Карта

Карпатський трамвай останнім часом стає шалено популярним. Про нього пишуть статті (і багато!), знімають телевізійні сюжети і роблять фоторепортажі в жж. Більше того - в Карпатського трамваю є власний сайт. Все вказує на те, що в КТ туристичний потенціал якщо й не на рівні, скажімо, Кам'янця, то на рівні Синевиру чи Косова.   

Хіт сезону, атракція року. Ох і не люблю ж я писати про популярні місця! :) Але напишу.

Бо 16 липня 2006 року я і Ігор Хома теж прокаталися маршрутом бойків-дереворубів на карпатському трамвайчику з Вигоди до Дубового Кута. Величезна подяка найбільшому, напевно, ентузіасту відродження вузькоколійок в Україні - пану Любомиру Яцкову. Знаєте, дуже приємно спілкуватися з людиною, яка робить добру, цікаву справу, робить її віддано, і при цьому ще й така приємна, проста в спілкуванні. І розумна. З таким керманичем в Карпатського трамваю велике майбутнє. :)

А починалося все так...

Залізниця, щоправда, до Вигоди трі-і-і-і-і-ішечки не дотягнула. Деревину потрібно було якось діставляти з тартаку "Евеліна" на станцію в Долину. Спочатку для цього використовували "конки" - рельси є, а замість паровоза - коні.

Поппер в своїх починаннях був не першим: в Карпати наприкінці ХІХ ст. почали заглиблюватися блискучі лінії рельсів з різних боків: поблизу Сколе найдовшу вузькоколійну гілку будували барони Гредлі (вони ж побудували першу в Карпатах електровню та водогін з керамічних труб), в Осмолоді розвивали лісопереробну промисловість магнати Потоцькі. Конкуренція як вона є, чистісенький тобі капіталізм.

Перший участок дивної, управляємої ще кіньми напів-залізниці проліг в 1890 р. від Вигоди до тартаку в Старому Мізуні (3 км). Саме на цьому участку річка Свіча вливається в Мізуньку, тому потрібні були мости.

1914 рік - дата непроста. На час воєнних дій будівництво колії припинилося, щоб відновитися вже після війни.

19 лютого 1918 року почалося проектування вузькоколійки з Вигоди вверх по річці Мізунці. Проектні роботи виконувала фірма "Фальтер і Даттнер" з Кракова. Для лісової колії біля вигодського залізничного двірця були влаштовані численні дорожні пристрої: саме Вигоду планувалося перетворити на значний промисловий центр з великими тартаками. (Вигода й тепер мало схожа на звичайне селище, радше вона нагадує невелике місто). В кінці бокової третьої колії планувалося звести локомотивний реміс з поворотним кругом. Ці роботи були завершені в 1920 році. Далі головна лінія продовжилась до урочища Буковець, а бічні - в Глибокий, Яловий та в інші напрямки.

В 1936 році з'являються й кінцеві станції гілки: "Бескид" і "Свіча".

На 1939р. мережа місцевих ліній складала 65 км загальної довжини. На той час вже були сформовані вузькоколійки з Вигоди до Солотвинського мельдунку (по р.Мізунці) та до Бескидського мельдунку (по річці Свіч).

В.Венделіну вдалося відшукати план пасажирського руху по вузькоколійці, датований 1938 роком. Поїзд відправлявся з Вигоди о 8-45 ранку (зараз екскурсанти сідають в вагончики близько 11 години ранку). На кінцеву станцію "Свіча" карпатський трамвай прибував о 10-30. Швидкість була невелика - близько 25 кілометрів на годину. Назад трамвай відправлявся о пів на п'яту дня, прибуваючи у Вигоду в 18-00. Курсував поїзд в робочі дні.

Любомир Яцків розповідає екскурсантам, що найчастіше лісоруби виїжджали у гори в понеділок зранку, щоб повернутися додому увечері в п'ятницю: чого дарма паровозик ганяти щодня? Цілий тиждень вони працювали в лісах, та вже в середу не витримували... їхні жінки: і вузька колія доставляла жіноцтво в обійми своїх коханих половинок кожної середи.

Якщо це і легенда, вона дуже схожа на правду. :)

До речі, після початку Першої світової війни барон Поппер повернувся на батьківщину, а вся його лісопереробна імперія перейшла до акціонерного товариства "Сільвінія" (Великобританія). (Зацікавлення деревиною вгадується вже в назві компанії). Саме "Сільвінія" задумалася не лише про промислово-пасажирський, а й туристський потенціал вузькоколійки.

Як тільки в 1920р. вузькоколійка дотягнулася до станції Соболь (зараз це Миндунок), в тогочасній пресі почала з'являтися реклама: панове туристи, а ну-мо до нас, в нас тут та-а-ака траса мальовнича!  Уявіть: навколо гори, внизу ріки, поруч джерела і водоспади.

На 1939 рік, коли Вигодська гілка доросла до 65 км., вона вся обросла туристською інфраструктурою.

Одночасно з цим керівництво "Сільванії" вирішило будувати з Вигоди через Торунський перевал колію нормальної ширини - аж до Хуста. На жаль, коштів на такий грандіозний проект в фірми не вистачило.

В 1939 році Вигода, як і вся Західна Україна, потрапляє в склад СРСР. Далі - Друга світова, ще далі - будівництво соціалізму шаленими темпами. Будували соціалізм і з деревини також, особливо її потребували шахти на Донбасі, тому ліса в Карпатах починають масово вирубувати. Обсяги заготівлі деревини в Вигоді сягнули астрономічної цифри в 700 000 кубометрів щорічно.

Таким масам сировини потужностей наявної вузькоколійки було замало. З основних мельдунків у важкодоступні урочища терміново прокладалися нові кілометри вузької колії. В 1960-х роках загальна протяжність колії складала вже 170 (!) км. Головною тягловою силою були тепловохи типу ГР і зчепи марки "Ваймер".

Туристів карпатським трамвайчиком вже не возять - не до того.

А далі раптом система дала збій. Деревини в колишніх обсягах вже не вивозилося. Мережа автодоріг росла з кожним днем. Ділянка за ділянкою, вузькоколійка почала зменшуватися. На початок 1990-х її довжина складала вже 135 км. Технічний стан об'єкту - незадовільний. Керівництво вигодського лісокомбінату вирішує закрити вузькоколійку. Та-тамм!

Мало? Природа додасть: дві страшні повені 1998 року нанесли по вузькоколійці смертельного удару, мізерікордіями води знищивши майже половину всієї лінії.

На даний момент вдалося лише відновити Мізунську гілку зусиллями ТзОВ "Уніплит".

На початку дванадцятої ми з Ігорем (а ще дві екскурсійні групи з Трускавця) зустрічаємо біля переїзду в Вигоді трамвайчик: веселого зеленого кольору, мініатюрний і несподівано затишний всередині.

Так як погода ставить палки в колеса (трамваю), то замість звичних трьох вагонів (і трьох класів, аха) маємо лише два: VIP-вагончик (поруч з кабіною Степана Тисяка, машиніста карпатського трамваю) і вагон першого класу. Відрізняються вони перш за все сидіннями: у VIP-класі вони м'які. Існує ще відкрита дрезина, але в дощ знайти бажаючих їхати у гори нею важкувато.

Займаємо місця, рушаємо. Дорогою слухаємо оповіді пана Любомира про історію Вигоди, Долинщини і кожної більш-менш значної споруди за вікнами трамваю.

І не тільки споруди. Ось гора Люта, об неї розбиваються хмари, проливаючи сльози з такої образи. Це для них вона люта, а жителям Вигоди з неї самі користі: непогода не дійде до поселення, перечепившись об гору.

На сусідній горі Монастир колись стояв... ну правильно, оборонний монастир, знищений татарами багато століть тому. За його мурами ховалися жителі навколишніх сіл, коли ворог приходив у край.

Кажуть, коли військо загарбників підійшло до його стін, кочівники сказали: "Тут у вас багато жінок. Ми не будемо битися з жінками - негарно це. Нехай жінки покинуть ці стіни. Дозволяємо кожній з них винести з монастиря своє найцінніше майно".

 Зрозуміло, що жінки понесли на плечах своїх чоловіків...

Зараз на місці монастиря (ще за однією легендою, він провалився під землю) стоїть хрест.

Ось кілька великих санаторіїв, які вже скількись років не працюють (а шкода). Ось таборище, де завжди, у будь-яку пору року, відпочивають студенти в наметах (дівчата миють посуд в Мізунці, хлопці ховаються від холодного, зовсім не липневого дощу, в наметах. Ніколи мені цієї романтики не зрозуміти). А тут неподалік джерело мінеральної води "Мізунська". Її в Вигоді розливають у пляшки - на завод теж водять екскурсії, шкода, ми не потрапили туди.

Гори димлять, парують хмарами. Дощ не хоче перестати навіть на хвилинку. Краплі обсіли вікна, неначе злі прозорі мухи. Обзор ніякий, що робити?