English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Золотий Потік архівний

 З присвятою Казимиру Казмировичу.

Ностальгія по тому, чого не бачила. Фото 30-х рр. ХХст.

Карта

Координати: 48°54′27″ пн. ш. 25°20′18″ сх. д.

Фільм про безпорадність влади врятувати замки Тернопільщини (і Золотий Потік теж)

 

Про історію цього стародавнього містечка в Бучацькому районі я вже писала. Продовжити розповідь про Потік мене змусили нові факти, які з'явилися завдяки листуванню з громадянином Польщі, сином поточан Казимиром Казмировичем. Завдяки листам я дізналася не лише про те, що діаспора поточан жива і проводить щорічні зустрічі (на які приїздять нащадки останніх властиків міста - Гнєвошів, а й про видану коштом громади книгу з історії поселення зв еликою кількістю архівних світлин. Так ці зображення та розповіді з'явилися в мене, а тепер - при бажанні - з'являться і у вас.

Уффф... Книга, насправді, шикарна - для таких фанатів краєзнавства, як я. Лише тут можна з однієї-однісінької світлини з працюючими на пленері з лопатами чоловіками дізнатися, що у 1930-му році в місті комендантем поліції був Францішек Скурлінський, бургомістр - Владислав Кухціцький, а будинок за спинами такого шанованого паньства згорів у 1938 році.

Та пожежа була настільки масштабна, що потрібно було використати протипожежні знаряддя з з цілого Тернопільського воєводства. Загалом вогонь знищив 60 будинків! Все місто вийшло допомагати побороти стихію - воду набирали з протипожежного збору води поблизу помпи. (Є в мене і такі фото, еге ж). Але краще я вам розкажу, що взнала про...


 Костел

Вівтар в костелі

Вівтар в костелі

Фундований Стефаном Потоцьким у 1604р. (інші дані - 1609). І хоча споруда початково була дерев'яна, перший наріжний камінь під кам'яну святину заклали досить швидко (1634). Закінчила будівництво барочного храму з цегли дружина Стефана Марія Могилянка, та я про це вже писала. Шкода, історія не зберегла імені архітектора костелу, як і дату його консекрації. Деякі історики припускають, що це сталося 1665р. Але відомо, що з самого початку храм був присвячений різдву діви Марії.

Потоцькі старались дбати про храм, а спадкоємець Стефана Міколай Базилій, канівський староста, подбав про з'яву у костелі прегарного барокового головного вівтаря (див. фото). На жаль, цей дере'яний шедевр згорів у 1934р. Чого згорів - достеменно невідомо, є версія, що у нього вдарила блискавка. От і вір тим, хто стверджує, що у святе місце грім не б'є! Але чудотворний образ, кажуть, вцілів. Домініканці швидко заметушилися і розіслали по всім усюдам "Листи офіродавців" - на відновлення вівтарю. Як в них вийшло - дивись на світлині.

Походження ікони невідоме: ані автор образу, ані час його написання ніде не зафіксовані, а в документальних джерелах свідоцтва про неї з'являються лише у 1723 році. Судячи з манери написання та виразу обличчя богоматері, ікона, скоріше за все, походить зі Сходу. Найдавнішою власницею образу була Кунегунда Островська, пріорша бенедиктинського кляштора під Краковом. Можна припустити, що ця ікона дісталася Кунегунді у спадок і була родинною реліквією. У 1723р. вона передала реліквію своїй сестрі Єфросинії, що вийшла заміж за Анджея Хічовського з Ісакова, села поблизу Золотого Потоку. Тут образ побожно розмістили у вівтарику в маєтку та запалили перед ним лампадку.
7 липня 1739 року Єфросинія здивованно помітила сльози на образі. Впала на коліна, почала молитися - сльозопоток не зупинився. Позвала домочадців - ті, хто з тривогою, хто з радістю, дивилися на з'яву. Приїхав з поля чоловік - сльози все лились. В результаті кімнату перетворюють на каплицю. Приїжджають близькі та далекі сусіди, що вважають за честь не лише побачити сльози, а й витерти їх. Ікону вирішують передати до потоцького костелу. Домінікани пов'язали сльози з нелегкою політичною ситуацією в країні.

Казали також, що богоматір не лише плакала: часом її обличчя темнішало, часом прояснялося. Побачити диво приїжджали єпископи Раймунд Єзерський (1777), Міколай Скародинський (1800). У 1774р. стараннями пріора домініканців Вінцента Сєкєрджинського було виготовлено пишну барокову раму для образу. У ХІХст. образ коронували.
Зараз образ знаходиться у Польщі. 1963р. його реставрували.

Певно, найстаріше зображення костелу - початок ХІХст.

Певно, найстаріше зображення костелу - початок ХІХст.


Зараз безголовий, колись храм мав гарну вежу, початково простого силуету дахівки, а в кінці XVIII - на початку ХІХ ст. - більш вишукану, гостру - як шпиль. Вежу храм втратив під час Другої світової війни.

Коли у 1945 році місцеві поляки почали виїжджати з міста, з ними виїхав і потоцький пробощ. Кілька місяців його місце займав ксьондз Францішек Розвуд - але й він виїхав з міста з останньою групою поляків, забравши з собою найцінніші предмети культу та чудотворний образ.
7 вересня 1739 року надзвичайно пишно та урочисто у храм внесли образ богоматері. 1780р. святиня була "супримована" (не питайте, я не знаю, що це означає!). Можливо, саме з того часу тут так сильно закріпився марійний культ.
На жаль, і костел, і парафіяльний цвинтар зараз девастовані.


 Троїцька церква

Ринкова площа - Thanx to Kazimiez Kazimierowicz!

Ринкова площа - Thanx to Kazimiez Kazimierowicz!

Коли з'явився цей храм, невідомо: метричні книги тут велися тільки з 1762 року. До парафії належала церква Параскеви в селі Костельниках (830 чоловік).
У 1774 році Троїцьку церкву, що була вже в дуже поганому стані від старості, розібрали.

У передмісті Потока вже у 1761 (виходячи з "Visitatio Generalis Potocensis 27 Aprillis 1781"). Фундований храм був коштами Василя Грудза, того часного пробоща. Посвячення церкви виконав ксьондз Деметріуш Зелінський, тогочасним деканом з Бучача.

Ще про неї можна дізнатися з "Generalna erekcya kosciola pod wezwaniemsw. Trojcy w miescie Potoku w 1774 r. na wieczne czasy fundowanego":

"Ієронім на Живцу, Пєсковій Скалі, іт.д, іт.д., граф Вєлькопольский іт.д. опікун нащадка Ігнація Потоцького: Будучи гарно поінформованим, за рекомендацією Леона Шептицького, єпископа Львівського, галицького, кам'янецького, коад'ютора і адміністратора Метрополії всієї Русі..., раджу церкву у місті Потоці з приводу старості та руйнації знести, і приєдную парафіян цієї церкви до Троїцької церкви, що розташована у передмісті".

Здається, тоді й об'єднали в одну парафію прихожан старої Троїцької, нової Троїцької церков та Михайлівського храму. Після 1789 року додали також філіальну церкву з Костельників, яка з часу знесення старої Троїцької святині діяла як парафіяльна.
Нова Троїцька церква існувала до 1945 року.


 Михайлівська церква

Після пожежі: будинки Костецьких та Казмировичів

Після пожежі: будинки Костецьких та Казмировичів

Як виникає з документів 1761 року, у центрі міста знаходився храм св. Михайла. З'явилася вона у 1702 році за кошти Симеона Левковича та Теодора Обаржанка. Як кажуть письмові джерела, був храм "з грунту поставлений", тобто цілком новий, від самих фундаментів.

Першим пробощем був Ян Здзянський, презентований 1 лютого 1755 року в Бучачу колатором Миколая Потоцького. Більше відомостей про храм у книзі немає.


 Синагога

В місті існувала велика єврейська громада, що з'явилася досить рано: сини цього племені завжди займалися торгівлею. Громада вітала від свого імені у 1891р. прибувшого до Возилова намісника Галичини. Звичайно, була в місті і синагога. Та якихось конкретних даних про неї книга не подає.




Замок. Золотий Потік
Золотопотоцький замок

Два архівні зображення замку в Золотому потоці з архівів NAC


*Сокол* на марші. Золотий Потік

*Сокол* на марші.


В.Гнєвош, посол до Віденського парламенту та власник міста з 1865р.

В.Гнєвош, посол до Віденського парламенту та власник міста з 1865р.


Після пожежі. Золотий Потік

Після пожежі.


Вівтар. Золотий Потік

Вівтар


Приводять в порядок ринок: бургомістр та поліцмейстер

Приводять в порядок ринок: бургомістр та поліцмейстер


Палац Гнєвоша

Палац Гнєвоша

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник