В часи Ягайла Чишки були польським селом на німецькому праві. Так характеризує їх краєзнавець Василь Лаба (“Штрихи до історії села Чишки”, Львів, 1999). На той час поселення входило до маєтку Миколи Дмитровського (герб Кораб), а пізніше – його синів Яна і Станіслава. Солтис та інший сільський нобілітет були запрошеними зі Львова німцями. Скажімо, в 1437 р. лавниками Чишок були Гануш Вейге, Клозе Вонар і Матіас Газнар. Корчму тоді тримав Гануш Ланчутер, а солтисом Михайло Сочевич. В 1442-1443 рр. Яна Дмитровського навіть викликали до суду з приводу передачі Чишок в королівську казну, але дідич довів, що Чишки здавна належали до Дмитрович, вотчини Дмитровських. Саме тоді й випливає дата 1364: начебто того року село отримав у дарунок Вацлав, син Жеготи з Голухова – і взяв собі пізніше прізвище Дмитровський. <?xml:namespace prefix = o ns = "urn:schemas-microsoft-com:office:office" />

Син Яна, якому довелося в суді право на Чишки доводити, теж Ян, став домініканцем, а тому Чишки перейшли його сестрі, яка чи то одружилася з Юрієм Струмилою, чи продала йому маєток, та саме Струмило став власником поселення в 1456 р. і вже 15 травня того ж року подарував Чишки львівським францисканцям. Щедрий був. Або грішний і марновірний.

Як і інші поселення Галичини, в XVI ст. Чишки неодноразово страждали від татарських набігів. Скажімо, в 1515, 1575 рр. Після останнього набігу від великого села злишилося ледве кілька хат. Набіги мали місце й в 1648 р. В травні 1649 р. селянин Ян Геланд під присягою заявив, що з Чишок неможливо стягувати податок, позаяк село повністю знесено з грунту. Лише за місяць Чишки не дорахувалися півтисячі жителів: хто помер, а хто просто втік.

Василь Лаба повідомляє, що в 1787 р. в Чишках було 222 нумери. Хтосб може мені це речення розшифрувати? :о)

В кінці XVIII ст. в селі були гуральня з “паризьким городом” (можливо, мався на увазі парк), шпиталь, мурована аустерія (постоялий двір) зі старою корчмою, нова корчма та корчма Підгірна, за селом. А ще – новий бровар. А ще – 5 ставків. А на них – млини, деяці цілком робочі, а деякі напівмертві від старості. За іншими аграрно-статистичними підробицями відсилаю до вже згаданої праці Василя Лаби. Там навіть список прізвищ мешканців села наведений!

На 1789 р. в селі панувала трипільна система.

Геральдистів зацікавило б повідомлення, що на початку ХІХ ст. Чишки мали печатку із зображеннями перехрещених коси, грабель та серпа, а верхом йшов напис: "ieczec wsi Czyszek". І піди розберися, чи то масонська мода тієї епохи, чи банальне агро-начиння?

11 червня 1821 р. після обіду в Чишках був страшний град (завбільшки з горіх, а подекуди - з гусяче яйце) без дощу - протягом 17 хвилин. Гради і повені дошкуляли селу також 16 і 21 травня та 5 червня 1860 р.

Восени 1873 р. почалася епідемія холери, від якої померло 80 чоловік. При цьому сусідні села від хвороби майже не постраждали.

27 грудня 1903 р. громада на пропозицію ксьондза Норберта ліквідувала місцеві ярмарки (відбувалися 2 липня, 14 вересня та 6 листопада на місцевому базарі). Причина? Замість прибутків село мало лише крадіжки і пияцтво.

Перед Першою світовою в селі діяло спортивне товариство "Сокіл".

Та час подивитися й на місцевий костел.

З 1594 р. парафія належала францисканцям, що підтверджено й булою папи Климента VIII за 1602 р. Прибутки костелу йшли на отримування студентів та новіціату францисканського ордену. На користь костелу поміщики з навколишніх сіл все жалували й жалували нові десятини: в 1626 р. 50 злотих щорічно почав надавати Олександр Тшебінський з села Чижиків, а в 1660 р. десятина дісталася від села Городиславичів і його власника Петра Одновського. Якщо ж десятина кимось сплачувалася не надто охоче, що з плином часу ставало постійним явищем, то францисканці не стидалися подавати на таких негідників до суду. А чого вони?<?xml:namespace prefix = o ns = "urn:schemas-microsoft-com:office:office" />

З візітації 1755 р. відомо, що в храмі було 8 позолочених вівтарів, хори і орган. Біля храму стояла ДЕРЕВ’ЯНА дзвіниця з 3 дзвонами. Як виглядав храм на той час, мені невідомо, але відомо, що в 29-30 липня 1774 р. відбулося посвячення НОВОГО костелу святих Миколая і Леонарда. З дерев’яним притвором. Освятив храм Вацлав Сераковський, львівський архієпископ.

Як це так – новий храм? Чому ж тоді в Реєстрі нац. спадщини пишеться про XV-XVIII ст. і називається інший титул – св. Миколая? А от дзвіниця датова безсумнівно ХІХ століттям.

Пояснюю: від 1492 р в храмі збереглася стара апсидна частина та фрагменти південної сторони. Так що XV століття згадано не дарма, все по-чесному. Хоча навіть від 1774 р. залишилося небагато: в 1894 р. святиня була розширена з північного боку.

В 1857 р. храм було помальовано Михайлом Лозінським, а у 1859 р. великий вівтар було позолочено львівським майстром Яном Лагоцьким, який отримав за це 460 злотих. В 1860 р. за 200 зл. відреставрували орган.

Перебудова 1894 р. мала місце тому, що храм вже не вміщав всіх парафіян. В 1897 р. костел було вкрито новим дахом. З 1898 р. служби тут постійно відправляли аж два ксьондзи.

В 1901 р. було розширено прикостельний цвинтар та обсажено його привезеними з Брюхович ялинами. В 1903 р. храм знову розписують: на цей раз це зробив Табінський, отримавши за роботу 1 750 злотих.

11 жовтня 1908 р. відбулося урочисте посвячення костельних дзвонів: найбільший з них важив 550 кг ("Марія"), середній - 294 кг ("Юзеф", Йосип), а найменший - 169 кг. ("Іван Євангеліст"). В 1912 р. куплено новий орган за 1 700 крон, а наступного року було встановлено новий великий вівтар за 8 000 корон.

В часи Першої світової костел не постраждав, хоча 21 червня 1916 р. військова комісія й збрала для потреб війська 2 найбільших дзвони. В 1917 р. Чишки отрималди за ліквідовані дзвони відповідно 3 348 та 1 108 корон.

Восени 1926 р. костел було пограбовано: злодії забрали золоті та срібні речі на кілька тисяч злотих.

Василь Лаба в книжечці "Штрихи до історії села Чишки" наводить дані Михайла Керницького (США) про те, що начебто в 1950-60-х роках, після пожежі у закритому храмі, на стінах проявилися написи українською мовою і малюнки.

Зараз храм віддано, наскільки зрозуміла, місцевим греко-католикам.