Тернопіль - недалеко. І Микулинці теж майже по-сусідству. Баворів, зараз невелике село (населення трохи більше за 600 чол.), колись був не набагато гіршим за сусідів: поселення, вперше згадане в документах під 1522 роком, вже в 1540 р. пишалося міським статусом. (Вікіпедія датує першу згадку 1439 р. і називає задокументованого власника поселення, С.Баворовського. Абсолютно логічне прізвище). В ті часи місто мало шанси лише в тому випадку, коли могло себе захистити. Баворів міг: з трьох боків він був оточений густими лісами, а з четвертого боку - високі кручі над тихою річкою Гнізною. Ідеальне для оборони місце!

Первісний замок був дерев'яно-земляним - і вже хоча б тому занадто архаїчним (особливо як на дату його зведення, близько 1600 р., коли по всьому Поділлю виростали кам'яні фортеці). Не дивлячись на високі береги і непролазні хащі навколо, татарва та турки до міста таки пробиралися - і палили Баворів раз по разу. Воріженькам часом все-таки діставалося по заслугам: біля Баворова в 1589 р. були розбиті кримські татари.

Ну і свої хлопці-козаки теж осторонь не залишалися: в часи Визвольної війни під приводом Богдана Хмельницького, а саме в 1648 та в 1649 рр. в Баворові було знищено 98 садиб.

Тому знадобився новий замок, більш надійний - і його було зведено в ІІ половині XVII ст. ("Львів'янин" датує побудову 1679 р., що сумнівно: в ті часи Поділля стогнало від турків і на таку шикарну будівлю не вистачило б ані часу, ані коштів). Товстий талмуд "Земля тернопільська" ("Джура", 2003) стверджує, що руїни замку тягнуться нині від Гнізни - і аж до перебудованої замкової церкви Різдва св. Йоана Хрестителя. Цього речення достатньо, щоб в краєзнавця загорілися очі - і він почав шукати шляхи до Баворова. Інтернетний розклад тернопільської автостанції допоможе навряд чи. Тому шляхи два: пішо і на машині знайомого. Я обрала варіант № 2. Хороший варіант. :о)

Тільки от решток замку зна-а-ачно менше, аніж хотілося б.

Так як ми з Ігорем Скальським їхали з боку села Скоморохи, першою пам'яткою Баворова для нас став закинутий римо-католицький костел. Цю все ще симпатичну споруду оточили птаство та сільськогосподарська машинерія, що наводить на думки про те, яким було призначення храму в радянську добу. Господар хати поруч з костелом рішуче відкинув наші спроби притягнути замчище до цього храму: за його словами, замків в Баворові було аж два, були вони не тут, а на горі (при цьому робиться непевний жест кудись на захід, де сідає сонце і де розташоване село Грабовець) і від них не лишилося й сліду. А тут - просто костел. А історії його господар не знає.

Не знає історії і ще одна жінка, котра підійшла до нас. І ще одні сусіди - теж не знають. Суцільна загадка!

Розгадку варто шукати всередині. Заходиш - і ахаєш: в напівруїні все ще збереглися залишки головного і бічних вівтарів, амвону, нео-готичної сповідальні. Стіни вкривають фрески - їх добряче побив час, але сюжети вгадуються досить просто. Он з лівого боку копія шедевру Леонарда да Вінчі "Таємна вечеря", от коронація мадонни, от вознесіння Ісуса Христа. Трапляються й орнаменти.

Ліворуч від головного входу - солідні сходи на хори. Ліворуч від головного вівтаря - не менш солідні сходи в нікуди (вели, певно, на дах, зараз замуровані).

Праворуч від головного входу - єдина вціліла меморіальна плита (на місці інших трьох - пусті місця, вирвані давно ті таблиці). На плиті можна розібрати лише фрагменти: "DOM Давніх Kollatorow (?) рештки понівечені (далі слово погано читається) до новозведеної святині помістив в спокою. Цей пам'ятний камінь поклав Віктор граф Баворовський в році 1862".

Восени 2009 р. римо-католики взялися до ремонту баворівського костелу. Храм має тепер замок на дверях, всі рештки вівтарів зсередини були перевезені до Бережан. Чомусь.

Ну ось і розгадка? Якби ж то. Біля входу до костелу стоїть кам'яна розбита чаша на святу воду. Датована 1803 р. А "Земля тернопільська" приписує будівництво храму ксьондзу Я.Шуберу на початку ХХ ст. Тут я б посперечалася. Костели взялися масово будувати на Галичині в 1919-1939 рр. На той час баворівська святиня виглядає недоречно старомодною. На 1803 рік вона теж не тягне. А от 1862-ий видається цілком ймовірною версією. Щоправда, датою побудови вказано нечітке "до Першої світової війни" (1862 р. був теж ДО Першої світової). Можливо, межа ХІХ-ХХ ст.? Стилістично може бути. Але як тоді бути з пам'ятною плитою? В реєстрі пам'яток місцевого значення напроти костелу стоїть лаконічне "ХІХ ст."...

Знову загадки...

З храмом на замчищу простіше (начебто). Це перероблена в 1747 р. з замкового костелу церква під титулом Йоана Хрестителя. Сам костел походив з XVI ст., від нього залишилася частка напівкруглої апсиди.

На початку ХХ ст. в селі стояли руїни ще однієї церкви, навколо котрої були надгробки XVI ст. До 2009 року ані храм, ані надгробки не дожили. Проте на старих ділянках сільського цвинтаря стоїть невелика каплиця, прикрашена скульптурами якогось святого та мадонни. Можливо, тут упокоїлися власники села? Ними, нагадаю, були Баворовські, які з 1779 р. носили титул графів Священної Римської імперії (таку бучну назву мала колись імперія Габзбургів).

Крім сакральних пам'яток СОЛІДНОГО масштабу Баворів може похвалитися й більш камерними речами - як от фігури та хрести. Найцікавіша з фігур розташована неподалік руїн костелу, по дорозі на замчище (ах так, забула сказати: замкову церкву з дороги не видно - якщо ви їдете зі Скоморохів. Проте її гарно помітно на шляху з Тернополя).

Так от, фігура - супер! Це своєрідне, народне, наївне і щире бачення класичного сюжету П'єти. Найсумніший з існуючих моментів: мати оплакує смерть власної дитини. Крихітний білосніжний Христос обважніло звисає в обіймах Марії - літньої селянки з простими рисами обличчя і великими босими ногами. Ярусом нижче на кожну зі сторін світу дивляться чотири голубоокі євангелісти - і вони вже не білі, а яскраво-кольорові. Ще нижче - яскрава квітка (можливо, символ життя?). Чудово!

Схоже, невідомому автору цієї фігури належать і скульптури, які прикрашають кам'яну аркову дзвіницю замкової церкви. Там на нас чекають вже не менш голубоокі, хоча й трошки лисуваті апостоли Петро і Павло. На замчищу також збереглося кілька хрестів.