На початку ХІХ ст. село перейшло до сімейства Хоєцьких (Chojeckich), а від них близько 1850 р. - до Станіслава Малиновського. Його дочка Іоанна в якості весільного дарунку отримала Горожанку - так власником поселення став її чоловік, Ігнатій Божа Воля-Романовський (оце ім'я! Помер в 1912 р.). Останнім власником села був його син - Олександр Романовський (1880-1942, Тегеран). 

Спочатку горожанківський маєток утворював невеликий ключ, що складався з наступних фільварків: Горожанка Замок, Горожанка Село, Бурти, Волощизна і Кримідів. Після смерті Станіслава Малиновського частина Горожанки з фільварками Бурти та Волощизна купив барон Едвард Хоендорф (Edward Hohendorf), а Кримідів дістався Конраду Маневському. Пізніше Бурти і Кримідів були розпарцельовані (тобто поділені на менші ділянки). До 1939 р. Горожанкою Замком все так само володіли Романовські, а Горожанкою Селом та Волощизною - барони Хоендорфи. 

"Столицею" всіх цих фільварків була Горожанка Замок. Замком вона називалася не дарма: над невеликим потічком, що поспішав до Дністра, тут колись була зведена скромна твердиня - ймовірно, це сталося у XVI ст. Замочок був оточений ровом та земляним валом, більше того, до середини ХІХ ст. все ще існував старовинний підйомний міст. Якраз в той час волохи (молдавани), які поселилися у селі, розрівняли вал та закопали рів. Тенденція всеєвропейська.

На початку ХХ століття про колишні укріплення нагадував лише невеликий курган-копець та сильно перебудований колишній замочок. Верхня частина замку була знищена ще в татарські часи. 

Замочок перекваліфікували у житловий панський двір - наскільки він надавався на таке. На першому поверсі, зведеному з великих кам'яних брил, розміщувалися хол, коридор та кілька великих кімнат зі склепіннями (вони використовувались як господарські приміщення). Другий поверх був зведений з цегли та дерева (ймовірно, у кінці XVIII - на початку ХІХ ст.). По його периметру бігла галерея з дерев'яними перилами. На другому поверсі було 10 приміщень. Кімнати в кутах будинку були на місці колишніх башт, їх так по старій пам'яті і називали. З правого боку до замочка-резиденції була зроблена пізніша добудова господарського призначення. Там же містилася кухня. 

На другому поверсі був великий хол, праворуч від нього знаходилась велика кімната для гостей. Менша була вже у "башті". Ліворуч від холу був салон, далі йшли спальня та будуар. Середину другого поверху з боку саду займала їдальня. Сюди можна було потрапити як з холу, так і з саду. 

Інтер'єри були досить скромними, стіни - гладко вибіленими. Більшість кімнат мала підлогу з паркету (переважно орнамент був у квадрати, але в холі, салоні та кімнаті для гостей - у зірки). Обігрівався замочок або старими прямокутними кам'яними п'єцами, або більш сучасними кахлевими пічками. 

Як і в інших дворах, перебудованих зі старих замків та замочків і обмежених тому територією колишніх ровів-валів, у Горожанці не було великого парку - так, невеличкий зелений клаптик для прогулянок. Перед будинком був традиційний газон з не менш традиційною клумбою. З протилежного від входу боку був квітковий город і липова алея. На одному з дерев була табличка з іменем якоїсь з княгинь Яблоновських і датою (1750) - можливо, алея постала з її ініціативи. 

Перша світова накочувалась на двір кількома хвилями - і вимила з палацу практично всі родинні колекції і документи. Cаме у Горожанці в 1915 р. розквартирували австрійських вояків. Вони фотографували село і селянок, що добре. Двір сильно постраждав, що зле. В міжвоєнний період його сяк-так відновили, салон наповнили інкрустованими меблями з червоного дерева (начебто з XVIII ст.). Був там такоє секретер у стилі Людовіка Філіпа. В їдальні зберігався дивом врятований у війну сервіз "Старий Відень". Друга світова знищила і палац, і сад у Горожанці. 

Зараз у селі крім покинутого костелу св. Духу є ще дерев'яна Успенська церква (1792) та новіший храм з 2001 р.