Невдовзі Гіжицький придбав у князя Ієроніма Теодора Любомирського ще Краснопіль, Молочки (обидва села зараз в Житомирській області) і невідому сучасним картам Тетеринівку - і став сам собі пан і на всю Волинь знатний шляхтич та землевласник. Ці села теж здавна були в Гіжицьких в оренді. 

Новоселицею Гіжицькі володіли аж до початку ХХ ст. - у 1910 р. Юзеф Гіжицький продав маєток графам Потоцьким з Антонін. Російський цар Микола ІІ дав Юзефу Потоцькому дозвіл - і у 1912 р. він утворив з новоселицького та пищовського (?) ключів ординацію для свого молодшого сина Юзефа Альфреда (1895-1968). І столицею ординації була Новоселиця. 

Палац в столиці вже був. Його звів у стилі англійської неоготики близько 1820 року онук Бартоломея Гіжицького Людвік (1785-1834), одружений з Михайлиною Собанською. Поруч з палацем стояв масивний флігель, теж неоготичний. І до цього часу стоїть. Споруди поєднувалися коридором.  

Здається, Людвік Гіжицький був трохи заклопотаним питанням безпеки. До палацу і флігелю вело всього четверо дверей, і кожні двері мали за собою ще одні двері, залізні, з засувами. 

Неоготика в першій третині ХІХ ст. була гостромодним трендом. Новоселиця була тут пророком нового архітектурного тренду - Чернятин, Нове Поріччя чи Кривчик з'являться пізніше. Піонери-модники часто бувають трохи незграбними і невпевненими у власній стилістичній правоті - так і Новоселиця. Тут ще немає тієї ажурної легкості, яка так подобається туристам у неоготиці. Тут все ще трішечки суворо - так, ніби будували не палац, а напів-замок. Ну або ПТУ сільськогосподарського профілю. :о) Враження, що генетична пам'ять навіть на початку ХІХ ст. заставляла шляхтичів зводити щось фортецеподібне - мало що, а раптом знову волохи/татари/турки? Так на Буковині і через декади після турецького панування за інерцієї створювали супер-скромні церкви хатнього типу. Так звично. Так діди-прадіди будували. Вони ж наче не дурні були...

Місце пан Гіжицький під палац вибрав правильне - будівлю помітно за кілька кілометрів до села. З боку Ікви вона має три поверхи. З головного фасаду - два. Вікна обох фасадів були готичні-преготичні, гарно декоровані. До нашого часу декор зберігся лише частково. Легкий та ошатний портик головного входу з'явився лише наприкінці ХІХ ст. - на акварелях Наполеона Орди його ще немає, там якийсь незрозумілий маленький тамбур. Над головним входом була ще залізна таблиця з ліліями та довжелезним написом. Там розповідалося про мужні вчинки лицаря з Годзова, предка роду Гіжицьких, котрий побував у багатьох битвах, де сміливо боровся з ворогами батьківщини - і отримав за це у нагороду багато земель та сіл. 

"Te dwe lelije by piękne woniały, 

a w pamięci potomnych chwałe utwierzały" - так апеляцією до родинного гербу закінчувався напис. 

Про інтер'єри палацу відомо не багато - і то переважно зі спогадів письменниці Зофії Коссак-Щуцької (1889-1968), яка мешкала у селі. Репрезентативні приміщення першого поверху були декоровані ліпниною та оббиті стильною тканиною. Урбанський згадує дубові панелі в анфіладі кімнат. Фриз в одній з кімнат мав орнамент з путті, листя аканту та зображеннями тварин. Ймовірно, фриз та стелю у цій залі робили ті ж самі майстри, котрі займалися декорацією іншого палацу Гіжицьких - в Молочках. 

Парк (300 моргів! Ок, 200 га!) навколо палацу вважався одним з найгарніших на Волині. Ще Гіжицькі пам'ятали прегарну сосну та велику модрину напроти головного входу до садиби. Вже тоді цим деревам було по сто років. Зараз вже, певно, є всі 200. І таки правда: сосна ця - чи не найгарніша з усіх сосен, яких бажила у житті. Від палацу до ставу бігли тінисті стежки серед грабового гаю. Подалі від палацу стояла оранжерея, де вирощували цитрусові, лавр, камелії та інші старосвітські ботанічні радощі. Там навіть пальма росла. За місцевими легендами, коли в маєтку графині Ржевуської у Григорівці приймали російського царя Олександра І, графиня їздила до Гіжицьких позичати пальму. 

За оранжереєю тягнулися сад та город - аж до села. На паркових галявинах паслися арабські коні. 

Поки Новоселиця належала Гіжицьким, у палаці постійно мешкали. Як тільки господарями стали Потоцькі, почався тихий занепад. За маєтком дбайливо піклувалися, його кімнати були наповнені цінними гарними меблями (велетенський креденс з Гданська, стильні секретери) - але життя почало зникати з цих стін, як зникає повітря з кульки, в якій з'явилася дірочка. Остаточно добила інтер'єри Перша світова війна. Стіни ж встояли - і стоять дотепер. З 1973 р. палац - частина Новоселицького ПТУ  № 11, створеного на базі ветеринарного технікуму. Зараз це професійний аграрний ліцей. Готує машиністів крана, плодоовочівників, операторів з ветеринарного оброблення тварин. На сайті ліцею є навіть колажі. Що, теж налякалися? :о)

Саме село здалося дуже бідним: дорогі погані, церква (колись, здається, дерев'яна) замучена ремонтами. Є щось подібне до місцевої специфіки, шкодую, що не сфотографувала: бачила кілька колодязів, розписаних орнаментами, квітами, тваринками якимись. Мило і симпатично.