Мнішеки курсували між Вишнівцем, Варшавою та Західною Європою, їм було виразно не до Нового Поріччя, яке потопало у густих лісах. Городоцький ключ, куди входило й село, поступово дрібнився, розпорошувався. Спочатку російському генералу (і барону?) Гейсману продали Городок, а потім, вже за сина Урсули Кароля Мнішека, у 1830 р. - і Нове Поріччя. Маєтність купив Віктор Скибневський (09.09.1787 - 28.02.1859) гербу Шлеповрон, уродженець Фульштина (Фельштина).
Батьки дали йому небагато - ну, якщо не рахувати генів - лише частину подільського села Нижні Вовківці. Все інше він набув власною, часом важкою, працею. Пахав - так, сам, на полі. Торгував волами. Був мирським суддею на польсько-російському прикордонні. Навчився заставляти гроші працювати на себе. Спочатку викупив ту частину Вовківців, котра не належала його родині. Далі почав скупати інші села. Мазники. Охримівці. Андрійківці. Райківці. Підлісний Олексинець. Слобідка Олексинецька. Могилівка. Дунаївці. Січенці. Панасівка. Застав'я. Мушкутинці. Антонівка. Вінцентівка. Голозубинці. Іванківці. Нове Поріччя. Загалом - 32 тисячі моргів землі. Вартість маєтку Скибневського доросла до кількох мільйонів карбованців.
І все - власною працею. Папа римський навіть пожалував Віктору Скибневському графський титул "ad personam", а за рекомендацією кам'янецького римо-католицького єпископа у 1817 р. Віктору надали почесний титул Лицаря Золотої Міліції св. Палацу і Двору Латеранського - щоб це не означало.
Одружився Віктор у 1821 р. на Антоніні Залеській, з якою мав шестеро синів та дві дочки. Майже всі їхні діти народилися у Вовківцях - Нове Поріччя стане родинним гніздечком дещо пізніше. Піклувався вихованням і освітою - переважно синів. Після його раптової смерті в Новому Поріччі всі сини розділили батьківський маєток так, що стали заможними панами, хоча не кожен зміг вберегти батьківський набуток.
Так от Поріччя. За деякими даними, класицистичний палац тут звели ще Мнішеки, що видається нісенітницею - у них був розкішний двір у Вишнівці, а в Новому Поріччі магнати й не бували. Тому вірогідно, що споруду зводили вже за Віктора Скибневського у 1840-х рр. З малюнків Наполеона Орди відомо, як виглядав палац і де він розташовувався. На одній з акварелей чудово видно і нео-готичний флігель (за версією Романа Афтаназі) або ж стайню (за версією городоцького відділу культури) поруч з витонченою готичною вежею з прапором на даху. На прапорі був герб власників.
Зараз цей чи то флігель, чи то конячий гараж слугує сільською школою. За незвичні щипці на даху прозвали школу "рогатою". Мені здавалося, що неіснуючий вже палац мав розташовуватися десь від іншої шкільної будівлі, скромної довгої одноповерхової споруди з флагштоком перед входом, аж до масивного Леніна, котрий зараз ховається у кущах біля сільського клубу - і ніякий ленінопад 2014 р. не зміг вбити цього радянського монстра. Та, може бути палац просто знаходився на сусідній горі. Нічого від палацу не лишилося, та й від просторого парку Скибневських, закладав котрий Діонісій Міклер, є зараз хіба кілька дерев. А від місцевої пивоварні графині Ігнатьєвої, яка поставляла продукцію навіть на експорт, залишилися тільки підвали.
Палац зник з поверхні землі ще десь орієнтовно у 1917 р. Дивом вціліли металеві неоготичні надгробки Скибневських - зараз вони стоять перед найстарішим з городоцьких костелів.
"Рогату школу" в селі всі знають, тільки дістатися її не так просто за сільськими підказками. Потрібно добратися до центру села: зелений солдат на могилі забиглих у Другу світову, будочка з написом "Магазин". Обличчя солдата має бути ліворуч від вас, магазин теж з того ж боку. Далі - вниз. Повз клуб і монумент Леніну. А там, вже майже над урвищем, побачите й самі.
