English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Личківці
Екс-замковий пагорб з поруйнованим костелом в Личківцях, 29 серпня 2015 р. Вигляд з неба.

Екс-замковий пагорб з поруйнованим костелом в Личківцях, 29 серпня 2015 р. Вигляд з неба.


Костел в Личківцях

Па-па, сигнатурка і дах. Вересень-2009. Руйнація в прогресі.



Залишки замку в Личківцях

З замку вийшла капличка. Фото десь 1998 р.

Карта

Координати: 49°08′46″ пн. ш.26°09′36″ сх. д.

 

Подільське село недалеко від Гусятина, відоме тим, що саме поблизу нього в серпні 1848 року в Збручі знайшли знаменитого кам'яного ідола Святовида, який зберігається зараз в Краківському археологічному музеї і чиї гіпсові копії стоять по всіх слов'янських усюдах (наприклад, в Кам'янецькому музеї археології, або Львівському - історії релігії, або біля Олеського замку).
Село лежить на берегах двох річечок з цікавими назвами - Тайна та Гнила. Таке от поєднання сакрального і профанного.

В історії поселення відоме з 1564 року. За іншими даними, в грамоті польського короля Владислава ІІ Ягайла за 1431 р. згаданий шляхтич Жегоці з Личківців, якому надавалося 30 гривень. Археологи знайшли тут сліди поселення трипільської культури. Трипільські поселення - вони ж фактично міста були, мурашники. Але це не єдиний міський період в історії поселення.

У 1522 р. тодішній власник Личківців Андрій Сецеха з сусіднього села Городниця виклопотав для вотчини міський статус, у якому Личківці перебували аж до 1781 р. 

Хоча мене колись найбільше цікавило те, що колись у Личківцях був оборонний замок.


Замок, як і костел, розташовувалися на горі в центрі села, над річками. Фортеця частково повторила в своєму плані обриси місцевості на півночі та півдні. Зі сходу боки сходилися під гострим кутом в оборонній вежі. Перед нею були штучні рови. Із заходу розташовувалася в'їздна вежа, а мур підсилювався ровом.


У центрі замкового двору на кошти подружжя Кавецьких (Анджей Франциск і Алоїза Катерина з Дружбацьких) збудували костел Непорочного зачаття Діви Марії у стилі дуже, ну ду-у-у-уже пізнього ренесансу, як його розуміли на Поділлі в ті часи. Тими часами більшість джерел називає 1708 р., а антикварний польський "Словник географічний..." (том V) - 1728 р. Я раніше писала, що у 1728 р. споруду було реставровано: "про що свідчить напис латиною над вхідним порталом храму" (самоцитата). Швидше за все, це помилка, а над входом висить якраз ерекційна таблиця про час заснування. Путівник "Поділля" Г. Ранковського часами побудови храму називає 1728-1730 рр. 

Дуже тішить, коли в окремих джерелах стиль храму подано як "перехідний від Відродження до бароко". Яке бароко, які стилі, це просто куб. Куб. З декору там була хіба сигнатурка, додана у відверто більш пізній час, та таблиця над входом. 

"Словник географічний" часом освячення храму називає аж 1838 р. І не хочеться вірити, та дуже може бути: грошей могло не вистачати, могли бути все більш нечасті, але все ж ймовірні набіги східняків, могли бути пожежі - та що завгодно могло розтягнути процес будівництва. Ну, але точно у Личківцях була католицька парафія, хоча й невідомо з якого часу. Точно була вже у 1705 р. З початку свого існування храм у Личківцях належав ієзуїтам. І чим далі в майбутнє відсувається дата заснування храму, тим менше шансів, що він таки був інкастелізованим (себто при нагоді міг слугувати як оборонний вузол, що характерно для нашого краю - згадаємо хоча б значно раніше зведені храми у Дунаїві або Біщу).

Тут поховано у 1818 р. Яна Шептицького - дідича Личківців, генерал-ад'ютанта Війська Польського, учасника походу французької армії Наполеона Бонапарта на Москву.


На початку XVІІІ ст. фортеця втрачає своє оборонне значення і починає руйнуватися. Зараз від замку залишилися нещасні шматочки, з яких місцеві кмітливці хитромудро зробили капличку.

Сучасний стан костелу інакше як жахливим не назвеш, в 2008 році впав дах, всередині страшезно пусто і страшезно брудно.  

 

Поруч з костелом стоять дві пам'ятні фігури. Одна (точніше, кам'яні НОГИ і залізний хрест одної, бо сама фігура невідомим чином покинула постамент і валялася у липні 2006 р. поблизу ставу) поставлена в пам'ять про жителів Личківець, які загинули на початку 30-х рр. ХІХ ст. від пошесті холери. Називається це все готично - "Тіням померлих душ". Під час тієї епідемії померло більш як 200 мешканців села. Оті ноги на круглій колоні колись належали алегоричній фігурі Скорботи.м

Личківці з-під хмар. 29 серпня 2015 р.

Личківці з-під хмар. 29 серпня 2015 р.


З іншим монументом пов'язана дивна легенда. Шолом польського гусара на вершечку пам’ятнику подоляки інтерпретували як череп без нижньої щелепи – і підлаштували під це оповідь:


"Напали на село татари. Жителі хоробро захищались, але сили були нерівні: багатьох посікли, а хто живим залишився - у полон забрали. Серед полонених був і син воєводи. Ординці жорстоко розправилися з хоробрим юнаком: відтяли щелепу, відрубали голову і посадили на палю".

Так легенду переповідає "Земля Тернопільська", хоча в давньому путівнику по Збручу я зустрічала трохи інший варіант переказу: там син воєводи не просто так попався татарві, він захищав честь дівчини. Як би не було, начебто саме після цього випадку село отримало й свою назву - Личківці, бо юнак безстрашно дивився своїм убивцям у вічі. Залишилось ув'язати дату зведення монументу - 1812 - з нападами на Поділля татар.

Напис на обеліску реставровано 1988 року, він свідчить, що тут поховано капітана Війська Польського Міхала Заборовського, який на 28-му році життя загинув 1812р. у поході армії Наполеона під Можайськом. Щелепу йому не відрізали.


Напроти замкового пагорбу за деревами видно шпилястий дах старого маєтку Тімельмана, побудованого "більш як сто років тому місцевим паном" - копірайт дядька, який пас корову біля маєтку і чий син маєток зараз викупив. 
Типовий вілловий стиль, червоний дах з блискучої черепиці (черепиця стара, новий власник оселі платив місцевій молоді щодня по 20 грн. на руки за те, щоб вони її, оту черепицю, відмивали від столітнього бруду, станом на 2003 рік це були досить непогані гроші), балкончики малі та великі, парк навколо - чесне слово, в такому міні-палаці я б з задоволенням жила сама. Та й хто б не жив. А в радянські часи тут була лікарня. 

Десь вже в 2010-му, напевно, палац обріс велетенським і дуже несимпатичним парканом, побачити тепер споруду з дороги набагато важче. Поруч з будівлею доживає віку якась майже-антикварна автівка - напевно, в черзі на реставрацію. 


Ще у селі є церква Миколая (1882), деякі джерела чомусь згадують якийсь міфічний костел 1850 року побудови (Я його не бачила жодного разу) та могила усусусам, насипана у 1990 р. 


Село може похвалитися, що тут народився на світ польський поет, представник "української школи" Тимон Заборовський (1799-1828). Чи не родич загиблого в Росії Міхала? І теж помер зовсім юним (втопився). Тимон автор поем "Болеслав Хоробрий, або Здобуття Києва", "Боян", трагедії "Богдан Хмельницький", "Таємниця, або Борис і Мільвіна". Після його трагічної загибелі вийшли друком "Думи подільські за часів панування турецького" (1830). 
А ще в селі росте 350-літня дрібнолиста липа, тільки я її не бачила, бо і не шукала.

Далі - почитаємо про Святовида.


 Стаття Р. Якеля з "Дзеркала тижня":

Збручанський ідол -Світовид

Збручанський ідол -Світовид

Ми з друзями вже традиційно приїжджаємо в село Городницю, що побіля Збруча, і щоразу просимо показати язичницький центр зі слідами відомого Збруцького ідола.
— Ну й розігналися, — нарешті озвучило змову тутешніх мешканців русяве хлопченя. — Ідол не хоче бачити навіть закордонних панів.
Ходити туди заказано — ось і все. Туристові, який вселяє довіру, місцеві жителі напівпошепки розповідатимуть про те, що хоч ідола забрали понад 150 років тому і давним-давно йому не приносять жертв, але жива кров(!) безслідно не зникла. Над жертовниками нагромадилися негативно заряджені біополя, шкідливі для здоров’я. А на галявині, де стояв язичницький храм-капище, ніяк не приживаються дерева. Щойно виросте якесь, його відразу ж розщеплює блискавка.
На численних наукових конференціях і українські, і зарубіжні вчені лише констатують багатство природних аномалій поблизу місцезнаходження ідола. А обгрунтованих висновків поки що не зробив ніхто з науковців. Гори Медобори, як на зло, ретельно оберігають свої найбільші таємниці. А Збруцький ідол, схоже, таки щось трохи відкрив і пожалів допитливих: маєте систему зображень і вивчайте її, не минаючи «ні титли, ні коми».
Виявляється, «родом» він з ІХ століття, тобто з того часу, коли до прийняття християнства на Русі залишалося майже сто років. Скульптуру бога давніх слов’ян Світовида, висотою понад два метри, знайшли в ріці Збруч, між селами Личківці та Городниця, що на Тернопільщині, аж у 1848 році. Отож ціле тисячоліття статуя з сірого каменя-вапняку нагадувала десяткам поколінь про язичницькі часи.
Збруцький ідол найповніше відбиває релігійний світогляд наших далеких предків — племінного союзу волинян та білих хорватів. Не бог це, а космічна азбука, кажучи мовою науки, завершена, чітко розчленована космогонічна система! Верхній ярус займають богиня землі Макош із рогом достатку, божество злагоди, краси й любові — Лада з перснем, озброєний Перун-громовержець і сонячний Даждьбог. У середній площині зібралися земні люди. Нижній ярус представляє бог скотарства і підземних сил — Велес, зображений на колінах, адже витримує він вагу землі із хороводом її мешканців. Непересічна знахідка у Медоборах відповідає загальнослов’янському Роду — землеробському і життєдайному богові, який вселяє дух життя в усе суще.
Збруцький Світовид, що обіймає поглядом чотири сторони світу, виявився унікальним — такого ще треба пошукати. Всі інші кам’яні кумири, знайдені в результаті археологічних розкопок у межиріччі Збруча і Дністра, у Побужжі, — були одно-, дво- або триликими і виражали тільки уривки вірувань язичників. Вони фіксували здебільшого зображення коня, який символізував могутність, а ріг у руці означав достаток. Ріг для пиття (кубок) став майже візитною карткою типових примітивних ідолів. І це не дивно. З цим атрибутом пов’язано церемонії гадань, замовлянь родючості на майбутній рік. Такі фігури знайдено на всій території Центрально-Східної Європи — від Дніпра до Рейну, що свідчить про спільну молодість історії багатьох європейських народів.
— Ці «скупі» на семантику, примітивні статуї з вапняку, — узагальнює археолог, науковий співробітник Тернопільського краєзнавчого музею Марина Ягодинська, — передували Збруцькому ідолу. У 1857 році вчених сколихнуло цікаве відкриття — він не єдиний. Але на побратима, теж чотириликого і багатопромовистого, поклали око жителі Гусятина, де його було знайдено. І збруцький ідол номер два, який погано лежав, опинився у фундаменті житлового будинку. Відтоді науковці ще дужче запалилися жагою пошуків.
Але знадобилося аж понад століття, щоб археологи у 1984 році виявили в Медоборах три язичницьких культових центри — Звенигород, Говду та Богіт (за назвами гір). На верхівці гори Богіт помічено рештки язичницького капища. Квадратна яма 50 на 50 см, так само зорієнтована на чотири сторони світу, вказує на місцезнаходження Збруцького ідола. Ходив сюди не простий люд, а тільки привілейовані жерці-волхви. До огорнених таємницею місць належать і кам’яні ложа та ями, де відбувалися жертвоприношення.
Для задобрювання богів вірники чим тільки не жертвували — не щадили тварин, птицю, людей, здебільшого немовлят. Свідчення цього — знайдені людські кістки. Зрештою, такий кривавий мотив простежується ще в Старому заповіті, коли Авраам мав намір пожертвувати для бога сином Ісааком. Людські жертвоприношення було визнано у відомих писемних пам’ятках — «Історія» Льва Диякона (Х ст.), «Слово про те, як перші погани поклонялися ідолам» (ХІ ст.), «Повість минулих літ» (ХІ-ХІІ ст.), «Слов’янська хроніка Гельмольда» (ХІІ ст.), «Діяння даків» Саксона Граматика (ХІІІ ст.) та інші.
Археологічні розкопки свідчать: мерцеві часто надавали позу ембріона в утробі матері, що нагадувало повернення в лоно землі. Але у більшості поховань Черняхівської культури (ІІ—V ст.н.е.), до традицій якої належать примітивні ідоли, покійники лежать у випростаному положенні. Бачимо й геть зотлілі рештки людини. Виявляється, в ті часи була також поширена кремація як зреалізоване уявлення про очищувальну силу вогню. Ба навіть при трупопокладеннях померлого посипали попелом із ритуальних вогнищ. Вчені припускають, що обряди трупопокладення і трупоспалення паралельно існували ще в епоху бронзи (2000—1000 рр. до н.е.).
Серед знайдених у язичницьких городищах жертовних речей переважають християнські символи — хрести, енкалпіони, натільні хрестики, іконки, кадильниці. Звідки ж таке дивне накладання двох культів? Можна лише здогадуватися, що сюди приходили неофіти-християни, щоб поклонитися «богам батьків». Вірники Христа — як простолюдини, так і знать — пронесли вогонь прадідівської віри через три століття. А незвичайне релігійне піднесення, справжнє воскресіння язичництва у ХІІІ столітті, якраз перед загрозою татарської навали, було зовсім не випадковим. Язичники в душі, наші предки молилися вдень і вночі, прохаючи в рідних божеств захисту від ворогів — татарських орд. І тому Збруцького ідола давні русичі дбайливо приховали в ріці, щоб не знищили його полчища хана Батия.
Багато про що скажуть і рештки битого посуду та іншого домашнього начиння, виявленого неподалік ідола. Бите означало: людям воно вже не належить. Надламами речей язичники замовляли в бога родючості, доброго врожаю, розмноження природи і людського роду. Традицію биття посуду і сьогодні бачимо на наших весіллях.
У Личківцях знайденого Збруцького ідола купив місцевий пан, а в 1951 році передав його Краківському археологічному музею, де унікальний кам’яний бог зберігається донині і продовжує приносити славу чужим культурним скарбницям. Тернопіль удостоєно лише його копії. Про передачу оригіналу прямим духовним нащадкам — українцям — зараз, по суті, не говорять. Ані на рівні двох урядів, ані на рівні вчених. Навіщо ж псувати якимось обрубком каменю показовий розквіт українсько-польських відносин?

Цитата з статті Галини Лозко:
В 1998 р. в Польщі 8 жовтня відбулося велике святкування з нагоди унікальної української знахідки. Щоправда, ніхто не називав її українською, бо ніхто й не збирається робити славу Україні, якщо Україна сама відмовляється від цієї слави. Навіть реклама Археологічного музею в Кракові свідчить, що Світовид знайдений на «сході Польщі». Отже, полякам є чим пишатися: з усього світу сюди їдуть туристи, щоб побачити... ні, не мумії з Єгипту, яких повно по різних музеях світу, а — саме нашого Збруцького Світовида, який є один на цілий світ! Організована на державному рівні наукова конференція у Варшаві засвідчила, що поляки не тільки не збираються повертати пам’ятку, як про це мріють деякі шанувальники української старовини, але й загалом роблять вигляд, що ініціатива святкування належить саме їм.
...я подумки все частіше повертаюсь в те спекотне літо 1848 року, коли вода в Збручі сильно спала, і прикордонники, пильнуючи за місцевістю, побачили щось незвичайне поблизу урочища Бігла. Наблизившись до берега, розгледіли шапку, що виступала з води. Коли ж спробували її витягти, виявилось, що шапка кам’яна і «одягнута» на кам’яну фігуру.
Сповістили місцевого поміщика і той дав волів, щоб витягти кам’яну статую. Робота виявилася не з легких. Довелося впрягти три пари волів, щоб подужати її. У всіх, хто був свідком цієї роботи, було таке враження, ніби той стовп відламався від більшої брили, навіть дехто чув тріск. Як гадають очевидці, на дні залишилось ще кілька кам’яних плит, але швидка течія і глибина річки не давали змоги витягти решту. У письмовому звіті А. Кіркора, уривок з якого подає Микола Бандрівський *, є цікава деталь: коли статую витягли, «люд, який дуже громадився, зараз окрикнув, що то святий Іван». Сприйняття місцевим населенням своєї культової пам’ятки дуже важливе, якщо навіть не з етнографічної чи фольклорної точки зору, то принаймні, як «свідчення» генетичної пам’яті. У всякому разі знайдена статуя пов’язувалась в уявленнях місцевого люду з подобою Бога і з поняттям Святості. «Іван» могло вживатися вже як пізніша ідеологічна надбудова, принесена християнством. Вражає, насамперед, те, що перше сприйняття статуї позитивне і священне. Тільки через три роки, вірогідно, вже підбурені християнськими попами, селяни погрожували Мечиславу Потоцькому, який хотів поставити кумира на Розбитій Могилі поблизу свого маєтку, що розтрощать «фігуру на кавалки».
Свідки цієї знахідки інженер К. Беньковський та А. Петрушевич майже через тридцять років після події дали свої повідомлення А. Кіркору, який на Археологічній виставці у Львові 1885 р. виголосив доповідь «Про доісторичні пам’ятки Покуття і Східної Галичини», і який докладно описав знайдення статуї. Певний час статуя перебувала в маєтку власника села Личківці пана Костянтина Заборовського, який подарував її Мечиславу Потоцькому, а той, через наведені вище обставини, віддав кумира в Краківський Археологічний музей, що тоді тільки створювався.
Нові дослідження місцевих Тернопільських археологів ствердили, що статуя Світовида не була скинута в Збруч войовничими християнами, як це вважалося досі. Добра збереженість пам’ятки свідчить про те, що її сховали у водах ріки самі віруючі, адже на статуї нема ніяких слідів пошкодження чи наруги, як це було з багатьма іншими язичницькими зображеннями Богів. Ряд фактів, встановлених при розкопках, дають змогу датувати останні язичницькі Богослужіння на Богиті ХVII ст., що цілком імовірно, враховуючи віддаленість Храму Світовида та цілого комплексу інших подільських капищ від Київського центру християнізації Руси-України.


 І ще раз - костел у Личківцях

Ось так жахливо костел у Личківцях виглядає з неба

Чорна діра української пам'яткоохоронної справи.






Костел в Личківцях. Фото з книги А.Чоловського.

Костел. Фото з книги А.Чоловського.


Надгробок М.Заборовського.

Надгробок М.Заборовського.

Liczkowce (Ukraina). Kościół z 1728 roku (w ruinie)

Замковий пагорб



Liczkowce. Kosciol

Костел в липні-2006


Лычковцы, в костеле

Інтер'єр храму в Личківцях.


Костел у Личківцях.
Вид на личківецький костел з коптера. 2015 р.

Дах завалився в 2008 р.


Каплиця на руїнах замку. Вид ззаду. Личківці
Все, що лишилося від замку у Личківцях

Каплиця на руїнах замку


Пам'ятний знак. Липень-2006

Пам'ятний знак. Липень-2006


Холерна колона у Личківцях
Холерна колона у Личківцях

Холерна колона


Фігура з холерного стопба в Личківцях

А фігура з холерного стопба зараз валяється біля ставу. Зкотилася.


Напис на колоні

Напис на колоні


Фасад костелу в Личківцях
Kościoł parafialny p.w. Niepokalanego Poczęcia Najśw. Panny Marii w LiczkowcachAn old catholic church in the village of Lychkivtsi, Western Ukraine
An old catholic church in the village of Lychkivtsi, Western Ukraine


Фасад костелу. 1999, 2009 і 2015 рр.


Lychkivtsi, Ukraine. Aerial view of the old palace of Timelman family
Палац Тімельмана, екс-лікарня.  Личківці
Палац Тімельмана, екс-лікарня.  Личківці
Зараз тут приватний маєток, а була личківецька лікарня
Від села палацовий власник відгородився високим парканом

Палац Тімельмана, екс-лікарня.


Миколаївська церква (1850) в Личківцях

Миколаївська церква (1850)

Став у Личківцях

Став у Личківцях


© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник