|
|
|
|
Дерев'яна Введенська церква (1871) в райцентрі. 25 травня 2009 р. |
Місто в 1910р. Вид з боку дороги на Бучач. Зараз досить сильно змінився. |
Координати: 49°05′18″ пн. ш. 25°10′00″ сх. д.
Близько 6 тис. жителів.
Карта
Райцентр в південно-зaхідній частині Тернопілля. Навколо - зелені пагорби Опілля, серед яких, неначе в кратері, лежить місто над річкою Коропець. Місто, може, саме по собі і поступається в красі сусіднім Бучачу чи Бережанам, але околиці Монастирисьок заслуговують на увагу кожного подорожуючого-естета. :)
Достовірних відомостей про час заснування міста немає. За народними переказами, поселення виникло десь в кінці ХІ - на початку ХІІ століття. Не раз зазнавало набігів різних загарбників. В 1629 році тут були розгромлені татарські війська. Хоча нещодавно в Інеті знайшла відомості, що перші письмові згадки про Монастириську зустрічаються в документах з 1454 року. Первісна назва містечка була Підгороднє, потім - Монастирище, а польське населення міста перейменувало його на Монастириська (в множині, майте на увазі!).
Пам'яткою старовини в центрі міста є костел з меморіальними дошками Адаму Міцкевичу, Юліушу Словацькому та Красінському. Любили тут польських поетів на зламі ХІХ-ХХ століть, нічого не скажеш. Перші згадки про костел в Монастириськах відносяться до 1702 р. В 1721 р., повідомляють документи, тут був дерев'яний храм, зведений на кошти Терези з Тарлів та Олександра Потоцького. Існуючий храм звів їх син Йосип Потоцький в 1727 р. (за іншими даними, більш правдоподібними, - у 1751 р. Хоча це може бути датою закінчення будівництва). Оформленням храму займались різьбяр Ян Сжему, скульптор Антоніо Штиль та маляр Соснецький.
Колись монастириський костел прикрашав чудовий вівтар (1761) роботи самого Йогана-Георга Пінзеля, одного з найвидатніших скульпторів XVIII століття. Деякі частини того шедевру зараз можна побачити в львівському музеї Пінзеля та в Олеському замку. Навколо храму ростуть ясени майже 200-літнього віку. Костел зараз віддано місцевим автокефалам.
Частково збереглася забудова старого ринку - правда, це лише кілька будинків зараз. Дорогою на Ковалівку зберігся старий католицький цвинтар - там понад 2 тисячі старих надгробків, переважно здевастованих. Є навіть могила учасників польського повстання у 1863 р. Є поховання солдатів часів Першої світової та цвинтарна каплиця роду Потоцьких. Неподалік від автостанції стоїть монументальна церква Воздвиження Чесного Хреста (1892).
У передмісті Фільварки збереглася дерев'яна церква Введення Марії до храму (1871). Відомо, що її попередниця знаходилася на передмісті Горбі, поблизу трьох джерел-криничок. Той старий храм оточували столітні липи і дуби. Саме деревам варто було подякувати за те, що вони вберегли церквицю від полум'я, яке спалило ледь не півміста у 1903 р. Ну і, зрозуміло, зберігся триповерховий корпус (1862) та інші господарські приміщення тютюнової фабрики. Деякі з будівель - перебудовані позосталості від дворів Потоцьких та Млодецьких.
Відомо, що замок тут був. На горі (368 м) над містечком колись давно було укріплення-обплета. Давні перекази вперто пов'язували укріплення на горі та містечко внизу підземним - ні, навіть не ходом. Льохом. Так і в книжечці з емігрантськими спогадами сказано: підземний льох. Який пов'язує "місто" і "городок".
На початку ХІХ ст. в місті було збудовано паперову, а згодом і тютюнову фабрики.
Монастириська сильно постраждали під час І Світової війни (коли їх практично спалили російські війська) та в часи ІІ Світової війни. Чи не першою справою після Першої світової, у міжвоєнний період, у містечку відродили тютюнову фабрику: вона була одна з найбільших у Речі Посполитій. Клімат же в нас на Поділлі для тютюну сприятливий. Станом на 1939 р. в Монастириськах мешкало близько 8 тис. жителів, тут працювали суд та різні державні установи.
Вже на початку Другої світової війни у Монастириськах було підірвано міст та залізничний вокзал, а тютюнова фабрика згоріла.
Статус райцентру місто мало у 1940-1962 рр. - та після 1966 р. і до наших днів. Чотири роки в 1960-х Монастирищина увійшла до складу Бучацького району.
В Монастириськах проходить Всеукраїнський фестиваль лемківської культури "Лемківська ватра". Скільки разів намагалася на нього потрапити, та все ніяк: лякає те, що фест не в самому місті, а десь в лісах навколо Монастириськи. Без власного транспорту звідти не вибратися, таке лякає. З 1996 р. діє музей лемківської культури.
Монастириська - мала батьківщина оперного співака Романа Вітошинського та поета та режисера іудейського походження Горація Сафріна. 
Магазин в житловій цистерні з російської Півночі - ще одна цікавинка Монастирисьок. Стоїть на автовокзалі. |
Ще в ті часи, коли половці ворогували з жителями Пониззя, в місцевому замку панував боярин Собко. З половецького походу привіз він собі незлічені багатства і полонянку дивної краси, половецьку князівну Атю. Покохав Собко Атю, мріяв одружитися з нею, та сумувала половецька красуня за своїми, відмовляла боярину. Однієї ночі Атя втекла із замку на Лису гору - і стала відьмою. Боярин від суму постригся в ченці, дитинець свій перетворив на монастир, а містечко навколо назвав Монастирищем. Той монастир на місті замку дожив до ХІІІ століття, коли в наш край прийшли татари.
Види Монастирисьок. Листівка останніх років ХІХ ст. |
Хоча більшість населення Монастирисьок завжди складали українці, тут здавна жили і представники інших національностей. Скажімо, мешкали поляки, євреї, німці, татари (старенька книжечка про місто наводить навіть прізвища татарських родин: Сагаші, Милюзини, Кардаші, Салабаї). Перша зажокументована згадка про містечко відноситься до 1433 р. - тоді це була власність якогось лицаря Сигізмунда. В 1454-1465 рр. Монастириська належали роду Бучацьких.
Міські права поселення отримало у 1454 р. В 1490 р. Монастириська були захоплені повсталими селянами під проводом народного ватажка Мухи.
Власники містечка навіть прізвище своє вели від Монастирисьок і звалися Монастириськими гербу "Пилява". Пізніше місто перейшло до родини Сєненських. Ян Сєненський (Сенінський) гербу Дубно (Jan Sienienski herbu Debno) отримав від польского короля Зигмунта Августа в 1552 році привілей на проведення в поселенні торгів кожної п'ятниці та ярмарків раз на рік. Наступного року цей привілей було підтверджено. Привілей від 1557 року додавав до списку ще й ярмарок у день Воздвиження Чесного Хреста.
В 1578 р. місто жорстоко постраждало від нападу турецько-татарської орди.
В кінці XVII століття Монастириська перейшли у руки магнатів Потоцьких - і залишалися в них протягом 150 років. Відомо, що ще до кінця XVIII ст. в поселенні був оборонний замок, невідомо коли й ким зведений. В другій половині XVIII ст. хазяйнував тут галицький староста Юзеф Макарій Потоцький (помер в 1821 р.). Певний час Потоцькі мешкали саме в старому замку, а коли ця частина Поділля відійшла до Австрії, Людвіка Потоцька віддала фортечні мури державі - і там влаштували тютюнову фабрику (увага цьому факту! До речі, в путівнику Галичиною Мечислава Орловича дана фабрика названа НАЙБІЛЬШОЮ в краї - вже в ті роки тут працювало понад 1000 працівників). Замок, щоправда, дуже швидко згорів - і держава не взялася його відбудовувати.
Людвіка Поттоцька близько 1780 р. зводить на новому місці класицистичний палац в "сарматському" стилі, який неушкодженим і нереконструйованим зберігався до Першої світової війни. Та сама Людвіка завела в палаці моду на все віденське. Підлоги, до того вкриті доріжками, замінила навоскованим паркетом, старомодні меблі - новими, сучасними і витонченими. Замість важких завіс на вікнах тріпотіли легенькі фіранки. Всі родинні портрети були розжалувані в званнях і відправлені у заслання в флігель. Стіни палацу прикрашав модний італійський живопис. Єдине, що лишилося в інтер'єрах зі старопанської Польщі - портрет Яна ІІІ і Марисеньки.
А взагалі-то, Людвіка Потоцька прославилася своєю скупістю, від якої страждали оточуючі та близькі.
Палац Млодецьких в 1939 р. |
Можна довго блукати в родинних справах Потоцьких - від кого й кому діставалися Монастириська і на який термін, і ким той "той" тому "тому" був, але не хочу себе зануджувати. Головне, що варто знати: від Пшемислава Потоцького (1805-1847) Монастириська в 1844 році дістаються разом з фільварками Березівка, Чехів, Старою і Новою Гутами та Верхньою Слободою Каролю (Чарльзу? Карлу?) Бако де Хетте (Karol Bako de Hette). А вже він в 1867 р. продає маєтності площею 15 000 моргів Юзефу Мартину Млодецькому (Josef Marcin Mlodecki), сину Яна Казиміра та Дороти з Потоцьких. Так Монастириська знову потрапляютть в руки нащадка магнатського роду. Щоправда, в Монастириськах зберігся переказ, що дід Млодецького-Молодецького був греко-католиком, і тому міський уніатський храм зведено на гроші Млодецьких.
Млодецькі мали в своїх руках величезні маєтки в Україні і на Волині. Це були землі навколо Дубна, Кременця, Бродів. Тож не дивно, звідки в Юзефа Мартина були гроші на купівлю нової земельки на Поділлі. А крім грошей, Млодецький славився своєю дивакуватістю. Скажімо, влаштовував в своїх маєтках міні-королівство з цілком собі монаршими ритуалами.
Від Юзефа Мартина Монастириська дісталися наймолодшому з його трьох дітей, Владиславу Млодецькому (1870-1925), а потім - його старшому неодруженому сину, Юзефу (1898 - після Другої світової, Краків). Саме останній в 1936 р. продав місцевий палац і парк... місцевій тютюновій фабриці. Місцеві подейкували, продав за борги, бо всі свої велетенські маєтностті пропив та прогуляв.
Як виглядав в ті часи палац, можна бачити на старих світлинах (фотографій, щоправда, збереглося мало). Відомо, що мав він башту, був накритий високим мансардовим дахом, один зал було віддано під мисливські трофеї та родинні портрети Млодецьких. Меблі були стильними, під античність. Їх звезли сюди з різних маєтків Млодецьких - з Лопатина, Бродів, Верби тощо. Була невелика колекція виробів з бронзи і срібла. Все це зникло в полум'ї 1914 року, коли до палацу дорвалися російські козаки. Лишилися лише закопчені димом стіни. В 1917 р. російські артилеристи повністю знищили ліве крило споруди. А вже за рік Млодецькі беруться відбудовувати палац.
А ще за 20 років сюди входять совєти...
Хоча після Першої світової війни Монастириська швидко відновлювались, знову запрацювала тютюнова фабрика, відродження палацу Млодецьких було довгим і марудним, тягнулося без кінця - і не відомо, чи взагалі було закінчене - бо у 1936 р. власники продали розпарцелльований палац з парком тютюновій фабриці. Так це підприємство зайняло весь терен колишнього монастириського замчища.
Залишки ринкової забудови. Фото від 20 листопада 2009 р. |
|
|
|
 |
|
 |
|
 |
Лепорелло-1900 |
Костел в 2009 р. |
Руйнація І Світової |
Годинниковий механізм з костелу. Фото О. Бурнаєва. |
Колишні жителі Монастирисьок любили польських поетів. |
Хоча в душі, як всі слов'яни, були щирими язичниками. |
Старі види і план костелу |
Невідома каталогам церква в 2000 і 2009 р. |
Монастириський дворик |
Палац Млодецьких у 1899р. |
Тютюнова фабрика |
Монастериська колись |
Народна школа. |
Повітовий суд в Монастериськах |
Греко-католицька церква в Монастириськах |
Вул. Міцкевича. |
Синагога (1904) |
Церква в Монастриськах скапарена сучасними будматеріалами |
Цистерна-магазин |
Каплиця Потоцьких |
|
 |
|
|
|
 |
|
 |
|
|
|
