Про саме село Бубнище ми теж невдовзі поговоримо (на окремій сторінці), але легенду про назву краще читати тут: вона не про хати, вона про скелі. (Подається за брошурою "Скелі Довбуша. Бубнище" (упорядник Іван Шубин, "Артекс")

Підійшли до Карпат турецькі загони - за ясиром, за золотом. Та не піддавалися прикарпатці ворогам, оборонялися до останнього. Сили слабли - і ворог міг от-от перемогти. Тоді вперед вийшла юна красуня, дочка зелених гір. Підійшла дівчина до крайньої скелі - і промовила каменю:

- Ти міцна й непорушна, віки не зрадила краю свого. І ми встоїмо! Якщо загинемо, скелі розкажуть про нас нащадкам.

Турки кинулись до дівчини. ще мить - і схоплять, та скеля розступилася і заховала юнку. Земля біля скелі вкрилась тілами захисників Карпат, та ворога вдалося відігнати. Коли битва завершилася, скеля розступилася - і дівчина вийшла на волю, піднялась на вершину - поглянути, чи не суне знову вороже військо. Так піднімалася вона не раз і не два. Коли бачила попереду небезпеку, голосно била в бубон. Звідси начебто й пішла назва села Бубнище.

А чому ці скелі зараз носять ім'я опришка Олекси Довбуша - пояснювати не треба. Бо ж всі знають: є десь в Карпатах камінь - його Довбуш приніс і під ним свої незліченні скарби заховав. :о) Ну знаєте як то в гідів: золото в печері, вхід до неї перекритий великим каменем, скажеш чарівне слово - камінь розступиться і золото, вважай, твоє. 

Якщо вже підрозділ про легенди - тримайте ще одну. Кажуть, що опришки протягли між двома скелями у Бубнищі своєрідну канатну дорогу. Під час наступу ворогів вона допомагала швидко і непомітно перебратися у більш безпечне місце.

Здавалося б: під Бубнищем Довбуш, якщо не дурний був (а не дурний був), бувати просто мусив: важко знайти в Карпатах ще таке ж зручне місце для таємних зустрічей і переховування. 

Послухали казок? Тримайте правду: у Бубнищі Довбуш не бував. Взагалі. Хоча сказати чарівне слово якійсь підозріло-великій каменюці ви тут все одно можете: ну а раптом?

Про Урич з фортецею Тустань чули? А про Розгірче неподалік Стрия? Бубниські скелі - з тієї ж фантастичної за красою гряди. Її фрагмент між селами Труханів (це ще Львівщина) і Бубнище та Паляниця (а це Долинщина) має у довжину біля 600 м (за іншими данними, має майже кілометр) і близько 200 м в ширину. Над поверхнею брили піднімаються на чималу висоту - до 80 м. Навколо гряди - букові та смерекові ліси. А років каменям... Ого-го скільки років: понад 70 млн. 

Якби скелям давали паспорти, як людям, в цих було б прізвище Бубниські. "Скелі Довбуша" - творчий псевдонім і дітище заідеологізованої радянської епохи. Ну бо ж карпатський харизматик і відчайдух дуже непогано підходив на передтечу соціаліста. Зараз намагаються довести, що сяк-так скелі з опришком таки пов'язані: Довбуш міг тут бути у жовтні 1774 р., коли йшов походом на Турку і Дрогобич. Ну як вже не живим, то мертвим Олекса тут побувати міг: після катувань тіло Довбуша, зрадженого другом у Космачі, начебто розчленили - і по шматкам розвезли по всім Карпатам. Така м'ясна акція мала б налякати бунтівних селян. 

Але я не історик, як все було - не знаю. :о)

Як і в Тустані, тут, в урочищі Заломи на південному схилі Соколової гори в князівські давньоруські часи були укріплення: дехто навіть бачив десь тут шматки давніх мурувань, пази для кам'яних балок. Про вік сходів, які ведуть на скелі, теж можна було б почути чимало цікавого.

З приводу фортеці на скелях історики навіть не сперечаються: була! В Х ст. І скельний монастир був.  Це помітно: печери (зараз їх називають "спальнею", "холодильником" і ще якось) мають гарно оброблені прямі стіни. А от згадка у вікіпедії про палеообсерваторію, яка існувала тут начебто в Х-ХІІ століттях - трохи сумнівна. Хоча й я не проти, щоб Бубниські скелі були молодшими колегами Стоунхенджу та пірамід майя.  

Поки що мрійники бачать в майбутньому відроджену на скелях дерев'яну давньоруську фортецю. Так що в Тустані був би прямий конкурент - якби в скель були гроші. І чималі...

Камені не вишикувати в ряд навіть найталановитішому командиру: скелі утворюють лабіринти і хитросплетіння, обриваються вузькими ущелинами, подекуди скупчуються, подекуди відбиваються від товарок, стоять осторонь.

Бубнище вражало багатьох: про кам'яний масив писали Іван Франко і Михайло Грушевський. 

Екскурсантів приводять до основного масиву скель (поруч ятка з сувенірами, капличка, туалет - цивілізація!). І екскурсанти першою справою кидаються до печер. Тут їх кілька. Перша зліва має розміри 6,5 на 4 на 2 м. По обом боках від входу там є своєрідні "ліжка", витесані на висоті в 45 см, завширшки в 80 см. Вхід високий - 160 см. Над ним видовбана широка ніша до метра глибиною, а нижче - карниз. Дехто вважає, що колись тут стояла двоповерхова споруда, дах якої спирався на цей карниз.  

Між першою і другою печерами - вузька ущелина-"холодильник". В ущелині є ніші і призьби, пази для деревини.

Друга печера більша за першу: висота до 2,5 м. Одна з стін її - штучна кладка. народ називає печеру "конюшнею". Поруч залишки фундаментів прибудови, яка начебто ще існувала у XVIII ст. На одній зі стін - сліди охри, отже, був розпис, можливо, ікона. 

Третя печера дещо нижча, її чомусь вважають стійлом для овець і кіз.  Стіни всіх печер носять сліди обробки металевими знаряддями. Пази для балок помітні і в ущелині за третьою печерою. 

Туристам завжди показують "Голову лева" праворуч від другої ущелини. Дійсно схоже. Цю оптичну ілюзію створила природа, але не без допомоги людей: начебто там археологи знайшли сліди обробки каменю. 

Біля другої ущелини є видовбана криниця, над якою захисне склепіння: в розчин додавали яйця, кладка тримає дотепер. 

Невелика сідловина між двома каменями - "колиска Довбуша". Є ще "кухня Довбуша" - коротше, ну чим не маєток? :о)

Одинцем же називають кам'яного велета 30-метрової висоти. що стоїть дещо осторонь основного масиву (повз нього я поверталася до дороги). Саме біля його підніжжя, переконують екскурсоводи, і заховані скарби Довбуша. Лежить золото під валуном, який обертається навколо своєї осі (о!). підняти валун міг тільки Довбуш - ну або безвісний поки що герой.