Див. також мою статтю, присвячену Долині
На відміну від важких пошуків потрібної нам тернопільської Долини (нагадаю: на Тернопіллі два села з такою назвою, а замок лише в одному, тому, що раніше називалося Янів), Долину на Станіславщині знайти неважко. Це - райцентр та симпатичне місто з довгою промисловою історією.
Я була там двічі, але лише під час останнього візиту 25 липня 2004 року роздивилася всі - чи майже всі - місцеві цікавинки докладно. Доповідаю:
Про цей населений пункт любителі рідного краю знають завдяки тому, що тут збереглася стара солеварня, такий нечастий для України тип промислової пам'ятки архітектури. За різними джерелами, солеварню датують то XVII, то XVIIІ, а то ХІХ сторіччям.
Солеварню знайти непросто: вона не у центрі, ні. Потрібно заїхати у район міста, який називають Стара Долина, повз міський став, а там вже звертати вглиб кварталів. По дорозі проминете гарненький чепурний костел, про який ми ще поговоримо. З дорог (а їх до солеварні веде дві) видно шпиль, що зберігся на корпусі споруди - на нього і орієнтуйтеся. Ще можете попитати місцевих, може, й допоможуть. Біля в'їзду на територію пам'ятки стоїть шлагбаум та сторожка, та ніхто солеварню не охороняє. Немає вже там що охороняти.
Сама солеварня являє собою цілий комплекс споруд: тут і варильня солі, і маніпуляціоннний корпус, і приміщення під соляний склад, і шахти, і збірник солятки (це не коли попсовики виступають на одній площадці?), а також інші службові та господарські приміщення для працівників заводу.
У 1885 році тут була грандіозна пожежа, та солеварню вдалося врятувати. Однак через 12 років нова пожежа знищила соляні копі. Відбудова комплексу проводилась у 1900р., а до виробництва завод приступив у 1903р.
У 1923р. за проектом архітектора Павловича будується новий збірник солянки з досить нового як на той час матеріалу - залізобетону. У 1940р. пущена в хід шахта "Новічка", яка не працювала з 1927р. Тоді ж розширено приміщення самого заводу та капітально відремонтована шахта "Барбара".
Солеварня складається з трьох з'єднаних між собою цехів - варильні, маніпуляціонного та складу. Якщо примішення складу збереглося непогано, то від варильні залишився лише жалюгідний остов зі скелетом арматури та великою піччю всередині. Стіни пробиті, дах ось-ось обвалиться. Дивно, це єдина пам'ятка архітектури в цілому районі, невже місто не може взятися за розум та привести до ладу свій скарб?
В якості реквієму варильні - її опис. Це одноповерхова будівля з цегли у формі літери Ш. Гонт де-не-де вкриває двоскатний дах. Дві величезні круглі труби на кам'яних цоколях, які розміщувались за варильнею (див. чорно-біле фото) я не побачила. Чи то така сліпа та неуважна. а чи то їх просто вже розібрали - цегла в господарці завжди згодиться.
Маніпуляційний корпус теж зведено з цегли, він одноповерховий, прямокутний у плані, з ризалітами. Таке ж - одноповерхове та прямокутне - і приміщення складу. У ньому коридорне планування.
Слова в чотиритомнику "Пам'ятки містобудування та архітектури УРСР" про те, що солеварня "являє собою унікальну пам'ятку промислової архітектури України. Це єдиний приклад споруд такого типу, що зберігся до нашого часу та використовується за прямим призначенням", певно, не означають для місцевих чиновників нічого.
Ехехех... Добре, тепер обіцяна розповідь про костел Різдва Марії, що теж розташовується у Старій Долині.
Це був не перший католицький храм у місті. Розпочали його будівництво ще у 1835р. Споруда вийшла напрочуд гарна та по-святковому ошатна, мода того часу на романтичні стилі в архітектурі зіграла свою роль - храм чимось нагадує готичні костели. Довжина собору - 34м, ширина - 14м. Внутрішній простір храму закінчується апсидою, в якій виготовлено вівтар, а вхід вирішено у формі вежі-дзвіниці, що опирається на два великих прямокутних приміщення, сходи з яких ведуть на просторий балкон, де колись був орган. Висота споруди до гребня даху - 14м, висота самої вежі - 22м.
1838р. храм було освячено Львівським митрополитом Ф.П.Піштеком. За радянських часів костел, звичайно, закрили, використовували під склад зерна, а з 1848 року - як шкільний спортзал (!).
У 1990р. храм повернули римо-католицькій громаді міста. а у 1991р. храм знову освятили. Сьогодні це діюча святиня старої частини міста з богослужіннями на польській мові. У 2005р. храм відсвяткує свій 170 день народження.
У Долині є ще один храм, присвячений все тому ж різдву діви Марії - але вже греко-католицький. Найперша, ще дерев'яна церква, яка була збудована у Долині у 1648р., була 24м завдовжки і 11 - у ширину. Храм простояв майже 250 років, а у 1896р. громада вирішила збудувати нову велику муровану церкву. Земельну ділянку під будівництво було вибрано на головній вулиці міста (тепер це вул. Шептицького у Старій Долині).
Примішення храму - тринавне та хрестоподібне. Довжина - 32м, ширина - 22м, висота - 32м до хреста. Будівництво церкви Різдва Богородиці завершили у 1904р., а у 1906р. митрополит А.Шептицький освятив нову церкву. Іконостас виготовлено 1934р. в майстерні Наконечного, його третій ярус малював відомий український художник А.Монастирський. У цьому році споруда відзначила своє сторіччя.
Поглянемо на нову частину міста, де зараз фактично знаходиться діловий центр Долини. Тут і сучасні пам'ятники - М.Грушевському та "Борцям за Українську державу" (фото вгорі), і великий новий храм над озером, і крамниці, і парки. Місто має досить потужну нафтогазову промисловість. і це добре як для Долини, так і для України :).
Карпати зовсім поруч, передгір'я майже підступають до міста. Історія Долини давня. Місто своєю появою завдячує справжньому скарбу Карпатських гір - солі. Найвідомішу легенду про виникнення міста, записану ще у 1112р., доніс до нас монах Вохнесенського монастиря Теокліст:
"... У гірському селі Ілемні жив князь Андрійович, який займався скотарством (дуже княжа справа! - Блека) і був найбагатший у всій окрузі: володів лісами поміж Дністром, Свічею, Червою і гірським перевалом у Сеничові і Вишкові, а південний ланцюг гір та полонини належали сусідньому князю Ратіллу, з яким Андрійовмч жив у мирі і дружбі. Якось. кочуючи, княжі отари дійшли до липових лісів, а кілька овець набрели на джерело соляної ропи (сировиці). Згодом отара, пастухи і сам князь вийшли до берегів джерела, які були вкриті памороззю, у якій розпіщнали сіль. Андрійович став табором на цьому місці, а наваривши значну кількість солі, повернувся до Ілемні. Своїм відкриттям князь поділився з ратіллою, подарувавши йому п'ять топок солі. Невдовзі обидва князі, прихопивши котли для варіння сировиці, вирушили у соляну долину, але серед вікових лісів не змогли її розшукати. Не допомагали навіть щедрі пожертви богам. Порадившись зі старійшинами, князі прийшли до божниці на скелях поблизу Бубнища, де вони принесли у жертву Перуну п'ять топок солі і сорок овець. З уст жерця, який прийняв щедрі княжі дари, вони почули пророцтво:
"Ті самі очі і ті самі ноги, які завели до соляної долини, заведуть туди ж вдруге. Долина ж соленосна стане славною на схід, захід, північ і південь".
Згодом отара овець знову вивела княжу челядь до соленосного джерела. На цьому місці князь розбив намети і збудував високу вежу, на якій прикріпив сплетеного з соснових гілок "барана", на спині котрого було п'ять дерев'яних кругляків, що символізували п'ять топок солі (таким був перший герб Долини). Князь Андрійович прорубав дорогу через ліси до Ілемні, а невдовзі назовсім оселився в соленостій долині"
Щось цей Теокліст занадто гдаденько як на 1112 рік говорить. Ленегду взяла з карти "Долина", випущеної до 1025-річчя міста ТОВ "Наш світ".
Продовжимо заглиблюватись в долину історії долини. Згідно історичних досліджень Фелікса П'єстраха, 979 рік є роком відкриття тут соляних джерел. Оригінал літопису Теокліста П'єстрах не знайшов, та у пам'ятній книзі долинських солеварень виявив переклад цього анналу на німецькій мові, написаний давно тому писарем долинської гміни Теодором Білецьким, про що й розповів у своїй монографії, видрукованій у Львові у 1907р.
Не зберігся і сам монастир Знесіння, та сіль справді прославила це місто на всю Галичину. Перші достовірні спогади про місто відносяться до часів польського короля Владислава Ягелли, коли Долинщина входила до Жидачівського повіту.
1525р. за клопотанням городян Долина отримала Магдебурзьке право і волю на "роблення солі". Прибутки від цього йшли на ремонт міських валів. Вали були необхідні місту: турецько-татарські навали раз у раз спустошували цю землю. Особливо страшним був набіг 1594 року, через що король Зигмунд ІІІ надав місту привілей на будову млина на річці Тур'я (зараз Тур'янка).
У 1740р. у Долині вибихнуло повстання селян та опришків. Налякана шляхта на сеймі у Судовій Вишні оголосила військову мобілізацію - і бунт було придушено.
Австрійські часи мало що змінили у місті. Хіба от 8 червня 1791р. у міста забрали привілеї і документи. які надавали Долині статус міста. Тоді ж заборонили використовувати титул "вільне королівське місто", який був запроваджений ще з часів Данила Галицького. Гміна неодноразово опротестовувала це рішення - і через кілька десятків років Долина знову отримала магістрат.
1875р. через Долину пролягла залізниця зі Львова до Станіславова. Дві великі пожежі у 1886 та 1898рр. знищили майже все поселення. Це дало поштовх до відбудови міста, і до 1904р. було відновлено всі житлові споруди. 1905 року зведено новий залізничний вокзал і школу. 1908-го - лікарню, 1913-го - електростанцію.
З фактів новітньої історії відмітимо, що у 1950р. тут відкрито потужне Долинське нафтове родовище. Яка там сіль - нафта збагатить місто! 1958р. Долинщина уже давала 65% республіканського видобутку нафти.
З Долинщини походить чимало славетних українців: кардинал Іван Любачівський, композитор Ярослав Лопатинський, архітектор Іван Левинський тощо.
Наостанок додам, що у місті діє краєзнавчий музей "Бойківщина", є мотель по вул.Хмельницького, готель "Князь Олег" та кілька кафе.
