English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Байки Бучача

Див. також написану за даним матеріалом мою статтю в журналі "Карпати"

750-ліття Бучача.

Відео Бучача з висоти пташиного лету з 1980-х рр.

Координати: 49°03′48″ пн. ш. 25°22′35″ сх. д.

Фільм про безпорадність влади врятувати замки Тернопільщини (і Бучач теж)


Три архівних види Бучача: 1902
1898 р.
1904 р.

Три архівних види Бучача: 1902, 1898 і 1904 роки.


 Назва

1914 р. Ринок

Версій з етимології слова "Бучач" я чула кілька - серед них навіть безглузде твердження, що тут, мовляв, жило повно м'яcників, англійською - the butchers, тому й місто так називається. Ага. Подільські поліглоти краще нічого не придумали, аніж облагорожувати найганебніше заняття лексикою туманнoго Альбіону.

 

Є й інша версія. Кажуть, татарською мовою бучач - це яма. Якщо глянути на місто з замкової гори, то в цю гіпотезу дуже просто повірити: яма й є. Навіть майже хмарочос по середньовічним міркам, Ратуша - і та десь внизу. А замок і василіанський монастир магнатами розглядають підлегле місто внизу. Все має бути субординовано і чітко: ось Бучацькі і Потоцькі, в замку, на горі. Влада.

Ось ще одні ієрархи, на цей раз вже від релігії - монастир. А містечко нехай знає своє місце...

 


 Ратуша

Ратуша колись

Зовні вона - як підточений грибком-часом еталон барокової краси. Всередині враження змінюєш на протилежне. (Була я поки що лише в пивниці та в крамнчці, розташованій на першому поверсі магістрату, але це теж вже дещо :)). Тим більш, на вежу навіть якщо і потрапиш, скоріше за все, потім пошкодуєш: через розміщену там антену стільникового зв'язку рівень опромінення на вежі значно перевищує допустимі санітарні норми. Наближатися ближче за 18 метрів до цього обладнання не варто. З таким же успіхом можна мріяти погріти спинку в мікрохвильовій печі. Щоправда, невдовзі апаратну перенесуть до підвалів ратуші.

Місто нарешті (маю на увазі 2007 рік) взялося за голову - свою і міста (а ратуша і є міською "головою", тут приймалися рішення, тут засідав суд, тут приймалися поважні гості...). Сподіваємося, ратуша ще постане перед нами у всій своїй красі (переживши короткий період перебування в риштуваннях, що почнеться навесні), а поки послухаємо свідчення очевидців, які самі побачили всі приміщення магістрату:

 

Фото - О.Бурнаєва

Фото - О.Бурнаєва

"Планування приміщень ратуші винятково нерозумне. Майже весь внутрішній простір займають силові конструкції, посередині сходи. Кімнат мізер, проте дотримано принципу "єдиного вікна" - зайшов в одні двері - обійшов навколо - в інші вийшов.
Інших кабінетів практично нема. Або так - загальна черга - вліво, а по-блату направо. Мер в найдальшому кабінеті. :) Зате підвальних приміщень тьма".

 

Як підвалини використовувалися, хочете знати?  В підземеллях магістрату була тюрма міського голови для особливо буйних і... боржників.

Це ще що... Один з НКВД-шних бонз радянських часів потішав себе стрільбою по скульптурам Меретина, встановленим на ратуші, шедеврам світового рівня...

А не задумувалися, як ті важкі кам'яні скульптури встановлювалися на ратуші? Кранів же не існувало... Статуї волокли биками по спеціально зведеній похилій дерев'яній дорозі-настилу від костелу. На той час єврейський квартал, який відділяє зараз костел від магістрата, ще не існував.

Щоб збудувати таку розкішну ратушу, Потоцькому довелося обкласти навколишні села додатковим податком. Розчин для мурування готували на... ну так, ви все й самі знаєте: на яєчних білках, як і в випадках Невицького замку чи Чернівецької Резиденції. Звична практика, що давала чудові результати: розчин і понині як камінь.

А поруч - унікальний, як на мене, кадр: встановлення працюючого баштового годинника. В цей час повз ратушу йшла місцева бабулька, подивилася на чоловіків за роботою, глипнула на свій наручний годинник та й каже:

"Щось він у вас неправильно показує..."

 


 Кіно і німці

Місто в 1916 р.

Натура тут для кіношників шикарна. Дивно, що користувалися вони такими плнерами не так вже й часто. Але й дотепер старі жителі міста пам'ятають, як вже понад півстоліття тому в Бучачі знімали фільм.

Тема була вибрана актуальна: щось там анти-бандерівське. Чи то знімальна група вирішила зекономити на гонорарах для масовки, чи то шматок документалістики був потрібен, але деякі епізоди знімали на міському базарі прихованою камерою, так, щоб простий люд не помічав. Ну і назнімали...

 

"Бандерівець з гвинтівкою бере реально в кобіти яйця в кашкет, не платить, а та його реально живою куркою із зв"язаними ногами - по шиї. Не боїться, зараза.

Біля замкової стіни "німець" знімає з плеча крупнокаліберний кулемет і
валить впритул холостими по бабах-роззявах, що прийшли дивитись на "кіно".


 Ще картинки:


1916 р. Міст.
Міська гімназія
Вул. Гімназійна.

 Ще картинки:


Вокзал
Ринок. 1910 рік.
Міський Сокіл.
Нагорянські млини.
1918 р.
1908 р.

Ще архівне зображення Бучача. Вокзал. Ринок. 1910 рік.


 Азартне і небезпечне.

Дорога до замку. Наземна. 1910 р.

Існує легенда про виникнення єврейського кварталу, що відділяє ратушу від костелу. Начебто багато років тому міський бургомістр програв цю ділянку землі бучацьким євреям в карти. Тому й такий дивний вийшов той квартал: без єдиної планувальної системи, як би так пом'якше сказати... е-е-е... еклектичний. Мені в це не дуже віриться - занадто мало місця в Бучачі-ямі, аби нехтувати такими шикарними парцелями під забудову так довго. Але легенда - є. :)

 

А ще одна легенда розповідає про підземний хід, що вів від замку вздовж Стрипи десь за місто. Хід був таким високим і широким, що по ньому можна начебто було їхати в кареті.

Легенду якось спробували перевірити на достовірність місцеві археологи. Їхні спроби пройти ходом не зазнали успіху: повітря в цій андеграундовій енігмі виявилося отруйним, від нього гасли лампи. Довелося повертатися на поверхню.

 Перевірка легенди теж трохи на легенду схожа, угу?:)


 Знову старі поштівки:


1916 р.
Вхід в Бучач російських військ.
Руїна

Перша світова війна, 1916 рік. Місто зруйноване. Чи не цими "орлами" з другого фото? Це якраз вхід в місто російських військ.


Пляж на Стрипі.
1930-ті
Незвичний ракурс

Цей кадр 1930-х років для мене справжня байка: пляж на Стрипі. Дивлячись на річку в межах міста, мілку, брудну, всіяну старими покришками, ледве віриться, що хтось хотів в неї добровольно залізти. Ще поштівка тих часів. І ще - з досить незвичним видом міста.



© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник