Шукати барочного велета довго не прийдеться: варто відійти від залізничного вокзалу в Тернополі на кілька сотень метрів - і біля пошти з фонтанами, десь з-за голови бронзового Олександра Сергійовича Пушкіна (що за дивний вибір героя для монументу для західноукраїнського міста!) піднімуться дві вежі з складними, цікавими дахами - так, неначе зелені пірамідки граються в наздоганялки, налізають одна на іншу. Фасадом святиня дивиться на сучасний майдан Волі - колись, в польський період, це була площа ім. Яна Собєського. Головний тернопільський майдан вже існував в середині XVIII століття, коли домініканський костел лише задумували будувати, тож храм і площа здавна разом. З 2002 року на майдані сидить верхи на коні король Данило Галицький - виготовили скульптуру тернополяни Борис Рудий і Олександр Міщук.
Це далеко не перший монумент на майдані: в 1935 р., через півроку після смерті Юзефа Пілсудського тут встановили перший у Речі Посполитій пам'ятник маршалку - теж кінний. Автором скульптури був тернопільський митець Аполлінарій Гловинський (Гловінський). Маршалок бував на площі не лише у бронзовому вигляді - у 1921 р. голова уряду Польщі приїздив з візитом в Тарнополі, вручав нагороди і освячував військові прапори. Пам'ятник простояв лише 5 років: в 1940 р. його демонтували за наказом радянських чинуш. В 1967 р. на площі поставили на гранітному п'єдесталі бронзового Володимира Леніна (автор проекту - ленінградець М.Роберман). Цей пам'ятник протримався подовше - 24 роки - і був скинутий у 1991 р. Але ж ми не так про скульптури, як про костел, правда?
Зведено величну святиню в 1749-1779 рр. (за іншими даними, завершили будівництво у 1778 р., а освятили храм - в 1779 р.) за проектом Авґуста Мощинського. Величну тринавну базиліку прикрашено двома квадратними в плані, триступінчастими вежами з видовженими пірамідальними завершеннями. Масивний овальний купол з люкарнами, який завершується ліхтарем, підсилює враження монументальності. Південна вежа храму колись мала годинник. Склепіння центральної нави розписав сюжетами з історії домініканського ордену в 1777 р. живописець-монументаліст Станіслав Строїнський. Фрески бічних нав належали його учневі Юзефу Хойницькому. Розписи до наших часів збереглися лише фрагментарно на куполі (сучасні розписи плафона виконані киянином Георгієм Журавським, наву розписали місцеві митці І. Зілінок та М.Николайчук).
В 1820-1901 рр. костел належав єзуїтам, а в приміщеннях келій розташовувалась гімназія. В 1908-1910 рр. було реставровано купол, поновлено фрески і електрифіковано костел.
Храм сильно постраждав в квітні 1944 р. Відновили його у 1959 р., після чого в святині розмістився склад театральних декорацій. В 1978-1989 рр. в соборі містилась Тернопільська картинна галерея. До костелу примикають приміщення барокових двоповерхових келій (зараз Державний архів області). Невеликий вхід збоку до костелу цікавий динамічною барочною пластикою. Фасади храму колись прикрашали скульптури. В святині збереглася пам’ятна таблиця 1778 р. на честь фундатора монастиря Юзефа Потоцького.
Колись вхід до храму стерегла статуя святого Вінцента (Вінсента, Вінцентія), покровителя доброчинних товариств, котрий був патроном тернопільського костелу. На середину XVIII ст. Вінцент був зовсім "свіжим" святим: його, французького священика-місіонера з XVI століття, було канонізовано лише в 1737 р. Тієї скульптури давно вже немає. Біля входу до храму в 2004 р. було встановлено пам’ятник кардиналу Йосипу Сліпому.
Іконографія - принаймні. листівочна іконографія - костелу-церкви в Тернополі надзвичайно багата: є сотні видів листівок з цією головною тернопільською вертикаллю. Тому відібрати для цієї сторінки лише два десятки було досить важко. Вже які відібрала, коротше :о)
