Запам"яталася бронзова дошка на будинку навпроти ратуші - "Україна вільна. 1991". 

Поруч з ратушею - ряд старих, зараз теж відреставрованих кам'яничок, деякі з них використовуються як житло, деякі блимають пустими незамешканими віконницями. 
Заснували Снятин як фортецю з метою охорони торгового шляху до соляних місць. Форпост служив опорним пунктом князівським дружинам.  До наших часів, на жаль, жодних оборонних споруд тут не збереглося, зате біля ратуші чи то крамничка, чи то ресторан носять назву "Підзамче".

На території міста знайдено свого часу скарб та велику кількість римських монет ІІ-IV ст. н. е. 

Колись місто, як і мій рідний Кам'янець, славилося своїми ярмарками, було торговим центром всього Покуття. Місто лежало на торгових шляхах зі Львова до Волощини. Перші відомості про Снятин датуються 1158 роком (Іпатіївський літопис).
Снятин назвали ім'ям власника міста - воєводи Костянтина (Кснятина) Сірославовича, високого воєначальника і боярина при дворі галицького князя Ярослава Осмомисла, який в літописі іменується Кснятин, Костянтин. У простих людей - своя етимологія: вони вважають, що назва виникла від слова "Стинати". За легендою турки і татари в одному з набігів постинали голови всім жителям міста, з тих пір воно стало відомим як "Стятин".

З 1349 року Східна Галичина з Покуттям переходить під владу польського короля Казимира II. Снятин стає центром староства в 1398 році, в 1448 році отримує магдебурзьке право. Першим старостою був німець Отто де Хадеч. Снятин перетворюється на торговий центр з щорічними ярмарками. Як і інші українські міста, у XVI-XVII століттях Снятин багаторазово страждав від набігів східних зайд. Особливо спустошливими для Снятина вони були в 1498, 1520-1524, 1589, 1594 та 1621 роках.

З початку XIV ст. у місті існував францисканський монастир, в XV ст. була заснована римо-католицька прафія. Первісний дерев'яний костел теж датують XV ст.

В 1457 році вибухнуло селянське повстання під проводом якогось Лева. Повстанці захопили Снятин, але скоро були розгромлені. В 1490-1492 рр. відбувається нове антифеодальне повстання під проводом Івана Мухи (дехто з істориків вважає, що І.Муха був уродженцем Снятина або пограниччя з Молдовою). А у часи Хмельниччини на околицях Снятина діяли загони Леся Березовського, Микити Горбачека, Григорія Угорницького.

На ярмарки до Снятина з’їжджалися купці з Волощини, Туреччини, Кримського ханства. Розвинуте місто продовжувало привертати увагу татарських орд. З 1590 до 1648 рр. татари 29 разів нападали на Снятин, при цьому підпалювали його 5 разів.

А що в Снятині подивитись? А ось що:

Головна міська вертикаль - ратуша (1861), зведена бургомістром Марцелієм Нємчевським, який правив у Снятині в 1856-1870 рр. Коли в 1958 р. під флюгером ратуші замінювали дерев'яний каркас, а дах з черепиці міняли на бляшаний, то знайшли документ з докладною історією споруди. Цікавий факт: до спорудження магістрату роль вежі виконувала тюремна вежа Снятинського замку - з неї у XVIII ст. і спостерігали за спокоєм в околиці. На той час місто було в межах між вул. Кузнечною, школою-інтернатом. швейною фабрикою і сучасною ратушею. Всі інші мешканці Снятина були "забрамниками", бо жили за межами старих замкових мурів.

Перша мурована лікарня з'явилася в місті в 1847 р.

Художньо-меморіальний музей В.Касіяна.

Значні урядові та навчальні споруди: реальна школа (1904-1907); староство (1900, зараз школа-інтернат), споруджене на місці замку; лікарня (1901-1902); повітовий суд (кінець ХІХ - поч. ХХ ст., зараз поліклініка); повітова рада (зараз районна бібліотека); сиротинець з капличкою (зараз музична школа).

Вірменський костел, зведений на місці дерев'яного храму домініканського монастиря, ліквідованого у 1787 р. Потрапити всередину туристу нереально. Поруч - місцевий технікум (підготовчі курси нашого Подільського аграрно-технічного університету), зведений 1894-1895 рр. саме як жіноча школа. Технікум тут з 1946 р. А через дорогу - кілька цікавих старих будиночків з ошатними дерев'яними ґаночками.

Літературно-меморіальний музей письменника Марка Черемшини в будинку, де у 1912-1927 рр. він жив і працював.

Могила Марка Черемшини.

Пам'ятники Марку Черемшині та В.Касіяну.

Дерев'яна Вознесенська церква (неподалік від костелу і районної санепідемстанції, виїзд в бік Чернівців). З її датуванням катавасія: каталог Слободяна вказує 1838 р., але місцеві історики В.Харитон і М.Тимофійчук з цим рішуче не погоджуються і датують храм 1784 р. (розширення відбулося в 1876 р.). Саме в цій церкві зберігалася церковна документація (метрики) з інших міських святинь. Під бляхою споруда з 1903 р. (!). Іконостас походить з 1894 р., а дзвіниця - так на око - з пізнього палеоліту. Бо от-от завалиться. Плебанія містилась через дорогу - там і жив настоятель храму Теофіл Кобринський. В церкві часто бувала його дружина, відома діячка жіночого руху Наталія Кобринська. на честь активістки на будинку санепідемстанції відкрито меморіальну дошку - бо сама плебанія, що колись стояла тут, не збереглася. Саме Т. Кобринський, який прибув до Снятина у березні 1878 р., задумався про побудову у місті більшої церкви - її взялися споруджати в 1880 р. на місці старенької каплички у центрі Снятина. Зараз це храм Михаїла Архистратига. Місце під святиню освячували так бучно, що святкування тривали три дні, навіть приїхав з виступами хор богословів зі Львова. Снятинчанам виступ так сподобався, що вони незабаром створили у місті власний хор.

На будівництво Михайлівської церкви пішла цегла з руїнізованих військових казарм (їх не відновлювали після великої пожежі 1848 р.). Будували святиню буквально всім містом. Відкрили храм для богослужінь 19 вересня 1886 р. Освятив церкву єпископ Станіславівський Юліан Пелеш.

Дерев'яна Миколаївська церква з дзвіницею (на виїзді в бік вокзалу на Хуторі-Будилові), яка належить громаді УПЦ КП. Храм зведено у 1906 р., поруч - стара дерев'яна і нова залізна дзвіниці. 

Дерев'яна церква Івана Богослова на Кулачині (район одноповерхової забудови Снятина, що впритул прилягає до Буковини і сусіднього села Оршівці). Храмове свято - 9 жовтня. Мене якраз тоді наднесло подивитися на цю церкву. :о) Храм зведено у 1912 р., тож я ще й потрапила на столітній ювілей споруди. Поруч з церквою, на невеликому пагорбі - залишки давнього цвинтаря. 

Нарешті, в місті є ще одна мурована церква - і теж в центрі. Троїцька. Зведена на місці дерев'яної попередниці, яку розібрали в 1903 р. Відкрили цю святиню після Першої світової війни.

Костел Матері Божої Святого Скапулярію з каплицею та дзвіницею, в поганому стані (в 2010 році на дзвіниці побачила вже сякий-такий бляшаний дашок. Ну, хоч так...). Розташований на високому березі Прута в східній частині міста. Храм спорудили в 1721 р., хоча освячено його було чомусь аж в 1857 р. (ймовірно, це вже освятили мурований храм № 2?). З 1751 р. в Снятині аж до 1788 р. була столиця Баківської дієцезії.

Костел було ґрунтовно перебудовано у 1928-1935 рр. та переосвячено (тоді храм носив титул Успіння Богородиці).

Після Другої світової парафія в Снятині була ліквідована. в храмі розмістилося пожежне депо, у вірменському костелі (колишньому храмі домініканського монастиря) облаштували будинок культури. Повторно освятили повернутий римо-католикам храм в 1993 р. Місцева ікона Богоматері, котра вважається серед віруючих "чудотворною", зараз зберігається у Польщі (Бжег Дольний) - туди її вивезли в 1946 р. парох Йоан Пук та вікарій Тадеуш Войцеховський.

В 2011 р. на дзвіниці костелу нарешті з'явився дашок: дещо непропорційний і примітивний, але вже який є. 

Мені в 2001 році чомусь досить сильно сподобався візит на міський цвинтар - такий собі Личаків в мініатюрі. Знаходиться по вул. Шевченка, 5, недалеко від західного виїзду зі Снятина і міського автовокзалу. Враження лишилось надзвичайне: цвинтарем ходити - цікаво. (Хоча зовсім не необхідно всім, як мені, топати давніми алеями з морозивом у руках). Багато гробівців та склепів, серед них добра половина - сучасних. Поруч з могилами середини ХІХ ст. - зовсім свіжі пагорбки землі з недавніми похованнями. Багато скульптур.
Серед сучасних пам'ятників є надзвичайно цікаві, навіть (як це слово прозвучить в такому контексті?) модернові. Каплички, лампадки, ліхтарики, свічки, свічки, свічки... На одній з могил справжні кучугури з розталого воску. Деякі склепи напіввідкриті, деякі вражають гігантськими розмірами. Друга чи третя могила від входу, як і перший склеп - тріснуті навпіл: хтось-таки вибрався звідти, не інакше.
Деякі склепи, не зважаючи на їхню масивність, мають братів-близнюків, неначе зроблені за шаблонами. Тиша, спокій, свічки, квіти, впорядкованість.

І остання картинка з пам'яті: увечері єдина "висотка" міста - пробиваюча небо ратуша - гарно підсвічується. Гарно.