Пулюй полює?

Біля підвалин стоїть пам'ятник бородатому добродію, місцевому уродженцю Івану Пулюю, вченому-винахіднику рентгенівських променів, поруч, біля паркової брами - сторожка. Судячи по кількості кущів навколо пана Пулюя, влітку та восени він знаходиться в густій листв'яній засаді. Ніякого постаменту під геніальним земляком немає.

Просвітимо незнаючих: 2 лютого 1881 року в Гримайлові народився Іван Пулюй, майбутній дійсний член НТШ, професор Вищої технічної школи в Празі, ректор її електротехнічного факультету, першого в Європі. У 1892 саме Іван Павлович опублікував схему-опис трубки, що випромінює Х-промені, які згодом були названі рентгенівськими. Він першим у світі зробив "рентгенівський" знімок скелета. На жаль, з патентами завжди так - хто не встиг, той запізнився. Рентген був у патентному бюро швидше за Пулюя. А шкода...

А ще Іван Пулюй разом з Пантелеймоном Кулішем вперше переклали біблію українською мовою. Ім'я Пулюя носить перша на Гусятинщині гімназія, відкрита у 1996р.

Як розповіла в листі уродженка Гримайлова пані Ольга, з пам'ятником Пулюю вийшло ось як. Діаспора виділила гроші на монумент. Кошти, як це водилося в нас в епоху первісного накопичення капіталу, успішно розікрали. Аж тут новина: к нам їдуть ревіз... меценати! Часу лишалося обмаль, тому на швидку руку десь збираються хоч якісь кошти, за яке виготовляється гранітне погруддя, встановлене біля міського Будинку культури. А зробленого з невідомо чого Пулюя на повний зріст швидко ховають в сараї комунального господарства, подалі від цікавих очей.

Процитую пані Ольгу:

"Відкриття відбулося нормально, але через деякий час на господарстві виникла пожежа, яка й повністю знищила сарай, але Пулюй і в вогні не згорів, так і стоїть понині, без постаменту, без слави у зарослях бур'янів. Але потомки понесуть відповідальність за справу рук своїх батьків".

Якщо спуститись трохи далі, до річки, де видно старовинний завод, можна побачити ліворуч на пагорбі залишки місцевої синагоги. Збереглися цікаві решітки на вікнах: вони декоровані орнаментованими зірками Давида.

	Костельна плутанина

Що ж до костелу, то про його долю розказала мені молоденька продавщиця апельсинів та шоколадок недлеко від монументу визволителям міста. Так, ще років з 15 тому тут був цей храм XVIII сторіччя - та знесли його (!). Не так давно пощастило в Інеті натрапити на фото костелу, зроблене в 1970-ті роки. Щоправда, виглядає фото на всі сто років старішим, але то вже пусте.

Та сумніви їли мене, заставляючи задуматись, а чи правдива інформація про зруйнування храму? Адже у книзі "Земля тернопільська" (Джура, 2004) вказано, що у місті є барочний храм XVIII ст.! Під час візиту в Гримайлів у січні 2005 я знову запитала місцевих, чи не зберігся, бува, костел. Їдьте в сусіднє село, сказали вони, там - є. В нас - немає. Але за деревами на мене виглядали скорботні кам'яні святі на фронтоні барочного храму. Та це була досить схожа на колишній костел Покровська церква (1806). Вдалося якось потрапити і досередини храму - і побачити не лише скульптури святих і декоративні вазони на фасаді святині, а й розписи, виконані в 1928 році професором Ковжуном.

Пані Ольга розповіла, що костел було підірвано орієнтовно в 1979-1981 роках. Процитую листа:

"До нині збереглися в перебудованому вигляді канцелярія (нинішня шкільна їдальня), дзвіниця (двоповерховий житловий будинок) і будинок органіста (одноповерховий будинок - навпроти пам'ятника А.Міцкевичу). Я мешкала у хаті органіста до 1991 року і все своє свідоме дитинство через вікно кухні бачила стіни костелу".

	Трохи історії:

Містечко Гримайлів, в давнім повіті скалатському Тарнопільського воєводства, лежить в 12 км на південь від Скалату та в 23 км на схід від славної Трембовлі, на узбіччю яру річки Гнилої.
З кінця XVI ст. Гримайлів належав до роду Лудзітських гербу Гримала (за іншими данними - Гржілола). Саме вони звели там у 1590 році перший оборонний замок, оточений ровами та валами, з чотирма квадратними баштами. Замок, що лежав на так званому "татарському шляху", багато разів витримував облогу козаків й татарів. Трохи "поюзані" мури зміцнив наступний власник цієї місцини, Адам Міколай Сенявський, великий гетьман коронний. У 1720 році від здобув для міста магдебурзьке право, а в 1726 році заснував тут римокатолицьку парафію (а до того часу її тут не було?).
Пізніше Гримайлів належав магнатським родам Чарторийським та Любомирським. Через занадто веселий стиль життя, що привів до величезних боргів наступної власниці Гримайлова Констанції з Любомирських Жевуської (еге-гей, та це в ним, здається, родинне. Хто не вірить - перевіряйте), гримайлівський ключ був проданий на аукціоні. В 1831 році його купив Антим Нікорович, пізніше - комендант академічного корпусу народної гвардії у Львові. Його дочка Юлія вийшла заміж за графа Леонарда Пінінського (1824 - 1886), який назавжди осів у Гримайлові і прославився як ідеальний, поміркований господар. Він збудував перший паровий млин у Східній Галичині (чи не той, який зберігся біля синагоги?).
Саме цей добродій заклав і величезний та стильний (як на ті часи) гримайлівський парк в англійському стилі, який старанно доглядав. Ще до закладки парку Нікорович перебудував замок на сучасний палац, зваливши три крила та дві башти, залишивши лише дві башти і південне крило, та добудувавши циліндричну високу годинникову вежу. Після смерті графа Леонарда Пінінського Гримайлів відвідав його син Леон (помер у 1938 році), пізніше - намісник Галичини, ректор Львівського Університету.
Останніми власниками Гримайлова були Воланські.

Представницькі кімнати гримайлівського замку прикрашали стильні меблі, портрети власників (між іншими роботи славетного польського художника Юліуша Коссака і Тадеуша Айдукевича), картини Алоїзія Рейхана, Войцеха Коссака та художників італійської школи. Була у замку бібліотека з 5 000 томів та архів з автографами видатних осіб XVl-XIX століть.
Під час першої світової війни замок було зруйновано та пограбовано. Останні власники Гримайлова відбудували споруду, та вже у вересні 1939 року все замкове майно та майже всі колекції було розкрадено. Стіни стояли, ніким не чіпаємі, до 1944 року, коли в них, начебто, втрапила бомба. Після війни совєцькі вояки замок знесли до фундаментів. Ось така тепер цікава історія у дороги з Гримайлова на Теребовлю...
Та зберігся великий і дещо запущений парк, в якому де-не-де трапляються старовинні дерева. Тут ростуть дерева і чагарники більш як 20 видів, а колись їх було вдвоє більше. Алея вікових лип пам'ятає часи гетьмана Міколая Сенявського. Напроти паркової брами стоїть пам'ятник Адаму Міцкевичу, насипаний у соту річницю смерті поета. Біля нього росте дерево, посаджене у 1898 році.
Як зараз виглядає Гримайлів? З замкових будівель лишилася в парку офіцина (сторожка) та пам'ятник-колонна (без напису) (а ось його я не знайшла). Таблиця, що висить на брамі, повідомляє, що парк було закладено в першій половині ХІХ сторіччя і що він є пам'ятником садово-паркового мистецтва регіонального значення.