Карта

49°58′6.55″ пн. ш. 24°64′2.65″ сх. д.

Можливо, найвідоміший замок Львівщини, відроджений Героєм України Б. Г. Возницьким з цілковитої руїни, знаходиться у селищі Олесько (1,8 т.ж.) поблизу траси Київ-Львів. Зараз це – філіал Львівської Галереї Мистецтв, де експонуються зразки декоративного та ужиткового середньовічного мистецтва. Првада, часи роботи музею дивують (з 10-00 до 16-30, всього). Вхідний квиток станом на серпень 2010 р. коштував 10 гривень, дозвіл на фотозйомку - 20 гривень.

Замок казковим маривом з'являється пасажирам та водіям, що слідують трасою Київ-Львів. Особливо зараз, коли запрацювала відкрита в 2008 роі об'їздна навколо Олеська. Твердиня стоїть на самотній горі висотою приблизно 50 м. Її спокій все ще бентежать червоні (насправді чорні, але хто там буде розбиратися) кавалеристи Ковпака, що зависли в стрибку над дорогою ще з 1975 р. Місцеві жителі називають монумент просто - “коні”. В 1990-х роках пам‘ятник потроху розкрадали збирачі кольорових металів, але монумент пережив баддитсько-нужденний період малою кров'ю. Славнозвісні яйця жеребця ще на місці. Друга тварина, як можна переконатися самим, кобила.

В плані замок незвичний - овальний, з міцними контрфорсами та затишним внутрішнім двориком. Навколо фортеці – парк, де в 1996 р. проходив пленер скульпторів. Їхні роботи прикрашають паркові алеї. Чудовий, до речі, контраст модерної скульптури та стародавніх споруд. А напроти замку - капуцинський монастир, якому присвячена окрема сторінка сайту.

В XV-XVI ст. фортеця зазнавала багаторазових нападів татар, була сильно пошкоджена в 1512 р., відновлена 1590-го року Станіславом Жолкевським. 1605 р. замок перейшов у власність магнатів Даниловичів, тоді ж тут служив батько Богдана Хмельницького Михайло. Іван Данилович завершив реконструкцію фортеці в 1620 р., а 1627-го зіграв бучне весілля своєї доньки Теофілії та Якуба Собєського. Тут народився і їх син, найславетніший польський король Ян ІІІ.

1646 р. місто було звільнене військами Богдана Хмельницького, та того ж року вщент зруйноване татарською навалою. 

З 1647 р. Олесько перейшов у власність Андрія Конєцпольського, а вже 1660-го землі діляться по його смерті між 17 боржниками. 1682 року, повернувши кошти боржникам, Ян ІІІ Собєський викупив свій рідний замок. Там часто гостював з своєю коханою дружиною Марією Казимірою, під наглядом якої 1684 року було проведено реставраційні роботи в замку і парку. Вона ж успадкувала маєтність по смерті Яна ІІІ в 1696 р., а по її смерті тут володарював її син Якуб. У 1725 р. один з синів Собєського, Костянтин, продав Олесько Жевуським. Цей рід довів замок до руїни, кращі речі було перевезено в Підгірці. Незважаючи на величезні прибутки, Жевуські потрапили в борги, і їхні маєтки пішли з молотка в 1796 р.

1781 р. інженером Мюнтцем було зроблено рисунок замку, який вважається його найстарішим зображенням.

1799 р. в місті народився Вацлав Залеський (Вацлав з Олеська), автор збірника “Українські та польські пісні галицького населення”. Іншою навколо літературною подією, пов‘язаною з замком, було перебування тут 1820 р. письменника Юліана Немцевича, який пізніше описав ці землі в своїх творах. Зокрема, Немцевич згадував: “Замок запущений... покій, де народився Собєський, зовсім зруйнований, повно сміття... В іншому крилі замку кімнати краще утримані... в одній з них є портрети Собєського, Жолкевського, Конєцпольського і Костюшки”. Замок з аукціону дістався Зелінському.

Форпост за своє життя настраждався: 1806 р тут була пожежа, ще сильніша – в 1836 р., а в 1838 році під час 15-хвилинного землетрусу потріскалися мури замку та було пошкоджене ліве крило. В 1875 р. завалилася замкова криниця, 1951 – нищівна пожежа фортеці від удару блискавки. Не дивлячись на все це, замок вистояв – і чудово. :-)

Кілька слів про реставрації: вже в 1891 р. було розпочато роботи з відновлення замку, а в 1898 р. в частині кімнат відкрито сільськогосподарську школу. Новий етап реставраційних робіт розпочався 1933 р. під керівництвом ректора Львівської політехніки архітектора Вітольда Мінкевича. Коли Галичина була приєднана до СРСР, в замку було організовано табір польських військовополонених. 

В 1968 р., після відкриття для огляду каплиці Боїмів у Львові, виникла думка взяти під реставрацію, а потім створити музей в якомусь із замків. Виявилось – всі використовуються, найбільше – під ПТУ та медичні заклади.

Своєю красою та архітектурою приваблював замок в с. Свірж, та його планувалося використати під будинок архітекторів. Начальник управління архітектури А. Шуляр запропонував взяти Олеський замок – і вже на початку березня 1970 р. перша група реставраторів виїхала туди. Важка робота по відновленню твердині під керівництвом Бориса Возницького тривала до 1974 р., коли почалось створення експозиції. Палки в колеса вставляли всі: в майбутній експозиції бачили возвеличення панської Польщі, що було неприпустимо з ідеологічного боку. І все ж музей відкрили. В грудні 1975 р. першу екскурсію для голови компартії України Щербицького та інших поважних гостей провів сам Б.Г. Возницький.

Відновлений замок почали активно використовувати кіношники: тут знімались фільми “На крутизні”, “Козаки йдуть”, “Час збирати каміння”, “Пастух Янко”, “Дике полювання короля Стаха”, “Королева Бона”, “Три мушкетери”, “Борис Годунов”. Більш свіжий приклад - на подвір'ї Олеська знімалася фінальна картина польського блокбастеру Ogniem i mieczem Єжи Гоффмана.

Про готично-ренесансний Троїцький костел читаємо тут. 

Тепер про експозицію.

Не маю наміру перечислювати все, що є у збірці, але повинна просто згадати, що дві чудові брюссельські шпалери ІІ половини XVI ст. – “Поліфем” і “Одисей на ловах” – потрапили у музей з мого рідного Кам‘янця, потрапили в жахливому стані – та художники-реставратори постарались. 

Олеський музей також, можливо, має найбільшу в Європі збірку дерев‘яної скульптури XIV - ХІХ ст. Основою збірки є скульптура XVIII ст. (Томаш Гутер, Конрад Кутшенрайтер, Іоанн Георгій Пінзель, Севастіан Фесінгер, Антоній Осінський, Ян Оброцький та інші). На жаль, збірка скульптури у фондосховищах – лише невелика частина львівської пластики, яку вдалося зберегти завдяки Б. Возницькому (часто доводилося витягати шедеври майже з груби, де їх пробували спалити).

Ще в музеї можна оглянути чудово відреставрований іконостас Федора Сеньковича з с. Голоски, надгробок Ганни Сенявської (1574) з Бережанського замку, величне та величезне батальне полотно “Битва під Віднем” Мартино Альтомонте (1692 р)(ще кілька робіт подібного плану, “Битва під Хотином”, “Битва під Парканами” та “Битва під Клушино” – зберігаються в фондосховищах в монастирі капуцинів).

В IV залі музею чи не найцікавіше для мене - іконопис та скульптура XV-XVI ст. В німеччині чи австрії такого добра у кожному містечковому музеї, а у нас ситуація значно гірша. "Богоматір Елеуса" з села Доросині - це якраз таке нечасте на наших теренах XV ст. Її ровесниця - Параскева П'ятниця з Кульчиців. З XVI ст. - ще одна мадонна, з Буська. Її приписують сучавському художнику Григорію Босиковичу. Тим же століттям датований "Юрій-змієборець". Хоча туристи найдовше стоять біля "Страшного суду" з Малої Горожанки: цей комікс жахів родом з XVI ст. можна роздивлятися дуже довго, персонажів там на кілька годин вистачить. 

Найулюбленіший мій смаколик, готична кругла скульптура, в Україні взагалі явище над-рідкісне, навіть в Олеську її майже немає. Хіба от поліхромове розп'яття з Жидачева (XV ст.).  

Скульптурний портрет Барбари Радзивілл, дружини польського короля Зигмунда Августа, нагадує про трагічну долю цієї дівчини, котра пробула на троні лише півроку (грудень 1550 -травень 1551). Вона померла від раку, хоча легенди приписували її смерть рукам свекрухи, Бони Сфорци. Ймовірно, юнку ваяв хтось з іноземців, гіпотетичнго італійців - наші скульптори тоді так не вміли. 

В V залі (ІІ пол. XVI - I пол. XVII ст.) натикаєшся на знакових для наших замків персонажів - то Гербурт з Добромиля, то Стефан Баторій, то Іван Жевуський. Тут же Іван Данилович, мальований близько 1620 р. Зі скульптури - юнак з мандоліною (XVII ст.) з села Лановичі. Цікаво, чи там зараз хоч хтось вміє грати на мандоліні. Особливо серед юнаків. 

В VI залі збереглося автентичне ліплення ("Викрадення Європи", "Смерть Венери від Аполлона" "Флора", "Сатурн, що доганяє Венеру" та "Діана, що купається"), тому у ньому відтворено (гіпотетично) один з покоїв замку часів Леблана (XVIII ст.). Біля алькова - дві жіночі постаті-алегорії, теж авторства скульптора Леблана (1742). В отворах вікон і дверей - залишки розписів (XVIII ст.). На стінах - чотири портрети Жевуських ( з Роздолу). Чорний мармуровий камін - з Жовківського замку. Стіл та дві шафи виконані грецькими майстрами. 

Дзеркала-світильники та меблі у VII залі - з Підгірців. Ескіз плафона "Вакх і Аріадна" виконаний у кінці XVII ст. Юрієм Семигіновським, академіком академії св. Луки у Римі. Несподіваний "Вид Петербурга" походить зі серії гравюр Махаєва (1753). У VIII залі - прикладне мистецтво XVII-XVIII ст. В ІХ-му - вівтарі та ікони з Грибовичів, Білого Каменю та Потелича.