English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Гвіздець

Костел в селі Гвіздець біля Коломиї

Я люблю старі поштівки, ви знаєте.
Гарно видно попередні завершення башт храму.



Гвіздець. Gwoździec (d. Gwoździec Miasto, jid. גוואזדזיעץ) – osiedle typu miejskiego na Ukrainie, na Pokuciu, nad Czerniawą

Туристи їдуть у Гвіздець заради цього.

Hwisdez גוויזדץ Gwoździec Гвіздець. Костел з 2012 р. стоїть закритий через аварійний стан, але молодята на фотосесії часом все ж приїздять

Костел з 2012 р. стоїть закритий через аварійний стан, але молодята на фотосесії часом все ж приїздять. 28 вересня 2013 р.



 Ти скажи мені, Меретин чи ні?

Карта

Координати: 48°34′31″ пн. ш. 25°16′59″ сх. д.

Трохи менше за 2 тис. жителів. Міні-мегаполіс - до складу селища також включені хутір Берем'яни та села Чехова і Остапківці. Вотчина польського кінорежисера Єжи Кавалеровича (1922-2007). 

 

Якщо ваш шлях лежить у Городенку з Коломиї чи Снятина, не проминіть цей населений пункт, адже місцевий гвіздецький, якщо можна так сказати у вишуканому товаристві, бернардинський монастир, як на мене, є одним з найгарніших у Прикарпатті.

Та й просто так сюди варто заїхати - повірте, монастир того вартий. До Коломиї всього 18 км. До Франківська близько 80 км.

Але ж не монастирем єдиним славиться Гвіздець на колись повноводній річці Чорняві.

І для початку - розберемося з історією містечка. Конспективно, щоб не зануджуватись.

 

Скоріше за все, поселення існувало як мінімум з ХІІІ ст., але писемних підтверджень цьому немає. В 1373 році князь Владислав Опольський за заслуги віддав село Гозджечь (Gozdzecz) якомусь Ходку Лоєвічу (Chodko Lojewicz). Тоді ж згадувався і якийсь храм у поселенні. Ось вам і перша літописна згадка, а до наступної ще століття: у 1475 році тодішній власник поселення Прокіп, про якого все, що відомо, що він "з Гвіздця", заснував у своїй вотчині римо-католицьку парафію. Той костел спалили татари на початку XVII ст. 

Відомо також, що у 1416 р. село належало якомусь Васко (Ваську? А То васко дуже вже Португалією віддає) Чептуковичу. 28 серпня 1648 р. саме у Гвіздці Ян Теодорик Потоцький написав Універсал до галицької шляхти, який закликав збиратися на війну з Хмельниччиною. 

В XVI столітті Гвіздець перейшов до Бучацьких гербу Абданк (вони укріпили містечко замком), а від тих - до Потоцьких. Софія Потоцька, яблунівська староста, одружилася з козельським князем Михайлом Пужиною (Пузиною), великим писарем литовським. Помер цей поважний пан у 1724 р. Так на більш як двісті років, аж до Другої світової війни, Гвіздець переходить до роду Пузин. До речі, саме Софія Потоцька, вже вдовою, запросила до Гвіздця бернардинів і зафундувала у 1730 р. монастир, про який мова піде нижче.

Можна перераховувати кожного з власників за цей час, але навіщо? Згадаємо хіба одного з останніх господарів Гвіздця, Романа Лонгіна Пузину (1837-1901), учасника січневого повстання, відомого колекціонера і засновника гвіздецького нового маєтку (1875 рік, за 100 метрів від старого). Так, був і старий. Не зберігся.

Багатюща нумізматична колекція пана Романа зберігалася в маєтку (до речі, скромному на вигляд, нехай і розташованого в ландшафтному парку) аж до шаленого вересня 1939 року. Як і родинний архів, що сягав часів Владислава IV. Як і збірка живопису, де були твори польських художників Яна Матейки, Юліуша і Войцеха Коссаків тощо. Плюс родинні портрети - починаючи з XVII століття. Плюс невеликий арсенал: тільки гармат було п'ять, з тридцять шаблюк різних часів - та ще дещо з амуніції корпусу генерала Дверницького.

В Першу світову війну маєток Пузинів вцілів, хоча й переходив від австріяків до росіян і назад сімнадцять (!!!) разів. Австрійці облаштували у маєтку госпіталь для полонених російських солдатів. Самому Гвіздцю в той час пощастило менше, біля міста тривали запеклі бої, більшість міських споруд була спалена та зруйнована. Палацик Пузин повністю зник на початку Другої світової.

 

До речі, від вже згаданого гвіздецького замку, який звели ще Бучацькі, вже навіть в 1920-х роках лишалися хіба залишки валів. І все. Відомо, що в 1531 році той замок витримав облогу безпосередньо перед битвою під Обертином. А от коли замок було зруйновано, невідомо.

 

Розвитку містечка сприяла залізниця - через Гвіздець вона пробігла у 1890-х рр. Населення почало зростати, особливо за рахунок іудеїв, які займалися торгівлею. Їхні крихітні щедро натикані магазинчики, які торгували телятиною, стояли колись вздовж колії - те місце по сьогодні називають "Ятками". Тут і до того часу непогано ярмаркували, приїздили на торговицю з Поділля, Буковини і Прикарпаття кілька разів на рік: 28 січня, 28 березня, 26 липня і 4 жовтня. А щоп'ятниці у Гвіздці відбувалися менші базари. На території огородженої сіткою торговиці стояла кошара для худоби, яку привезли продавати, працювали корчма та два заїжджих двори. 

На хвилі моди на спортивні товариства у Гвіздці було організовано "Сокіл", який розміщувався у чималому двоповерховому особняку. Як і всі інші "Соколи", гвіздецький був направлений на розвиток тіла і душі молодих поляків. У цей своєрідний клуб збиралися на вечори, тут ставили вистави - між іншим, навіть "Катерину" Тараса Шевченка. У тій самій імпозантній будівлі містився також магістрат і канцелярія, а у підвалі - раптово - молочарня. Там також були два глибоких колодязі. "Сокольня" до нашого часу не збереглася, згоріла у Другу світову війну. Молоді українці збиралися у центрі містечка в приміщенні, котре в 1950-х перепрофілювали у кінотеатр. 

В 1908 р. коломийчанин О.Богун відкрив у містечку приватну українську школу ім. Маркіяна Шашкевича, тоді ж запрацювала і однокласна народна школа. 

В 1921 р. у 277 будинках Гвіздця проживало 1992 людини, з них 961 католик, 651 іудей і 360 греко-католиків (чи православних). Перепис 1935 р. зафіксував вже 3633 жителя, з них поляками були 358, а українцями - 625 людей. 


 Кляштор-красень

Фігура біля кляштору в Гвіздці

Фігура біля костелу

Величавий конвент, який видно вже здалеко на під'їздах до Гвіздця - причому без різниці, чи їдете ви зі сторони Отинії, чи з боку Городенки - дітище епохи бароко. Але у камені він постав не відразу. Бо первісний монастир, заснований Михайлом Пузиною у 1715 р. з дозволу львівського єпископа Яна Скарбка, був дерев'яним (монастирський костел згорів у 1728 році). Вже його удова Софія з Потоцьких почала зведення мурованого комплексу. Монастирський комплекс включав у себе власне костел, келії для монашок та дзвіницю біля храму.


Зводили не так і довго - 1723-1735 рр. У 1734 р. документи фіксують вівтар св. Франциска у ще не повністю добудованому храмі. На гроші старостини Марії Ореховської з Козєбродських вівтар було вкрито золотом. Текля Бельська з Калиновських не відставала - і у 1736 р. з'явився вівтар св. Антонія, теж позолочений і розмальований. Головний же вівтар храму у 1739 р. позолотив і помалював Жураховський на кошти, зібрані фондом, організованим настоятелем кляштору Михайлом Врублевським. У тому ж році встановлено вівтар св. Тадеуша, позолочений коломийським майстром Станіславом Баранецьким. 

У 1742 р. на кошти доброчинців встановлено амвон, ще за два роки - вівтар св. Анни, а у 1759 р. поставлено фіґуру св. Яна з Дуклі - гроші на неї дав Станіслав Пузина. Десь тоді ж біля храму встановили хресну дорогу, купили орган. 

У 1838 та 1880 рр. храм було реставровано, а невдовзі після віднови тут спалахує величезна пожежа, що викликає потребу в нових відновлювальних роботах, які й проводяться у 1888 та 1896 рр. Наступна реставрація (та що за таке, ремонт за ремонтом?) - у 1918 р. під наглядом архітектора Ю.Косинського. Саме тоді баштам костелу повернено їх первісні барокові завершення замість попередніх шпилеподібних, які встановили у 1896 р. (Ці високі шпилі, що буравлять небо своїми верхівками, добре видно на старовинній листівці з Гвіздця, яка розміщена на сторінці найпершою).


Костел - споруда, в якій відразу взнаєш риси бароко. Він з цегли, прямокутний у плані, з трансептом, перекритий системою хрестових сводів. Стіни храму укріплені контрфорсами. Чомусь я вважала (і, здається, не дарма), що цей храм, як і його побратими у Городенці, Наварії чи, скажімо, Годовиці - роботи видатного архітектора тих часів Бернарда Меретина. На це вказують і окремі риси, притаманні як цій споруді, так і іншим творінням великого зодчого. А от скульптури точно не пінзелевські. Геній бароко чітко впізнається за своїми артритними, викрученими статуями. Ттут в святих на фасаді досить спокійні рухи і замало характерної для Й.-Г.Пінзеля експресії.
Головний фасад фланкований двома триярусними баштами з барочними завершеннями. Головний вхід оформлено двома спареними колонами з корінфськими капителями, що несуть антамблемент з напівциркульним фронтоном. Інтер'єр пам'ятки прикрашено розписами, різьбою та ілюзорним живописом, що дійшов до наших часів лише фрагментарно. "У 1999 чи, може, у 2000-му році я побувала у Гвіздці, тоді ж й зайшла досередини храму. На той час там велись сякі-такі реставраційні роботи, все було якось темно і похмуро. Сподіваюсь, зараз ситуація змінилась на краще", - писала я кілька років тому. Зараз я заздрю і своїй тодішній наївності (на краще? при відсутності достатньої католицької громади? Ха!), і своєму щастю - більше не вдавалося потрапити досередини храму.
Біля храму, з північного заходу, стоїть велика двоповерхова споруда. Це колишні келії, зведені у 1723р. У 1784р. у примішенні келій була відкрита народна школа.
Ця цегляна споруда теж несе в собі риси барочної архітектури. У плані вона П-подібна, має внутрішній дворик. На стінах - карнізи простого профілю. Внутрішнє планування коридорне з одностороннім розміщенням приміщень (Ви це можете побачити на плані келій).
Остання споруда комплексу - надбрамна дзвіниця все того ж 1723 року. Вона розташована перед головним фасадом костелу. Зведена дзвіниця з тесаних кам'яних блоків. Прямокутна в плані, має два яруси та два прольоти. Вхід на територію комплексу проходить через два арочних пройоми.
Дзвіниця завершується фронтоном. Колись до неї з обох сторін підступали кам'яні стіни, що оточували зусібіч монастир, надаючи йому ще й оборонний характер. До наших днів стіни не збереглися - певно, розтаскали селяни на паркани.


 Інші споруди містечка

Гвіздець. Церква пророка Іллі

Якщо їхати у Гвіздець з боку Отинії, дорогою проминатимемо закованого в броню монстра. Це колись дерев'яна церква Іллі-Пророка, зведена в 1855 році. Між іншим, могла б похвалитися пропорційністю і гармонійністю форм, якби не та дурнувата, капарна, вбивча бляха.

 

Неподалік від стадіону і старої цегельні - старовинний цвинтар. Лише слід лишився від монументальної мурованої брами. Місце вічного спочинку здавна було поділено навпіл: половина для католиків, половина для русинів (православних та уніатів). На "польській" частині кладовища, біля двох кремезних лип - некрополь родини Пузин. Решітка-огорожа навколо склепу давно розграбована. Неподалік від гробівця Пузин - могила, яку чомусь приписують польському композитору Станіславу Монюшку (1819-1872), автору всесвітньовідомої опери "Галька". Той насправді похований у Варшаві. Ну, значить, місцева легенда.  



Колись у Гвіздцю була численна єврейська громада, тоді й з'явилася у поселенні дерев'яна синагога. яку вибачите на фото у галереї ліворуч. Як і переважна більшість таких споруд, до сьогодення божниця не дожила. Як і сама єврейська громада.


Хотілося би дізнатися б про забудову містечка кінця ХІХ - початку ХХ століть. Вона непогано збереглася, багато будиночків австрійської доби виглядають по-імперському чинно, багато - еклектично-романтично. Є і вілли, і колишні громадські установи. Особливо багато їх по дорозі на Старий Гвіздець.

 

Ну і про назву. Ви ж чекаєте цього? Ох.

За легендою, під час одного бою місцевий староста відіслав польському королю листа, де писав, що тримається з усіх сіл, "стоїть як гвізд" (гвуздь, цвях тобто). От і... Хоча, можливо, така назва походить від пнів, які залишилися тут цвяхами стирчати після вирубки лісу під поселення. У старосербській мові "гвозд" - це начебто ліс, а антикварні поляки тим самим словом називали гірський ліс - принаймні, так стверджує книга про Гвіздець "Віками оповитий" Наталії Ткаченко ("Лілея НВ", 2009). 




План костелу.

План костелу.


План келій.

План келій.

16/06/2008 р. Треті відвідини Гвіздця.

16/06/2008 р. Треті відвідини Гвіздця.



Gwoździec (obwód iwanofrankowski)

З архіву NAC


Містечко в 1918 р.

Містечко в 1918 р.


Палац Пузин в Гвіздці

Палац Пузин


Панорама Гвіздця з шпилями монастиря.

Панорама Гвіздця


Hvizdets (Гвіздець, Gwoździec, גוואזדזיעץ or Gvozdetz) is a town in the Kolomyia Raion of Ivano-Frankivsk Oblast of Ukraine
Дзвіниця і фігура у Гвіздці
Дзвіниця і костел у Гвіздці на Івано-Франківщині у 2013 р.

Дзвіниця комплексу. 2008 р. і 2013 р.


Hvizdets (Гвіздець, Gwoździec, גוואזדזיעץ or Gvozdetz) is a town in the Kolomyia Raion of Ivano-Frankivsk Oblast of Ukraine

Cтатуя на брамі комплексу


Гвоздец Коломыйского района

А це святий на колонні.


Монастир з тилу

Монастир з тилу


Господарські споруди і став

Господарські споруди і став

Вівтарна частина костелу в Гвіздці. Вересень-2013

Вівтарна частина костелу


Гвіздець. У приміщеннях келій монастиря

Меси перенесли в келії



Святий у ніші

Святий у ніші


Гвіздець. Вілла 1904 р.

Вілла 1904 р.


Колись тут була така дерев'яна синагога.

Колись тут була така дерев'яна синагога.


Австрійська забудова Гвіздця

Австрійська забудова Гвіздця

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник