English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Язловець

Язловець в 1900 р. Вид з замку. З малюнку М.Созанського.

Язловець в 1900 р. Вид з замку. З малюнку М.Созанського.


 Ігорю Хомі, другу, краєзнавцю та тирану - присвячується.

Вибори президента. 31 жовтня 2004. Чекаємо на Хеловін.

Вибори президента. 31 жовтня 2004. Чекаємо на Хеловін.


 Карта

Язловець на Google Maps

 

Моя стаття про місто в журналі "Карпати".

 

Разів з десять за своє життя я була у Язлівці. Немало, начебто. Є про що розповідати. Та розповідь не клеїлась - зовсім. От і зараз сиджу і пишу через силу. Те, що все-таки щось пишу - заслуга Ігоря Хоми, який котрий рік тиранізує мене погрозами та вмовляннями: "Зроби Язловець, зроби Язловець, зроби..." Роблю.

Для початку реабілітую себе у очах публічності. Не писала я про це колишнє місто, а тепер село у Бучацькому районі не лише через космічні та маєстатичні лінощі, а й через перфекціонізм. Не треба кидати у мене гнилими помідорами! Я кажу правду. Поясню.

Про це місто маю не лише розрізнені згадки у краєзнавчій літературі різного штибу, а й велику книжку, щоправда, англійською мовою. Стенлі Ковальський, The Town Lost in History. При бажанні, можете ознайомитися з нею у інтернеті. Розуміла: вже візьмуся за розповідь, потрібно стисло переказати і цей пухлий електронний томик, і власні враження, і те, про що вичитала з часописів та реєстрів. А все це праця - копітка та марудна. Та менше з тим. Постараємось спростити задачу. Хоча світлин у мене стільки - на ілюстрування всього Ковальського вистачило б.

Ну що ж. Перше: думаю, не я одна починала свого часу дослідження фортифікацій України за допомогою скромної книжечки "Замки та монастирі України" О. Лесика. Товариші по хоббі повинні пам'ятати вельми цікавий об'єкт зі сторінки 24: Яблунівський замок.

Важко повірити, але колись, давно тому, я жила в іншому тисячолітті та іншій епосі. В ті далекі часи, приблизно 6-7 років тому, кам'янецьке людство ще не знало інтернету. Тому пошук інформації обмежувався друкованою продукцією, якій звикли вірити. Я поїхала у село Яблунівку поблизу Теребовлі - шукати обіцяний Лесиком замок ще аж XIV століття. Яблунівка, до речі, село досить цікаве, з старим графським маєтком у великому парку, колись і до неї черга на сайті дійде - але 600-річних замків там все ж немає. Дивні люди, що збирали у парку гриби, пояснили, що, виявляється, на Тернопіллі є ще одно село з такою ж назвою - у Бучацькому районі.

На зворотньому шляху я чесно вивчила у чортківській книгарні книгу "Територіальний поділ Тернопільської області", де був перелік усіх населених пунктів. Немає! Чорт:(. Такий давній замок, на Поділлі - а знайти не можу? Несправедливо це!

Палац у Язлівці

Замковий палац, вигляд з двору. Патетично.


 Пошуки поки що за браком доказів та слідів припинила, а у томику про кам'янецьку бібліографію знайшла згадку про польську книжку, що описувала замок у якомусь невідомому мені Язлівці. Скільки споруді років, не вказувалось, чомусь я подумала, що раз не чула про таке - то і замок не старий, так, фігня якась. Але й на неї варто подивитись (Пишу і сама дивуюсь: якою ж наївною я була кілька років тому... і зараз:) ).

Чи варто нагадувати, що у 1998 році не було не лише інтернету, а й карт-кілометровок? У стандартному атласі автошляхів села з потрібною мені назвою не знайшлося. Але Язловець був на карті Тернопольської області в УРЕ. Прикинувши шлях, ми з Сергієм рушаємо у дорогу. Минаємо трасою Борщів, Товсте та Кошилівці з давньою церквою, шукаємо вежу Володиєвського у Новосілці, нарешті - мета подорожі.

Як не дивно, замок є. Він зустрічає нас старими стінами, що виростають з червоних грунтів розкішного за краєвидами каньону річечки Вільховець. Дивовижна природа - дикими, прадавніми лісами вкриті м'які пагорби навколо, а під ногами - багряна, неначе полита кров'ю земля. Над всім цим царює похмура руїна, яка ніяк не хоче "позувати" перед фотокамерою: нефотогенічність гострих кутів та проваль, пустих бійниць та прекрасних порталів. О, до речі - портали. Вони тут надзвичайні. Язловець для мене - це не лише місто-привид, це насамперед місто найгарніших порталів на Україні. В галереї поруч ви бачите лише кілька з них.

Перед розвалинами замку справжнього - замок штучний: таким чином зроблено вказівник, що повідомляє, що перед вами зовсім не фортеця, а "Санаторій". Заїжджаємо на подвір'я та лишаємо машину - йдемо досліджувати замок, що розкинувся на вузькому хребті плоскогір'я, повторюючи своїм планом обриси місцевості.

Замок на замку. Та мене замок на воротах замку не лякає - якось протискаюсь через шпарину - і от я вже поблизу телевізійної вишки, яку встановили якраз посеред фортечного подвір'я. Саме в перший раз мені вдалось облазити всю твердину всередині. Звідти, з башт Високого замку, гарно видно було ремонтуємий замок Ніжній. Дивні сусіди живуть у тому Нижньому замку: працівники санаторію сидять на лавицях поруч з монашками Згромадження Сестер непорочного Зачаття Діви Марії. Кажуть, сюди навіть іноді пускають туристів на нічліг. Добре, що старі стіни приносять користь, та що робити з Верхнім замком, яким нікому опікуватись?

Первісно твердиня була витягнутим у плані п'ятикутником з однією чотиригранною вежею. Поряд з нею у найкоротшій стіні розміщувались ворота - на висоті другого поверху. Дістатися на таку висоту можна було лише по похилій доріжці та відкидному містку. З часом замок ріс, роздавався на схід, змінювався на укріплювався. Чималу роль у цьому зіграв Юрій Язловецький, коронний гетьман у 1550-1560-х роках. Вежа, зведена ним у південно-західному куті замку, збереглась донині. Вона неначе домінує над всією спорудою - і розмірами, і формою, і своїм розміщенням. В'їздні ворота переносяться у неї - і як! Вони розташовані на висоті ТРЕТЬОГО ярусу - причому походивши ними, розумієш: тут не лише вершник, тут танк міг би проїхати... якби мав крила. І знову - прегарний ренесансний портал з гербом Язловецьких. Потрапити у цю браму можна було лише за допомогою високого кам'яного майданчика, похилого пандусу і відкідного містка. До наших днів вони не дожили. А от сама башта - милуйтеся. Кам'яний куб розмірами 20 на 25 метрів та товщиною стін - важко повірити - ЧОТИРИ метри. Збереглись ще й частково стіни південного та західного оборонних кілець - замок оточував не один ярус стін, а кілька.

Хочете побачити, відчути велич замку по-новому - не полінуйтеся крутою стежкою повз оборонні стіни збігти донизу, до спокійного Вільховця: саме від річки відкривається найкращий вид на фортецю. Жодна нова прибудова не заважає уяві домальовувати те, чого вже немає. А навколо - тихий ліс, а в ньому - здоровезні темно-коричневі білки :).

Язловець, початок ХІХ ст. З альбому А.Ланге "Zbiór naypięknieyszych i nayinteresownieyszych okolic w Galicyi: Sammlung der schönsten und interesāntesten Gegenden von Galizien".

Язловець, початок ХІХ ст. З альбому А.Ланге "Zbiór naypięknieyszych i nayinteresownieyszych okolic w Galicyi: Sammlung der schönsten und interesāntesten Gegenden von Galizien".


 Після смерті у 1607р. останнього з Язловецьких - Гієроніма - замок за короткий час змінює безліч власників: Радзівілли, Чурили, Вольські, Білецькі... Нарешті у 1643р. ця місцина переходить до гетьмана великого коронного Станіслава Конєцпольського. Він разом з сином Олександром в черговий раз зміцнює замок (1644-59), прибудувавши північну напівкруглу вежу й оточив фортецю зовнішнім фортифікаційним кільцем - Ніжнім замком. Все це перетворює Язловецьку твердиню на один з найукріпленіших фортпостів надукріпленного Поділля. Та час та розвиток артилерії брали своє - і, як і інші замки, на початку XVІІІ ст. фортеця втрачає своє бойове значення.

Верхній замок стоїть пусткою, а з нижнього власники роблять палац (16-18ст.). Олександр Конєцпольський та Станіслав Понятовський найбільше приклалися до перебудови воїна на придворного. У 1747 році добудовуються два бокових крила, які включили у свій об'єм оборонні стіни нижнього замку. Обширний двір-курдонер розкривається у бік старого, Високого замку та з'єднується за допомогою наскрізного проїзду з парком. Хоча зайдіть через багато декоровані портали усередину - вас вразить товщина стін, понад метр! Але й палац на початку ХІХст. починає занепадати: у моді інший стиль, зовсім друга архітектура. Нове життя принесла сюди Марцеліна Даровська з роду Котовичів. Вона отримала дозвіл папи римського на заснування в замку монастиря. Посприяв, певно, й факт, що начебто 400 років тому язловецьким дітям якось явилась богоматір - і в тому місці побожні городяни звели капличку, до якої і почав прибудовуватись монастир.

Кляштор діяв з 1863 по 1946-тий, коли совіти його закрили. Зараз монахині знову заселили старі стіни, на пару з обласною фтізіопульманологічною лікарнею-реабілітаційним центром. Марцеліні відкрили музей на другому поверсі палацу, а біля її поховання в їх спільному, комунальному гробівцю над Вільховцем - завжди палаючі свічки та живі квіти. Ця комунальна усипальня - страшна річ: симпатична будівля ховає в собі не лише тіла монахинь, що вже відійшли, а й ніші під труни тих, хто ще блукає старими коридорами палацу. До речі, Марцеліну, що померла у 1911р., церква визнала блаженною. У палаці відбуваються реколекції для священиків та монашок різних конфесій.

...Після того, як перший огляд було зроблено, ми рушили далі - у село. І все стало на свої місця: на автобусній зупинці бовваніли іржаві літери: ЯБЛУНІВКА. Ось він, замок з книжки О. Лесика!

Чорт, як же було тоді важко. І як цікаво. Попереду лежала незвідана земля, а я була Колумбом, що відкриває для себе давно існуючі континенти. Як я сумую за тим часом...

Досить просту та ненаповнену жодною ідеологією назву поселення у 1947р. змінили на ароматизовану антонівкою Яблунівку - і так село називалось аж до 1991 року. Цікаво: що крамольного та поганого було в слові Язловець? І змінювали ж не на Червону Зорю чи Жовтневе. Дивно. А про походження назви є кілька легенд. За першою маємо симбіоз слів "яз" і "ловець". Язом колись називали густий частокіл у вузькому важкопрохідному місці з прогалиною для проїзду. Це була охорона від непрошених зайд. На чатах стояли досвідчені "ловці". Начебто - все логічно.

Інша легенда розповідає, що у долині над Вільхівцем жив колись Ясько Ловець, знаменитий знахар. Багато людей приїздили до нього, шукаючи зцілення. А що жив Ловець на щедрій та багатій на звіра та гарні врожаї землі, люди залишались тут. Біля Яськової хати невдовзі виросло ціле село, назване вдячними жителями на честь знахаря: Язловець.

І хоча в історії Язловець вперше згадується лише з першої половини 14ст., ця територія була заселена свого часу ще трипільцями. Вдале розташування і справді сприяло приросту населення - так Язловецьперетворюється на місто, яким володіли могутні Бучацькі. Одна з гілок цього роду з часом називає себе Язловецькими. Через Язловець пролягав торговий шлях "Віа Регія", що з'єднував Львів з Молдавією. Та товари не лише їхали повз місто - вони виставлялись на знаменитих язловецьких ярмарках. А де квітне торгове життя, туди приходять вірмени - приклади Львова, Кам'янця, Жванця та інших подільських міст виразно говорять про цей факт. Язловець не став виключенням: тут проживала одна з найбільших на теренах сучасної України вірменська громада. Саме їй ми завдячуємо ще однією пам'яткою архітектури - церквою Миколая XVII століття. (за даними чотиритомника "Пам'ятки містобудування та архітектури УРСР" - 1551 року. А от вже чотириярусну башту-дзвіницю прибудовано начебто саме у XVII столітті). На двох вулицях, що перетиналися в цетрі міста і на які похмуро споглядав згори замок, жили тільки вірмени. Доля громади багато в чому повторила долю вірменів Кам'янця: коли яничари прокотилися Поділлям, захоплюючи замок за замком, вірмени піднялися всією громадою та переїхали до більш спокійних місць.

Зараз вірменська церква, яка здавалась цілковитою руїною на фотографіях радянської доби, відновлена та передана місцевій греко-католицькій громаді. Храм - так, так, з порталом - "прикрашають" різноманітні скульптури - святих, янголів, якогось митрополита. Чисто і затишно на подвір'ї. І най буде так. :)

Найграндіознішою спорудою Язловця, не рахуючи замок, був, безсумнівно, величезний костел Успіння, збудований у 1589-1590 рр. з пісковику у ренесансно-готичному стилі. Це однонавна споруда з п'ятигранним пресбітерієм та двома низькими напівкруглими каплицями, симетрично прибудованими до костелу у XVII столітті. На горовному фасаді - велика чотириярусна башта (останній ярус, такий затійливо-гарненький, добудований у ХІХ столітті, у епоху романтизму). Храм відомий ще й тим, що тут поховано знаного композитора Миколу Гомулку, який помер у 1609р. Не знаю, коли храм без даху, коли всередині повно сміття і є риск бути заваленим - не дуже того Гомулку шанують. Хоча - якщо ще кілька років тому портали - так, знову гарні різбленні портали - блимали проваллями замість дверей, то у 2004 році нас зустрічали новенькі дерев'яні двері. Від людей бережуть? Навряд чи: є ще хід всередину, а там я відразу полізла крутими вузькими сходами на хори - щоб сфоторгафувати залишки фрески над вівтарем.

Ситуація прямо протилежна, як з вірменською церквою: та колись була без даху, а костел, навпаки, позує на світлині у чотиритомнику "Пам'ятки містобудування та архітектури УРСР" з високим гарним дахом.

У костелі мала й неприємний випадок: за нами ув'язався якийсь місцевий нетверезий свірек, досить агресивно налаштований. Обіцяв убити мене, бо я сука і не є українкою (?), погрожував ножем Сергію та казав, що якщо взнає, що ми голосували за Януковича (не забувайте, це було в день виборів) - він нас приріже. Потім, щоправда, подобрішав і навіть хотів показати у замку камінь, на якому кат рубав людям голови. З локальних бувальщин почули й про катастрофу радянського літака відразу післі Другої світової: палаюча залізна пташка звалилася якраз між замком та костелом, якщо вірити цьому політизованному божевільному.

У Язловці збереглося кілька старих кам'яничок з башточками, данина моді на еклектизм зламу ХІХ та ХХ століть. Дивно, але тут, де жила у ХІХ столітті чимала єврейська громада, не залишилося по ній жодної синагоги.

Якщо вибиратися додому з Язлівця трасою на Бучач, праворуч від дороги буде старий цвинтар з цікавою нео-готицькою каплицею розмірами з чималий костел. А навколо - старі надгробки. Коли блукаєш серед них у сутінках ночі з 31 жовтня на 1 листопада, багато що може статися...



Небанальний вигляд фортеці в Язловці. 1938 р., рекламний буклет "Поділля"
Фортеця і кляштор у Язлівці.

Небанальні види фортеці



Під'їхали

Під'їхали


Роздивляємось

Роздивляємось


Прапор. Круто

Прапор. Круто


Фото Ігоря Хоми. Язловець, фортеця. Так, вважають, було колись
Реконструкція первісних укріплень. З книги "Язловець: історія, архітектура, туризм" Р.Підставки і О.Рибчинського

Так, вважають, було колись


Блека і портал

Блека і портал


Лігво монашок

Лігво монашок


1900 рік

1900 рік


Колись

Колись


Найгарніший портал України

Найгарніший портал України


Шалено заздрю Ігорю за цей кадр

Шалено заздрю Ігорю за цей кадр


Склеп-комуналка

Склеп-комуналка


Скоріше звідси!

Скоріше звідси!


Знизу

Знизу


Вірменська церква

Вірменська церква


Свірек і костел

Свірек і костел


Залишки фресок

Залишки фресок


Знову - портал

Знову - портал


Старий цвинтар

Старий цвинтар


Каплиця на цвинтарі

Каплиця на цвинтарі


крипта каплиці. Труни звалені штабелями.

Це крипта каплиці. Труни звалені штабелями.


Гарна?

Гарна?

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник