своїх спідниць - на радість чоловікам, які за чудасією спостерігали. 

Води не було, а потоп є? Не може бути! А це вже думав поважний пан із паличкою, котрий почав голосно закидати гіпнотизеру, що все це брехня, що він у таке не вірить і взагалі, годі народ обдурювати. Гіпнотизер не заперечував - тільки от паличка у пана раптом стала така важка, що відірвати її від землі він не зміг, хоча й дуже старався. Вже і так тягнув, і так, і вигинався над паличкою - вона з місця не посунулася. 

Ніяких комісій з опитуваннями свідків про чудесний потоп і важкенну паличку у Винятинцях потім не збирали. Кінець історії.


 І про костел у Винятинцях

Лишилося розказати про костел. Він з тих подільських напів-іграшкових споруд, котрих було чимало - і котрі зараз або стоять пустками, або перетворюються на церкви (із зруйнуванням зовнішньої гармонійності). Його діючі брати стоять у Бурдяківцях, Лосячі, Антонові. Костелик у Винятинцях Вікіпедія розпливчасто датує 1906-1930 рр.: будівництво перервала Перша світова війна. Стилістично - це дітише архітектора Тадеуша Обмінського, і мої спроби передати всю чарівність цієї споруди за допомогою фотографій провалилися. Люди, це дуже класна споруда, дуже мила, дуже пропорційна. Але фотографії цього не передають. 

Мешканці вулиці Перемитівки на богослужіння вибиралися аж у Заліщики. Якщо вибиралися - багато римо-католиків на Поділлі ходили на службу в церкви по селах. У 1904 р. запрацював костел у сусідніх Щитівцях (гроші на його будівництво, а також на плебанію, зарплати священику та органісту дав граф Борковський з Городка). Добиратися стало ближче.

Правив у Щитівцях Теодор Касперський - і про нього варто сказати кілька слів. Він був з тих людей, котрі ототожнювали польську кров та римо-католицизм. Йому боліло те, що люди з прізвищами на -ський відвідували русинські церкви. Він пішки ходив по сусідніх селах (до його парафії їх належало аж 13 - і це все горбочками та ярами) і агітував відвідувати костел у Щитівцях. Діяв прямолінійно і просто: приходив в село, ставав в центрі і на все горло кричав: "Гей, гей, люди! Прибув до вас польський ксьондз, хто поляк, нехай виходить до мене". Варто було хоч комусь підняти голову на той крик, Касперський відразу підзивав людину до себе - і допитував:

- Ти поляк?

- Та ні, русин.

- А прізвище у тебе яке?

- Врублевський.

- То ти не русин, ти поляк! Бо інакше б називався не Врублевський, а Воробець (? - Блека). 

- А я знаю? А може й так, може, я й поляк...

Далі Касперський розпитував бідолагу на -ський про родину, записував всі відомості, відсипав цукерок для дітей та іконок для старих - і брався лапати наступного селянина. 

Він порпався у старих метрикальних книгах, намагаючись знайти там докази того, що он та і ще та родини колись таки були римо-католицької віри, а зараз - неподобство яке - вчащають до греко-католиків. Знайшовши у Голіградах чи іншому якому селі хоча б купку римо-католиків, він домовлявся з місцевими русинськими священиками про проведення католицьких служб у церквах. Священики часто йшли назустріч, але потім занадто активна месіонерська діяльність Теодора Касперського стала їх дратувати - і у приміщеннях під месу ксьондзу почали відмовляти. 

Не без його старань з 1912 р. Винятинці стали експозитурою щитівецької парафії, а у 1929 р. заснували й власну парафію. На той час слава села як відпустового місця вже була в зеніті. Всі лаври греко-католикам? Ні, непорядок. Касперському мріялося про долю великих польських Кальварій - і власники маєтку в Винятинцях не заперечували. Ольга Брикчинська та її син Бенедикт подарували римо-католикам ділянку для будівництва костелу та плебанії. Хрестовий у плані храм з тесаного каменю освятили під титулом Богоматері Невтомної Допомоги. 

В ті самі роки будували і кальварію. Мала вона дві стежини - одну Ісусову (ця йшла лісом, була всіяна хрестами і закінчувалася гротом із видлубаною в скелі каплицею Гроба господнього), іншу Діви Марії (там теж був скельний грот - місцевість сприяє). Длубати довго не треба було - за переказами, каплиці влаштували у келіях скельного монастиря з XVII ст. Наскільки зрозуміла, одна з цих стежин знаходилася у протилежному кінці села - і останніми роками місцевий священик, автокефал, розчищає грот, який селяни наївно називають "гробиком". Касперському майже вдалося - до Винятинців на відпусти почало приїжджати все більше римо-католиків. Остання така пілігримка відбулася влітку 1939 р.

Над входом до храму колись стояла статуя мадонни у людський зріст. Над  її головою і вдень і вночі сяяла корона з 12 зірок - напевно, на батарейках, бо електрики у Винятівцях в ті часи ще не було. Статую цю під час відпустів з ніші виймали увечері 14 липня і несли за село - до гроту, де скульптуру символічно ховали і молилися над нею. Наступного ранку процесія, яка стартувала від костелу, поверталася за статуєю - і її несли вже до костелу. Несли молоденькі дівчата з уквітчаними головами.

Касперський відправляв у костелі до 1943 р., коли його ув'язнили і кинули до заліщицької в'язниці, де він і помер у 1945 р. 

В радянський час в костелі тримали спочатку зерно (напевно, досить умовно), потім хімікати. Зараз всередині пусто - наскільки я змогла роздивитися у шпарину бічних дверей. 




Винятинці. Костел

Костел з дрона


Винятинці лежать у глибоких ярах серед подільських пагорбів
Біля Винятинців чимало подібних напів-гротів
Winiatyńce

Тут дуже гарно і карстово.


Я думала, це відпустове джерело. Помилилася.

Я думала, це відпустове джерело. Помилилася.


Вежі Успенської церкви в Винятинцях видно ще до села.
Успенська церква у Винятинцях дуже цікава.
Успенська церква у Винятинцях дуже цікава.
Церкву Успіння у Винятинцях начебто збудували з каменю розваленого замку.
Успенська церква у Винятинцях дуже цікава.

Успенська церква


Хрест 1848 р. на честь скасування панщини

Хрест 1848 р. на честь скасування панщини


Винятинці. Двері костелу зачинені

Двері костелу зачинені


Костел авторства Тадеуша Обмінського у Винятинцях
Winiatyńce. Kościół katolicki
Winiatyńce. Kościół katolicki
Костел у Винятинцях

Робота Т.Обмінського


Дяківська школа біля церкви у Винятинцях

Дяківська школа


Школа І-ІІ ст. у Винятинцях, сусідка церкви. Поруч бюст Шевченка.

Школа І-ІІ ст.


Винятинці. Благоустрій біля церкви

Благоустрій біля церкви


© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник