Костел з бійницями: воїн-монах

1910 рік. Панорама поселення.

Карта

Стародавнє село над Золотою Липою, в Перемишлянському районі, відоме з 1386 року. Сюди логічно завернути під час подорожі до Бережан, Біща, чи розкішного Свірзького замку. Дорога - як я її пам'ятаю станом на літо 2001 року, була жахливою. Справжнього дослідника старовини це зупинити не повинно.
Селом Дунаїв був не завжди. Не дивлячись на те, що католицька парафія тут була заснована лише у 1413 р., невдовзі про Дунаїв знали по всій Галичині - бо вже невдовзі тут була влаштована садиба львівських архієпископів (століттями пізніше вона опинилась в Оброшині). Видатний гуманіст та "улюбленець муз", щедрий меценат та умілий промовець, єпископ Ґжеґож з Сянока (1451-1477) довго добивався для спадкового архієпископського села Дунаїв назви містечка. Він любив бувати у своїму дунаївському палаці, до якого приїжджали найвидатніші діячі культури з усієї Європи. Дещо про ті часи можна прочитати ось тут. Його Дунаївські симпозіуми стали прекрасною школою для багатьох священників. І 1424 року поселення таки отримало очікувану магдебургію. Шкода, що існуючий зараз костел св. Станіслава, яким опікуються священики-салезіани, з'явився у містечку пізніше - у 1485р., коли львівський архієпископ Йоан Стшелецький підніс дунаївських парохів до гідності препозитів.

Головний вхід до храму.

На жаль, моїм світлинам цієї споруди з 2001 року судилося прожити недовго, проте в свої другі відвідини села сонце і фотоапарат були на моєму боці. .
Споруда таки цікава. Бійниці у вигляді перевернутого ключа, оборонні галереї під стріхою та на башті... здоровезні букви "Слава королю Данилу! 10 клас" позаду храму як фінальна нота в цьому яскравому історичному акорді...
Трохи про історію цієї кам'яно-цегляної споруди. Через сто років після спорудження храм сильно постраждав від татарських набігів - і був перебудований під час відновлення. Зараз це однонавна хрестова в плані споруда з масивною триярусною баштою на західному фасаді. Західний та південний входи до башти обрамлені прегарними білокам'яними порталами - характерною рисою ренесансної архітектури. На західній грані північної гілки трансепту зберігся релікт ще більш давнього мистецького стилю - білокам'яне готичне вікно.
1766р. храм оствятили під титулом св. Станіслава. У XVIIIст. садибу деканату переносять з Дунаєва до Бережан. У 1909 році відбулася реставрація храму, під час якої його інтер'єр було розписано художником Л.Вінтеровським.
Крім оборонного костелу, у Дунаєві був і замок. Разом вони творили міську оборонну систему. За деякими джерелами, дотепер зберігся його фундамент. На жаль, я його побачити не змогла. Проте бачила (за що дякую Алексу та Лєні Яворським!) старий цегляний будиночок з баштами над входом - аксакали розповідали, що тут колись був жіночий монастир. Плюс - в центрі села, поблизу скверу, все ще можна вгадати обриси колишнього Ринку, а в одному з його кутів зберігається дунаєвецька лікарня - споруда з елементами закопанського стилю. Ймовірно, колишній панський будинок. Або стара установа якась тут була.

В відомому творі Уласа Самчука "Волинь" читаємо про Дунаїв наступне:
"Дунаїв. Село, де всі мандрівники відпочивають, полуднують; п'ють чисту, мов лід холодну, джерельну воду. Ще один перехід в'юнкою сошею, через ліс і вже Почаїв. Ось тут, кажуть, стояла колись каплиця. Під нею завжди відпочивали мандрівники. Володько стільки разів чув про ту каплицю. Тепер з неї лишився тільки один фундамент.
Ціле село розбите.
Залишилося лиш кілька хат і дерев'яна церква зі збитою і похиленою на бік банею".