Хоча, здавалося б, не такий вже й великий був палац: одноповерховий прямокутник 70 на 25 м. Але декор, декор! Ох, про його розкіш все ще нагадує фриз з маскаронами і геральдичкими мотивами на теми зброї, що біжить під карнізом, прикрашеним ліпленими квітами, дві бічні колонади. Та достатньо одного погляду на архівні світлини, щоб зрозуміти, скільки палац втратив за радянські часи. Немає вже барельєфу Аполона з квадригою на портику головного входу, немає вже навіть колонади, яка прикрашала палац з цієї сторони. Дах втратив свою фантазійність. Парковий ризаліт теж позбавився аттикової стінки з ліпленням.
Відомо, що колись палац був кремового кольору, а колони і ліпний декор були білосніжними.
В палаці у напівпідвальному поверсі були два приміщення для слуг, склади вина і овочей, кухня та дроварня. В панських приміщеннях була паркетна підлога, білі полаковані двері і багатий декор - приміром, тут знову можна було побачити барельєфи з Аполоном. Найцікавішими були кімнати з боку паркового фасаду: кожна з своїм характером і стилем. Двері тут були з декором з позолоченої бронзи. Фреска в усю стіну в їдальні зображала варшавський палац в Лазєнках. В одній з зал зберігалися мисливські трофеї. Бібліотека налічувала близько 1000 томів, переважно з історії та теології. (Я все-таки не буду описувати вмеблювання кожної кімнати, скерувавши тих, кого воно цікавить, до Тому ІХ "Дій резиденцій на давніх кресах Речі Посполитої", Вроцлав - Варщава - Краков, 1996. Сам Афтаназі керувався описом палацу, зробленим Юлією з Дорожинських Ледоховською).
Невеликий класицистичний флігель з двома парами колон біля входу містився за 150 м від палацу. перед самим палацем була розбита клумба, позаду розташувався сад (6 га), навколо котрого бігла стежка для прогулянок (сад там є й зараз). З східного боку містилася висока в'їздна брама (не збереглася, проте подекуди ще помітні залишки старих мурованих огорож).
Палац дивом пережив 1918 рік, але був цілковито пограбований. В 1920 році, під час походу на Київ, солдати Війська Польського розвели просто на підлозі мозаїчної зали вогонь. На диво, пожежі не сталося.
В перші радянські роки палац так і був палацем - але не панським, а культури. В 1980-х роках те, що сяк-так стояло без ремонтів кілька десятиліть, почало падати: саме тоді завалився портик.
Ех, от би в машину часу - і в середину вісімдесятих. Скільки тоді ще було того, чого немає зараз. :(.
