Я люблю старі поштівки, ви знаєте. Гарно видно попередні завершення башт храму.

16 червня 2008 року. Треті відвідини Гвіздця.

	Ти скажи мені, Меретин чи ні?

Якщо ваш путь лежить у Городенку, не проминіть цей населений пункт, адже місцевий гвіздецький, якщо можна так сказати у вишуканому товаристві, бернардинський монастир, як на мене, є одним з найгарніших у Прикарпатті.

Та й просто так сюди варто заїхати - повірте, монастир того вартий. До Коломиї всього 18 км. До Франківська близько 80 км.

Але ж не монастирем єдиним славиться Гвіздець на річці Чорняві...

І для початку - розберемося з історією містечка. Конспективно, щоб не зануджуватись.

В 1373 році князь Владислав Опольський за заслуги віддав село Гозджечь (Gozdzecz) якомусь Ходку Лоєвічу (Chodko Lojewicz). Ось вам і перша літописна згадка. до наступної ще сттолітя: у 1475 році тодішній власник поселення Прокіп, про якого все, що відомо, що він "з Гвіздця", заснував у своїй вотчині римо-католицьку парафію.

В XVI столітті Гвіздець перейшов до Бучацьких гербу Абданк, а від тих - до Потоцьких. Софія Потоцька, яблунівська староста, одружилася з князем Міхалом Пужиною (Пузиною), великим писарем литовським. Так на більш як двісті років Гвіздець переходить до роду Пужин (чи все-таки Пузин?). До речі, саме Софія Потоцька запросила до Гвіздця бернардинів і зафундувала монастир, про який мова піде нижче.

Можна перечислити кожного з власників за цей час, але навіщо? Згадаємо хіба одного з останніх власників, Романа Лонгіна Пужину (1837-1901), учасника січневого повстання, відомого колекціонера і засновника гвіздецького нового маєтку (1875 рік, за 100 метрів від старого). Так, був і старий. Не зберігся. Багатюща нумізматична колекція пана Романа зберігалася в маєтку (до речі, скромному на вигляд, нехай і розташованого в ландшафтному парку) аж до шаленого вересня 1939 року. Як і родинний архів, що сягав часів Владислава IV. Як і збірка живопису, де були твори польських художників: Яна Матейки, Юліуша і Войцеха Коссаків тощо. Плюс родинні портрети починаючи з XVII століття. Плюс невеликий арсенал: тільки гармат було п'ять, з тридцять шаблюк різних часів - плюс дещо з амуніції корпусу генерала Дверницького.

В Першу світову війну маєток Пужин вцілів, хоча й переходив від австріяків до росіян сімнадцять (!!!) разів. Палацик повністю зник на початку Другої світової.

До речі, від вже згаданого гвіздецького замку, який звели ще Бучацькі, вже навіть в 1920-х роках лишалися хіба залишки валів. І все.

Відомо, що в 1531 році той замок витримав облогу безпосередньо перед битвою під Обертином. А от коли замок було зруйновано, невідомо.

	Кляштор-красень

Отже, на початку XVIIIст. у Гвіздці зводиться величавий та величезний конвент, який видно вже здалеко на під'їздах до Гвіздця - причому без різниці, чи їдете ви зі сторони Отинії, чи з боку Городенки. Монастирський комплекс включав у себе власне костел, келії та дзвіницю біля храму.
Дата зведення костелу - 1723-1735 рр. У 1838 та 1880рр. храм було реставровано, а невдовзі після віднови тут спалахує величезна пожежа, що викликає потребу в нових відновлювальних роботах, які й проводяться у 1888 та 1896рр. Наступна реставрація (та що за таке, ремонт за ремонтом?) - у 1918р. під наглядом архітектора Ю.Косинського. Саме тоді баштам костелу повернено їх первісні барочні завершення замість попередніх шпилеподібних, які встановили у 1896р. (Ці високі шпилі, що впиваються у небо своїми верхівками, добре видно на старовинній листівці з Гвіздця, що розміщена на сторінці).
Костел - споруда, в якій відразу взнаєш риси бароко. Він з цегли, прямокутний у плані, з трансептом, перекритий системою хрестових сводів. Стіни храму укріплені контрфорсами. Чомусь я вважала (і, здається, не дарма), що цей храм, як і його побратими у Городенці, Наварії чи, скажімо, Годовиці - роботи видатного архітектора тих часів Бернарда Меретина. На це вказують і окремі риси, притаманні як цій споруді, так і іншим творінням великого зодчого. А от скульптури точно не пінзелевські. Геній бароко чітко впізнається за своїми артритними, викрученими статуями. Ттут в святих на фасаді досить спокійні рухи і замало характерної для Й.-Г.Пінзеля експресії.
Головний фасад фланкований двома триярусними баштами з барочними завершеннями. Головний вхід оформлено двома спареними колонами з корінфськими капителями, що несуть антамблемент з напівциркульним фронтоном. Інтер'єр пам'ятки прикрашено розписами, різьбою та ілюзорним живописом, що дійшов до наших часів лише фрагментарно. "У 1999 чи, може, у 2000-му році я побувала у Гвіздці, тоді ж й зайшла досередини храму. На той час там велись сякі-такі реставраційні роботи, все було якось темно і похмуро. Сподіваюсь, зараз ситуація змінилась на краще", - писала я кілька років тому. Зараз я заздрю і своїй тодішній наївності (на краще? при відсутності достатньої католицької громади? Ха!), і своєму щастю - більше не вдавалося потрапити досередини храму.
Біля храму, з північного заходу, стоїть велика двоповерхова споруда. Це колишні келії, зведені у 1723р. У 1784р. у примішенні келій була відкрита народна школа.
Ця цегляна споруда теж несе в собі риси барочної архітектури. У плані вона П-подібна, має внутрішній дворик. На стінах - карнізи простого профілю. Внутрішнє планування коридорне з одностороннім розміщенням приміщень (Ви це можете побачити на плані келій).
Остання споруда комплексу - надбрамна дзвіниця все того ж 1723 року. Вона розташована перед головним фасадом костелу. Зведена дзвіниця з тесаних кам'яних блоків. Прямокутна в плані, має два яруси та два прольоти. Вхід на територію комплексу проходить через два арочних пройоми.
Дзвіниця завершується фронтоном. Колись до неї з обох сторін підступали кам'яні стіни, що оточували зусібіч монастир, надаючи йому ще й оборонний характер. До наших днів стіни не збереглися - певно, розтаскали селяни на паркани.

	Інші споруди містечка

Якщо їхати у Гвіздець з боку Отинії, дорогою проминатимемо закованого в броню монстра. Це церква Іллі-Пророка, зведена в 1855 році. Між іншим, могла б похвалитися пропорційністю і гармонійністю форм, якби не та дурнувата, капарна, вбивча бляха.

Колись у Гвіздцю була численна єврейська громада, тоді й з'явилася у поселенні дерев'яна синагога. яку вибачите на фото у галереї ліворуч. Як і переважна більшість таких споруд, до сьогодення божниця не дожила. Як, треба сказати, і сама єврейська громада.

Хотілося б дізнатися, чому Гвіздець називається саме так? Якщо хтось може поділитися такою інформацією. Буду дуже вдячна.

А щі дізнатися б про забудову містечка кінця ХІХ - початку ХХ століть. Вона непогано збереглася, багато будиночків австрійської доби виглядають по-імперськи чинно, багато - по-еклектичному романтично. Є і віли, і колишні громадські установи. Особливо багато їх по дорозі на Старий Гвіздець.

Ну і про назву. Ви ж чекаєте цього? Ох.

За легендою, під час одного бою місцевий староста відіслав польському королю листа, де писав, що тримається з усіх сіл, "стоїть як гвізд" (цвях тобто). От і... Хоча, можливо, така назва походить від пнів, які залишилися тут цвяхами стирчати після вирубки лісу під поселення.