Координати: 49°37′11″ пн. ш. 27°21′42″ сх. д.

Близько 360 жителів. 

Деркачі над Іквою можуть перетягувати на свій бік і Волинь, і Поділля - вважайте, село лежить на кордоні цих етнографічних областей. З 1753 р. село належало князю Станіславу Любомирському і його дружині Ельжбеті з Чарторийських. В кінці XVIII ст. Деркачі і Самчичі купив граф, учасник Барської конфедерації Лукаш Віктор Якса-Ротаріуш (Lukasz Wiktor Jaxa-Rotharyusz, помер в 1793 р.) гербу Гриф, нащадок лотарингського лицаря де Ротара, котрий бився за хрестоносців і у XV ст. потрапив до поляків в полон. Там і осів. Полоненим він перебував у польського лицаря Якси, з яким затоваришував і навіть одружився на його доньці. Але це все справи давні - і Деркачів майже не стосуються.  

Напевно, саме Лукаш Віктор на початку 1790-х років збудував у селі невеликий двір і оточив його прегарним парком. Відомо лише одне фото цього палацику. В будівлі містився великий вхідний зал та дев'ять кімнат. У холі на стіні висіли олійні портрети в сарматському стилі предків власника - у повний зріст, в старопольських шатах. Веранда слугувала їдальнею і одночасно зимовим садом, тут було безліч екзотичних рослин, серед яких й велетенські агави. Біля їдальні знаходився салон. Крім портретів в Деркачах зберігалися інші сімейні цінності, кілька творів мистецтва та антикварні меблі.

Ліворуч від двору піднімалися стіни нового палацу. Почав його будувати Йоан Ротаріуш (1835-1917), останній власник садиби, та так і не закінчив. Стояло лише ліве крило, яке пізніше перетворили на оранжерею. 

Двір зусібіч був оточений парком з XVIII ст. та стояв на півострові - наколо плескалися води Ікви та ставу. В парку було безліч алей, стежок, що бігли до води, містків, перекинутих через канали, скільптур, підстрижених зелених огорож, штучних гротів, ваз на постаментах. Ставом плавав чималий човен з грифон на носі. Веслярів, місцевих хлопців, одягали в морську форму. 

Що сталося з двором після Першої світової - невідомо.