English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Лопатин
Lopatyn. В Лопатині головна архітектурна домінанта - бароковий костел авторства Бернарда Меретина

В Лопатині головна архітектурна домінанта - бароковий костел авторства Бернарда Меретина. Головна - це не єдина.


Лопатин. Lopatyn. Палац Мнішеків-Холоневських. Фото до 1914 р. З VI тому праці Романа Афтаназі "Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej".

А от палац Мнішеків-Холоневських не зберігся. Фото до 1914 р. З VI тому праці Романа Афтаназі "Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej".



 Майже волинська меланхолія.

Лопатин. Карта центральної частини. З польського путівника Ziemia lwowska (автор Grzegorz Rąkowski)

Карта центральної частини.

Координати: 50°12′54″ пн. ш. 24°50′05″ сх. д.

Понад 3 тис. жителів.

Карта


Перше, що скажу - це велике дякую Софії за компанію в подорожі 10-11 серпня 2005 року. Першим об'єктом бажань, блукань та шукань в ті два дні для нас став цей населений пункт в Радехівському районі Львівщини, в 19 кілометрах від райцентру.

Були ми там вперше, день був сонячним, все сприяло відкриттям. Тим більш, я - як завжди! - ретельно підготувалася до мандрівки, вичистивши з пам'яті навіть найменші знання про це містечко. Відкривати - то по-справжньому, почуваючи себе Колумбом, що запізнився на «Santa Maria».
Місто лінькувато очікувало дослідників. Ми були тут. Ми теж вже втомились від очікування.

І ми взялися за справу. :)

(Це вже потім я почала цікавитись, як і що було тут до нашого візиту. З'ясувала, що Лопатин відомий ще з XIV ст., коли він був власністю князя Владислава Опольського і називався Лопачин. Князь на Русі втриматися все ніяк не міг - і поселення перейшло до Федора Любарта, луцького князя, а потім до мазовецького князя Зімовіта. Від того літописного міста лишився лише топонім "Замчисько", а от замку вже немає. Та й як би йому бути - укріпленян було дерев'яним. Збереглися лише вали та залишки підземних переходів. Лопатин довго входив до Щуровицького староства (а тепер Щуровичі - крихітне село).

В ІІ половині XVIII ст. Лопатин належав Катерині з Замойських Мнішек (1723-1771). Після першого поділу Польщі Лопатин за  218 070 злотих купив кавалер ордену св. Станіслава Ігнацій Холоневський гербу Корчак (помер в 1818 р.). Потім маєтність унаслідував його син Ян (помер у 1855 р.), а потім вже й син сина Адам (помер у 1877 р.). Десь в 1838 р. він продав Лопатин  графу Адаму Замойському (1793-1865). Граф оселився тут, мешкав в Лопатині до смерті. Мав шість доньок, але найгарнішу частину своїх багатств, великопанську садибу в Лопатині, чомусь було продано Казимиру Млодецькому. Він володів садибою до 1908 р., коли продав її  Станіславу Вишневському гербу Прус, а той невдовзі перепродав Марії Горайській. У 1914 р. Лопатин належав Генріку Сухестову. В Першу світову маєток страшно постраждав і потім був розпарцельований. 

Ще перед Другою світовою війною стояла в Лопатині давня брама маєтку Замойських, перебудована в 1904 році. Але все це я взнаю потім).


 Перша зупинка: наївно-незрозуміла.

Типова волинська садиба.

Типова волинська садиба.

З переповненої маршрутки на Червоноград ми вийшли десь майже в центрі селища. Майже - це не в центрі.

Поруч був гарненький, рожевий, неначе з картинки типовий волинський палацик ХІХ сторіччя. Все як треба - був там і ґаночок з невеликою колонадою. Не було лише навколишньої забудови того ж віку. Потрібно було шукати, навіщо ж ми приїхали в Лопатин?

Питатись когось про напрямок руху? Дзуськи, "ми підем своїм шляхом". Чомусь прямо-прямо-прямо... О! Здається, прийшли!

Вкрите ряскою водне плесо тягнеться до величного будинку з великими вікнами, біля ставу - розвалини старого млина. Вау! Це в нас що, палац?

...Маса кадрів йде на і на будинок, і на став, і на качок в ставу. Нарешті на горизонті з'являється похмурий рибалка, який ставить всі крапки над і. Перед нами - всього лише лопатинський спиртзавод. З неприхованим відчаєм у голосі питаю: "Завод хоч старий?" Та де там старий, мені у відповідь, радянських часів...

Отакої.

 Ну що ж, перший млинець невдалий, пішли шукати далі.


 Друга зупинка: похмуро-кривава.

Флігель палацу Замойських у Лопатині

Стіни катівні - кілька метрів завтовшки.

Тут і з'ясувалося, що центр Лопатина знаходився трохи в іншому напрямку.

Звернули ліворуч. Вдалині вже замаячила сигнатурка місцевого костелу. Вірний напрямок.

Дорогою трапилася гарненька віла зламу століть, до якої вела алея величезних ялин.

На жаль, робітник, який ремонтує цей палацик, нічого путнього про його історію сказати не зміг. Лишається тільки здогадуватись та домислювати манірних панночок та елегантних денді епохи арс нуво в своїй уяві. (Пізніше дізналася, що віла належала одному з власників Лопатина - Генріку Сухестову). В путівнику Г.Раковського "Земля Львівська" (польське видавництво Rewasz згадано інше ім'я власника - Беньямін Сухестов). 

 

А зовсім поруч з вілою, на невеликій площі, стоять два чималих будинки. Той, що був ближчим до нас, здався чимось привабливим - більш старим, гадаю. (Ми правильно подумали - це був флігель палацу Замойських. Два досить схожих флігелі - все, що залишилося від шикарного колись маєтку). Не довго думаючи, ми перелізли через розбите вікно - і опинилися в минулому.

Стіни двометрової товщини. Низькі склепіння. Старезна грубка. Решітка на залізних дверях. Ніяких меблів. Рипучі сходи на другий поверх. Велика зала. Піддашшя. Стріха.

Ми крутилися, здивовані та занімілі, і лише фотоапарати невпинно клацали, роблячи свою роботу.

Лише коли ми вибралися з закинутого приміщення, побачили табличку на стіні:

"Тут з 1940 по 1953 рр. органи НКВС і МГБ під керівництвом компартії більшовиків мордували і жорстоко вбивали борців за волю України".

А значно пізніше я дізналася, що побувала в палацовому флігелі. Тут самий час розказати, що ж то був за палац.

Двір в Лопатині мусив існувати вже в ІІ половині XVIII ст., в часи Катерини Мнішек. Пані жила чи в не самій показній садибі цього шматочка Галичини. Мнішеки побудували, а Холоневські розбудували маєток. Станом на початоку Першої світової війни одноповерховий палац був завдовжки в 67 м, з портиком з чотирьох тосканських колон. Портик був таким глибоким, що туди запросто могла б в'їхати карета, а на фронтоні красувався герб Холоневських, увінчаний короною. Між палацем і одним з флігелів (всього їх було три) знаходилася симпатична брамка до парку (все це видно на архівних світлинах). Пізніше брамку з'єднали з палацем і флігелем коридором. В часи Адама Замойського в кількох покоях палацу були старовинні кахлеві печі, каміни з дзеркалами над ними. Старий одноповерховий флігель називали також "скарбцем" (скарбницею). 

В великому флігелі в часи Замойських містилася якась рахункова канцелярія. Пізніше тут був суд, зараз начебто музична школа.

В маєтку також були дерев'яна хатинка, стара кухня, в якій чомусь мешкав коваль, колодязь та фільваркова забудова. 

На початку ХІХ ст. у придворному оркестрі Ксаверія Холоневського грав юний геній скрипки Кароль Ліпінський

Між флігелями у 1992 році встановлено хрест на честь борців за волю України. 


 Третя зупинка: витончено-католицька.

Łopatyn, rzymskokatolicki Kościół Parafialny

Костел 1772р. Гарний!

Рушаємо далі. Зрозуміло куди - до громади високого, барочного, білосніжного храму на околиці селища, поряд з допотопною автобусною зупинкою та чималою школою. Храм звели на замовлення буського каштеляну Адама Холоновського в 1772р.

Костел Непорочного зачаття Діви Марії стоїть гордо та одиноко. Апостол серед плебеїв. Йому нецікаві ані люди поруч, ані чиїсь кози, що дивним чином потрапили на подвір'я і вищипують зелену травку. Він - сам по собі, селище - само по собі. Ажурна сигнатурка - як корона чи то пак мітра. Не наближуйтесь навіть - ворота зачинені, а паркан високий. Стійте і милуйтеся з-віддаля.

Зразу признаюсь: шукати ключі часу не було зовсім, сонце підганяло нас, потроху схиляючись на захід, а встигнути треба було ще ой як багато.

І то добре: за допомогою Софії перелізла під сіткою-парканом на територію костельного подвір'я та заставила свій Кенон зняти через шпаринку для ключа все, що було звідти видно. На жаль, видно було замало.

Скажімо, знаю, що збереглися гарні розписи храму з 1782 р., виконані художником С.Строїнським. Реставрували їх в 1936-му, отже, мають бути ще нічого. Розгледіти їх таким примітивним чином не вдалося.

З заходу до основного об'єму храму добудовано в ХІХ ст. широке приміщення. Позаду будівлі - ще один старий дім, думаю, колишня плебанія.

Якщо облишити захват та роздивитися храм спокійно, виникає дежа-вю з костелом в Годовиці чи Наварії. Ще б пак - кажуть, цей храм теж зводив сам Б. Меретин!

А в підземеллях, можливо, все ще спочивають забальзамовані рештки фундаторів костелу.

Перший храм, ще дерев'яний, з'явився тут ще в 1414р. Фундований князем Зімовітом, підносився цей костел з самого серця міських укріплень. М. Орлович пише, що фігуру богоматері з вівтаря того первісного костелу було сховано в садку поблизу плебанії.

Навряд чи вона все ще очікує на день, коли її нарешті знайдуть. Не встигли вже ми. І не побачити нам каплички Яна Непомуцена, яка з давніх давен стояла на місцевому Ринку.

А от відновлений костел (його відновили на польські кошти, який же сором українцям!) я б побачила залюбки - колись, може, і вийде. 


 Четверта зупинка: героїко-меморіальна

Józef Dwernicki (* 14. März 1779 in Warschau; † Dezember 1857 in Lopatyn auf dem Landgut des Grafen Zamoyski) war ein polnischer General

Монумент на цвинтарі.

Відразу за типовим проектом Меретина - м'яка пляма зелені за низькою огорожею. Старий цвинтар.

Таке буває лише в старих галицьких містечках, де історія не переривалася і йшла тихою сапою вперед. Потрошки, рік за роком. Могили вояків УГА підштовхують старі поховання з допотопними різьбленими ісусами та новітні гранітні стели. Все перемішано, відділити зовсім старе від тільки трішечки старого годі.

 

І лише тут до Блеки повернулася пам'ять. Бо побачений попереду монумент з білого мармуру було неможливо не впізнати: М.Орлович писав про нього! Ну звичайно, якийсь польський генерал чи не наполеонівських часів!

Так і є. Щоправда, з часів Орловича дещо змінилося: сусідні могили обступили поховання Юзефа Двєрніцького (1779-1857) щільнішим колом, кудись ділися важкі ланцюги, що з усіх чотирьох боків огорожували могилу... Але сам розкішний 150-річний лев залишився без змін.

Двєрніцький прославив себе в битві під Сточкєм в 1831 році. Кажуть, солдати любили його і навіть називали "Вуйком". Пізніше він керував походом на Волинь та був президентом Народного Комітету Польської Еміграції. З 1848 року мешкав в Лопатині.

Після його смерті родичі та товариші поставили на могилі генерала незвичний пам'ятник у вигляді саркофагу, прикрашеного різьбленям на мілітаристську тематику. Відразу видно: тут лежить військовий, та ще й, певно, герой. Навіть стовби, що тримали ланцюги, за формою нагадували гармати. На них було вибито назви місць, де генерал отримав перемогу.

Трохи більше про генерала та монумент на його честь можна прочитати ось тут.

Розкішні фото уланів, які сурмлять на честь генерала - ось тут


 П'ята зупинка: підсумовуюча.

Церква Успення (1928). Як завжди на Волині - блакитна.

Церква. Як завжди на Волині - блакитна.

До автобусу в потрібному нам керунку (на Щуровичі) залишалося майже півгодини. Самий час пробігтися швидким галопом та подивитися, чи, бува, не лишилося щось цікаве в Лопатині поза нашою увагою.

Що знайшли?

 

1. Ще одну вілу поблизу лікарні, прикрашеної дивовижною дерев'яною скульптурою: кілька ведмедиків пробують осідлати пеньок. Дуже концептуальна штука. Лікарня з типовими ведмедиками - то таке, а от цікава віла належала на початку ХХ століття бургомістру Лопатина Жаку

 

2. Дерев'яну церкву Успення Богородиці (1928), помальовану синім кольором. Традиційно-набридлива волинська тема, яка неочікувано яскраво "заграла" в поєднанні з червоними ягодами калини.

На жаль, її попередницю, зведену ще за Яна Казиміра, розібрали в 1927 році. Лишилася лише дзвіниця (та й та не знаю, де поділася). На місці старого храму звели новий - великий і досить гармонійний.

В селищі також є стара горільня (винокурня), колишня бурса, що теж нагадує вілу, стара школа, зведена ще до Другої світової війни, пам'ятник на честь знищення панщини у 1848 р. 

 

Далі те, що розказали місцеві жителі. До Першої світової в містечку був гарний ампірний (?) палац магнатів Лопатинських (насправді Замойських, але хто б тим переймався), війна не пожаліла споруди, та залишила - до своїй наступниці - в'їздну браму, прикрашену двома орлами. За деякими даними, брама простояла до 70-х років ХХ століття, коли її розібрали (!!) та вивезли фрагментами до Луцька (?).

Саме в знищеному палаці, в його північному крилі, жив генерал Двєрніцький, який і помер в Лопатині 23 липня 1856 року. Тут він писав свої щоденники-мемуари.  Запросив вояку разом з дружиною, дочкою французького художника Жана де Бро, граф Адам Саріуш-Замойський, який мешкав тут в ті часи.  

Поки вся розповідь. Дякую за увагу :)

 




Перший невдалий млинець: спиртзавод в Лопатині
Державне підприємство "Лопатинський спиртовий завод"

Перший невдалий млинець: спиртзавод

Мозаїчна автобусна зупинка

Мозаїчна автобусна зупинка



Флігель палацу Замойських

Флігель палацу Замойських

Лопатин, Палац Замойських (до 1914 р.)

Палац Замойських (до 1914 р.)


"Брамка" і флігель палацу графів Замойських в Лопатині
Флигель и ворота дворца Замойских в Лопатыне на Львовщине
Łopatyn (Лопатин) – osiedle typu miejskiego w państwie Ukraina

"Брамка" і флігель палацу в Лопатині



Найгарніша - віла Сухестова. В ремонті.

Найгарніша - віла Сухестова. В ремонті.


Архівні види Лопатина

Архівні види Лопатина

Успенська церква (1928) в Лопатині
Дерев'яна дзвіниця в Лопатині

Успенська церква (1928) і дзвіниця



Через шпаринку - інтер'єр костелу.

Через шпаринку - інтер'єр костелу.

Інтер'єр костелу в Лопатині на Радехівщині
Lopatyn (Łopatyn) est une commune urbaine de l'oblast de Lviv, en Ukraine
Костел в Лопатині (фото до 1939 р.)
polona.pl
Костел (1772) в Лопатині

Лопатинський костел



Юзеф Двєрніцький. Фото з Вікіпедії.

Юзеф Двєрніцький. Фото з Вікіпедії.


Віла бургомістра Жака поблизу церкви.

Віла бургомістра Жака поблизу церкви.


Lopatyn. grób i pomnik generała Józefa Dwernickiego
Напис на могилі Ю.Дверніцького в Лопатині
Sarkofag z rzeźbą lwa z ogrodzeniem ze sztachetami w kształcie lanc kawaleryjskich i słupami w kształcie luf armatnich. Na słupie napis "Kurów" upamiętniający zwycięską bitwę dowodzoną przez Józefa Dwernickiego.
polona.pl

Могила Ю.Дверніцького.

Типові ведмеді

Типові ведмеді


Знайдена статуя. Гравюра з "Тижневика Львівського" від 20 липня 1868р.

Знайдена статуя. Гравюра з "Тижневика Львівського" від 20 липня 1868р.


© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник