(Щоправда, якщо ви подорожуєте зі Львова маршруткою, першою доцільно оглянути саме церкву - вона придорозі, неподалік центру міста. Якщо ж вас занесло сюди електричкою, то костел чудово видно від залізничної зупинки - в такому разі варто починати оглядини з нього).

Про церкву відомо, що наприкінці XVIII ст. вона мала завершення у вигляді трьох дерев'яних шатрових верхів. Сучасний вигляд храм набув у першій половині ХІХ ст. Трохи пізніше була зроблена прибулова у вигляді апсиди. Споруду капітально відбудували у 1879 та 1912 рр.
Церква зведена з пісковику, однонавна, одноапсидна, безстовпна. Складається з прямокутної нави, п'ятистінної апсиди з боковим приміщенням біля північної стіни та квадратового притвору. Західний фасад вінчає високий щипець, прикрашений з боків декоративними вазами. Дах скатний, з сигнатуркою у центрі.

У 1955-56 та 1976-77рр. церква була відреставрована (архітектор І. Старосольський). З 1977р. тут функціонував музей атеїзма (блін, як же я любила колись такі музеї, шкода, зараз лише у Львові лишився музей релігії). В 2007-2008 роках в церкві були проведені протиаварійні роботи, держава виділила на це 800 тисяч гривень.

Дзвіниця квадратова, дерев'яна, в 2008 році виблискувала свіжою деревиною, триярусна у плані, каркасної конструкції, завершується шатром. На північному та західному фасадах - опасання у вигляді аркади. З півдня та сходу опасання спирається на кам'яну огорожу з вапняка. Дзвіницю теж реставровано у 1976р. Відразу до огорожі храму примикає кладовище загиблих в роки Другої світової з дещо демонічного вигляду зеленим кам'яним солдатом-пам'ятником. На фотографіях праворуч видно.

Знаю, що купол колись на храмі був зроблений чомусь під псевдо-російську баню, зараз виглядає більш автентично.

Ще один храм знаходиться на високому пагорбі на іншому березі річки Щирки. Його добре помітно в час, коли на деревах немає листя, а от влітку хіба хрест на куполі церкви буде проглядати з-за зелені. Храм виглядає на ХІХ століття, має дерев'яну огорожу, а в одному куті - щось схоже на оборонну вежу. Поруч з церквою - міський цвинтар.

Як з'ясувалося, храм зараз відноситься до Щирця, а раніше був відомий реєстру національної спадщини під кодовою назвою "Церква Різдва Богородиці, село Піски". Так само виявляється, що ніяке це не ХІХ ст., а цілком собі XVI-те - і оборонність тут не надумана, а справжня. Зараз дзвіницю і частину огорожі перекривають справжнім гонтом, що приємно. А що саме цікаве, так це оте класне місце, на котрому стоїть церква. Колись це була замкова гора! Тут, на лівому березі річки Щерек, в XV столітті піднімалася оборонна твердиня. Та вже документи XVII ст. фіксують нову назву гори - Монастир. Дуже може бути, що оборонні мури навколо храму дійшли до нас від того древнього монастирського комплексу. Сама ж церква раз по разу нищилась. Вона сильно постраждала після татарського набігу в 1618-1620 рр., була відновлена у 1662 р., а сучасний вигляд має з ХІХ століття (1892 р.) - принаймні в чомусь я не помилилась. До того часу вона була кам'яною з трьома дерев'яними верхами. Товщина стін храму - до 180 см! Щипці на фасаді надають церкві рис романського храму, хоча це лише стилізація.

В 1915 р., під час Першої світової, пам'ятка сильно постраждала, було повністю знищено її купол. Відновили церкву в 1934 р. за проектом архітектора Л.Левинського. Чотиритомник порівнює святиню з Благовіщинською церквою у Городку та вважає храм одним з небагатьох вцілілих трикамерних споруд, характерних для української архітектури XV-XVI століть.

Кам'яно-дерев'яна дзвіниця стоїть в західній частині огорожі. Нижній ярус мурований, верхній з дерева. Відомо, що у 1918 р. на одному з контрфорсів нижнього ярусу були ще помітні цифри "1700" - можливо, дата одного з ремонтів.

Башта в східній частині огорожі колись слугувала капличкою.

Інформація також продубльована на сторінці "Піски".