English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Копичинці
Парафіяльний костел. (1802). Блека. 1999 рік.
Копичинці. Парафіяльний костел. (1802). Блека. 1999 рік. Копыченцы. Kopyczyńce. Kopychyntsi
Парафіяльний костел. (1802). Блеки немає. Можливо, 1909 рік.
Парафіяльний костел. (1802). Блеки немає. Можливо, 1909 рік. Копичинці. Копыченцы. Kopyczyńce. Kopychyntsi
Травень-2017. Політ квадрокоптером над ДЕРЕВ'ЯНОЮ Воздвиженською церквою в Копичинцях. Приклад, вартий наслідування. Всі би дерев'яні храми повернути до такого вигляду.
Травень-2017. Політ квадрокоптером над ДЕРЕВ'ЯНОЮ Воздвиженською церквою в Копичинцях.

Містечко з велиииииким гонором

Монумент Т.Шевченку в центрі Копичинців, біля костелу і школи
Монумент Т.Шевченку в центрі Копичинців

Карта

Координати: 49°06′29″ пн. ш. 25°54′46″ сх. д.

 

Місто в Гусятинському районі, лежить на трасі Тернопіль - Чернівці, в 17 км на північ від Чорткова. Навіть ті 500 метрів, які відділяють Копичинці від траси, зіграли з містом поганий жарт: туристи нечасто відвідують поселення, а єдині асоціації у більшості при слові "Копичинці" - лише тюрма та, можливо, ковбаси. Населення (за даними 1999 року) – 7,4 тис. жителів. Наприкінці 2000-х ця цифра зменшилась до майже 7 тисяч.

 

(Цікаво, що кількість людей тут не змінилась за останні більш як 100 років - за даними перепису 1897 року в Копичинцях жило 7,2 тис. чоловік).


Місто лежить по обидва боки річки Нічлави та двох її приток - Стрілки й Крутилова (інша назва, чи то пак нік річечки - Нічлавка). Подібно Риму, Копичинці розкинулись на семи горбах, щоправда, трохи менших, аніж у Вічному місті.


Археологічні розвідки свідчать: місто у давнину складалося з кількох окремих поселень: Капиці (Кабівці), Гора-Мораки, Кардашівка, Голодіївка, Кутець. При додаванні всіх цих частин у cуммі виходив Копачин, або Копичин. Він же - Копечинці.


Є кілька версій походження назви міста. За однією з них, оріджін виводиться від слова "Капища" (не забуваймо: поганські Медобори звідси недалеко).

Інша версія стверджує, що назва поселення - симбіоз слів "копа" і "чинити". З часом Копачин перетворився на Копичинці. І тільки спробуйте переконати в противному краєзнавця Б.Савку!

Та є й третя версія: начебто на Горі-Мораки колись був монастир, де жило 60 (тобто копа) монахів. От і об'єднались у нерозривному союзі слова "копа" і "ченці". Хочете ще версію? Тримайте: ледь не перші зафіксовані у документах власники Копачина були шляхтою з гербом "Копач".

Як би не було, дізнатись абсолютну, кришталево чисту правду, напевно, вже не вдасться. А гіпотези нехай живуть: вони хоч трохи розвіюють тугу маленького подільського містечка за своєю булою славою та двома замками. Є, щоправда, і ще одна версія про назву, та про неї трошки нижче.


Як і всі західно-українські землі, поселення часто змінювало своїх господарів: були Копичинці у складі Польщі, з 1772 року - Австрії та Австро-Угорщини.

1919 рік повернув містечко знову до польських рук, та ненадовго. Кривавий вересень 1939 року, фашистська окупація, визволення - і довголітнє панування совєтів.

 

Те, що місто - давнє, зрозуміло навіть без знання того, що на його території виявлено поселення трипільської культури та слов'янське городище. Вперше згадується в письмових джерелах у першій половині XIV століття. Назву свою поселення отримало у 1615 році, коли його купила як частину більшого маєтку родина Копичинців - от вам і польська версія походження імені міста. Думаю, одна з найвірогідніших.


Для навколишніх господарств містечко було важливим торговельним осередком. У центрі Копичинців, серед буяння зелених дерев, стояв старий замок. Неодноразово він витримував турецьку та татарську облогу. Відомо, що його було зведено 1443 р. - але від цієї фортеці зараз не залишилося, на жаль, нічого, хоча у польському путівнику 1929 року згадується руїна замку у містечку. Відомо також, що у тому ж році (1443) тут з'явився перший мурований храм. Населення міста часто терпіло від спустошливих нападів татар, що перещкоджало зростанню добробуту. Лише в кінці 17 - на початку 18 століття Копичинці перетворилися на справжнє містечко, до того часу поселення було все-таки сільським, не дивлячись навіть на отримання у 1564р. магдебурзького права, а, отже, й статусу міста.

 

1595 року на околицях Копачина відбувся бій між козаками Северина Наливайка та загоном польського війська під проводом Калиновського. Насипані на місці битви два високих могили - в народі відомі як "могилки Наливайка" - пережили панування австрійців та поляків, аж доки красномовне свідчення козацької перемоги не розпахали радянські трактори. Одна з могил називалась Крілева, за іменем ватажка Кріля з Копачина, який загинув у бою.

Де вже ті копичинецькі замки?

Палац Баворовських в Копичинцях. 1912р. - і стан після війни
Палац Баворовських в Копичинцях. 1912р.
Kopyczyńce, palac Baworowskich

Зараз важко повірити, але тут було аж ДВА замки. Що там вже вірити: сліду від них не лишилося. Копичинці клаптиками складені з кількох сіл, ще у XVIII ст. на території сучасного міста було аж три села з трьома, відповідно, власниками. Гетьманщина, вона ж Кардашівка (у міжріччі Крутилова та Стрілки) - це перше. Копачин - власне, тільки він і мав статус містечка і мав торгову площу. І, нарешті, третє - село Копичинці, котре в документі за 1564 рік і фігурує як "укріплене місце", oppidum. В двох з цих трьох поселень (в Копачині та в Гетьманщині) були фортифікації - чому й ні. Воєдино всі три населені пункти злилися, ймовірно, наприкінці XVIII ст.

 

"Червоний замок" (Замчище) знаходився у межиріччі потічків Стрілки та Крутилова. Звели його на природному підвищенні (за одними даними, у 1600 році - приблизно в той час на Поділлі відбувався справжній бум фортецебудування. За іншими даними, в той рік звели замок № 2). Замок площею майже два гектари оточував високий земляний вал. З північного, східного та південного боків твердиню захищали води річок та ставка, а із заходу тягнулися штучні рови. Ймовірно, зводили замок з червоного теребовлянського пісковику, адже свою назву споруда отримала саме завдяки кольору стін. Ще в 1930-х рр. біля замчища були рештки старої цегельні. Напевно, саме тут і випалювали цеглу для фортеці. Поділля татарва та турки не жаліли, набіги були чи не щорічно, замок, звичайно ж, страждав від такого.

Коли через Копичинці проїжджав у 1672 році Ульріх фон Вердум, то він записав: "Копичинці - це відкрите містечко (без оборони), розташоване на трьох горбах, оточене і розділене озером-ставом... замок лежить на боці, зовсім опустілий". Ймовірно, фон Вердум бачив розвалини власне "Червоного замку". Укріплення стояли акурат на пагорбі, під яким зливалися дві річечки, майже зусібіч були оточені водами - і лише з північного заходу були посилені двома великими валами. Відомо, що рештки цієї твердині зберігалися в містечку до кінця XVIII ст.

 

Замок номер два, що належав шляхтичу Бествінському, з'явився у XVII столітті на місці теперішнього парку над ставом. Ще до 1949 року зберігалась кругла оборонна башта замку та руїни розкішного палацу панів Баворовських, які володіли Копичинцями з 1688 року, після того, як Барбара з Копичинських вийшла заміж у третій раз за Миколая Баворовського (помер в 1663 р.). В середині ХІХ століття граф Юзеф Баворовський (1822-1885) утворив в Копичинцях і сусідніх селах Нижбірк і Чагарівка ординацію, яка існувала аж до Другої світової війни.

 

Баворовські ще в XVIII столітті пристосували оборонну споруду під свої потреби, однак залишили башту та мури. Російські війська під час Першої світової війни у 1917 році спалили палац, а за компанію ще й усі три графські гуральні та млин біля шлюзів. Після цього споруда довго лежала в руїнах. Родина Баворовських повернулася в містечко у 1925 році, але чи то вже не було коштів на відбудову палацу, чи то при такому обсязі руйнувань це було економічно недоцільно, та руїнами в міжвоєнний час ніхто не займався. А вже остаточно, до фундаментів комплекс розібрали після Другої світової, в 1949 році. Матеріал з башти тодішній голова місцевого колгоспу Яцентюк забрав на побудову фундаменту власної хати - так пише у книзі "Копичинці. Мандрівка через століття" Б.Савка. Зрештою, від комплексу на пам'ять нащадкам лишились лише старі світлини та поштівки. Зараз на місці колишнього замку Баворовських - міський парк.

 

На узвишші при виїзді з містечка граф Рудольф Баворовський у 1910 р. спорудив чималу родинну каплицю-усипальню, прикрашену порталом з колонами. До каплиці від дороги вела бетонна окрема дорога. Усипальня мала металеву огорожу та була обсаджена смереками (?).Каплиця була зруйнована у 1940 р.

 

У XVIII столітті в Копичинцях поселяється невелика єврейська громада. Якуб Франк, засновник секти Франкістів, поселився у Копичинцях у 1755 р., можливо, з якоюсь частиною послідовників цієї течії хасидизму. Єврейська громада продовжувала зростати аж до початку ХХ століття. На згадку про євреїв у місті залишилася синагога (див. фото поруч).
Розвиткові економіки містечка, зокрема торгівлі, сприяло спорудження в 1850р. кам'яної дороги Тернопіль - Заліщики, а у 1890 році залізничної лінії Тернопіль - Копичинці. Віднині цей населений пункт - центр торгівлі деревиною, сільськогосподарською продукцією, а ще славне своїми млинами.

В кінці ХІХ - на початку ХХ століття регіон продукує чудову пшеницю, цукровий буряк, льон та соняшники - сировину для дрібних місцевих підприємств. Адже тут знаходились завод з виробництва олії, дві пивоварні, млин та цегельня. До речі, з цим прокладанням доріг не все було просто: так, 10 травня 1884 року у місті відбувся виступ селян проти шляхти та бургомістра, які хотіли провести дорогу через земельні наділи мітингувальників. Заворушення було таким серйозним, що зафіксована навіть стрільба жандармерії у повстанців. У місті оголосили стан облоги. З Чорткова староста навіть викликав підмогу - загін піхоти, а з Теребовлі прибула кавалерія.
Іван Франко у "Новому дзеркалі" писав про ті події (15 травня 1884 року):

В Копичинцях, браття, стріляють людей
За те, що в арешт ся наперли,
Немовби то всі ми без кутих дверей,
Без замків рабами не мерли.

Пам'ятки Копичинців

Нескаламучений ампір головного вівтаря в костелі
Нескаламучений ампір головного вівтаря в костелі Копичинців

"Без замків", кажете? Так, вже без зАмків. Та від давнини залишилось кілька свідків.

 

Найдавніша пам'ятка містечка - дерев'яна Воздвиженська церква з дзвіницею з 1630 року, розташована на так званому Кутці (так місцеві нам і пояснювали). Розказую, як її знайти: вибираєтесь з центральної площі міста з універмагом в центрі, прямуєте на південь, повз кінотеатр ім. Шевченка. Перший поворот вліво, ще метрів з 400 - і перед вами цей храм. В 2017 році біля повороту до храму вже стояв гарний дерев'яний вказівник. Довгий час святиня потерпала в капарній блясі, але влітку 2013 р. їй почали повертати автентичний вигляд: спочатку купол храму перекрили ґонтом, далі дійшла черга і до стін. Надзвичайно хороша новина, побільше б таких. Я бачила Воздвиженську церкву в 2017 році - і на власні очі впевнилася, що такі випадки бувають, що можливий не регрес, а прогрес. Дуже хочеться, щоб якомога більше священиків орієнтувалися на Копичинці.

 

А ще є костел Успіння Діви Марії 1802-1805 років побудови з пробоством (плебанією під червоною черепицею), з ампірним внутрішнім декором. Він розташований в центрі міста (вул. Шевченка, 17). Римо-католицьку парафію в Копичинцях заснував у 1443 р. Якуб Копичинський - разом зі своєю матір'ю Оффкою. Тоді ж в містечку з'явився перший прото-костел. Ну а замок Копичинські вже собі мали.

В радянський час в святині... робили олію. Пізніше тут була пральня і склад хімдобрив. В 1990 р. костел повернули римо-католикам міста, з того часу понад десятиліття в храмі тривали ремонтні роботи. Станом на 2010 р. вони були майже завершені. Лише в інтер'єрах храму шрамами на стінах виглядали місця, де колись висіли епітафії та пам'ятні таблиці - можливо, вони ще повернуться на свої місця. Ну і позбавлений труб беззубий орган мріє про друге життя.

В храмі до Другої світової війни зберігався образ богоматері, який високо цінували і шанували на Поділлі. У війну його було вивезено до Польщі. Зараз шанована ікона розміщена у каплиці єзуїтського кляштору у Вроцлаві. Натомість старовинний портрет Якуба і Оффки Копичинських, засновників парафії, виконаний у так званому "сарматському стилі", зараз є частиною чиєїсь приватної колекції.

Успенський костел - тринавна прямокутна будівля, з прямокутним же пресбітеріумом і двома закристіями. Над центральною частиною даху - витончена сигнатурка. На фасаді храму - трикутний фронтон. Над вхідним порталом - картуш з родинним гербом Баворовських: "Прус ІІ" (Prus II). Головний вівтар прикрашають дві гіпсові постаті апостолів Петра і Павла, далекі від шедеврів світової скульптури. Якщо вірити старим світлинам (а чому б їм і не вірити?), палац Баворовських, який стояв над Нічлавою неподалік костелу, мав дуже схожий ампірний декор фасаду (або цей декор був у флігелів чи господарських приміщень садиби, зараз вже не розібрати). А це автоматично відсуває дату побудови резиденції з кінця XVIII ст. на САМИЙ кінець XVIII ст. - або перші роки ХІХ ст.

Беззубий орган
Беззубий орган

 

Серед інших храмів Копичинців - мурована церква Різдва з дзвіницею (1898), греко-католицький храм св. Миколая на Горі (1900, архітектор В.Нагірний); Народний дім (1910, архітектор Баб'як, майстер К.Геваніцький) - зараз тут міська бібліотека; будинок для школи (1910) - тут, як і сто років тому, навчаються діти. Є ще й цікавинки на кшталт пам'ятника на честь заснування Братства тверезості (1901) поблизу дерев'яної церкви на Куті чи меморіальної дошки уродженцю Копичинців, оперному співаку Климові Чічці-Андрієнку, ім'я якого носить музична школа.

 

В центрі збереглася велика і вже неодноразово реконструйована мурована синагога - зараз там якісь магазини.

 

Хоча особисто мені найбільше сподобався житловий фонд міста, скажімо так. Велика частина кам'яниць на головних вулицях поселення зведена ще за солодких часів віденської сецесії, з усіма її надмірностями у вигляді башточок, цікавої форми дахів та затишних ґаночків.

 

Після першої світової війни Копичинці стали центром повіту - з банальної причини: містечко менше за навколишні населені пункти постраждало від війни - і особливо за розбомблений, понищений війною Гусятин. З промисловості тут була іграшкова фабрика, консервний завод та сільгосптехнікум. З 1939 по 1965 роки Копичинці встигли навіть побути райцентром.


Не дивуйтеся назві ресторану у центрі міста - "Театральний". У місті давно функціонує аматорський народний театр імені Богдана Лепкого, який довгий час очолював режисер Орест Савка. У місцевому Центрі культури і дозвілля навіть створено Музей театрального мистецтва. Серед його експонатів є розповідь про уродженку міста, актрису, яка знімалась у кооперативних фільмах на Галичині у 1936-39 рр., Марійку Сафіян.
Серед інших відомих уродженців Копичинців - поетеса і засновниця чудового "Видавництва Старого Лева" Мар'яна Савка (народилася у 1973 р.), піаніст, диригент, композитор та музикознавець Владислав Вшелячинський (1847-1896), головний редактор часопису "Вільна Україна" (США) Володимир Лисий (1893-1967), оперна співачка Євгенія Ласовська (1904-1967). Та найвідомішим в Україні автохтоном міста є, напевно, Василь Іванчук, шахіст-гросмейстер. Він народився тут 18 березня 1969 року у будинку на вул. 22 Січня, 20.

 

 

Колись ця церква була дерев'яною...

І знову стала аткою з 2013 року:

Воздвиженська церква в Копичинцях під час пасхальних святкувань 2017 р.
Воздвиженська церква в Копичинцях під час пасхальних святкувань 2017 р.

Успенський костел в 2017 р.:

Успенський костел в 2017 р. Копичинці
Успенський костел в 2017 р. Копичинці


З книги Я. Саса-Зубжицького
Будинки в середмісті Копичинців. Ілюстрація з книги Яна Саса-Зубжицького
Палац Баворовських в Копичинцях близько 1912 р.
Два стани палацу
Палац Баворовських після Першої світової війни. https://audiovis.nac.gov.pl/i/PIC/PIC_1-U-2260.jpg
Kopychyntsi. Old postcard
Церква колись і в 2010р.
Копичинці, церква
Народний дім
Український народний дім в Копичинцях. 1919р.
Український народний дім в Копичинцях. 2010 р.
Замок Баворовських.
Замок  Баворовських. Видно оборонну башту - праворуч. Чи ліворуч?
Воздвиженська церква в Копичинцях
Интерьер Воздвижеской церкви в городе Копыченцы (Тернопольская обл.)
Пасха в Копичинцях. 2010 р.
Дерев'яна церква "на Куті" в Копичинцях, квітень 2010 р.
Воздвиженська церква "на Куті"
Хрест товариства тверезості
Хрест товариства тверезості
Дзвіниця Воздвиженської церкви в 2005р.
Дзвіниця Воздвиженської церкви в 2005 і 2017 рр.
Дзвіниця Воздвиженської церкви в 2017р.
Герб на костелі
Герб на костелі
Будинки на площі Ринок. 7.01.05
Будинки на площі Ринок.
Ринок в Копицинцях. Квітень 2010 р.
Таких кам'яниць тут багато
Kopyczyńce – miasto na zachodniej Ukrainie w obwodzie tarnopolskim nad rzeczką Niczławą, 7036 mieszkańców
Плебанія
Плебанія римо-католицького костелу в Копичинцях
Центр у 1916 р.
Копичинці, 1916 р.
Kopytchyntsi Kopytchintsy, Kopyczyńce) est une ville de l'oblast de Ternopil, en Ukraine
Копичинці. Був суд, зараз - фабрика
Був суд, зараз - фабрика
Копичинці. Був суд, зараз - фабрика
Війна. Руїна. Ринок. 1916
Війна. Руїна. Ринок. 1916
Староство практично не змінилося
Kopıçıntsi (ukraince Копичинці) - Ukrainanıñ Ternopil vilâyetinde bir şeer
Колонія рекламує себе на паркані
Колонія рекламує себе
Колонія рекламує себе на паркані
Синагога в 2017 р.
Синагога в Копичинцях, стан в 2017 р.
Палац рабіна. 1910.
Палац рабіна в Копичинцях, 1910 р.
Став в Копичинцях, стара листівка
Став
в 2017 р. ставу було зовсім зле
Нова церква в центрі
Нова церква в центрі Копичинців
© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник