Карта
Широта - 49.136, довгота - 25.202
Тут буде небагато тексту, але справді багато фотографій. Що ж поробиш - місце помирає, треба встигнути зафіксувати хоча б те, що ще є, а інформації про храм і цвинтар поруч в мене практично немає.
Ковалівок в Україні аж 23, ми говоримо про ту єдину, котра розташована на Тернопільщині.
Так буває - мандруєш автостопом селами, тебе підбирає водій, що розвозить областю якийсь крам, хліб, морозиво чи батончики, зав'язується розмова - і він скеровує тебе туди, де бачив якусь стару споруду.
Саме так і було зі мною 20 листопада 2010 року: чоловік, що підвіз мене до Чехова, а потім забрав звідти до Монастириськи, на моє питання про бачені цікавинки району відразу запитав:
- А костел в Ковалівці ви бачили? Гарний, великий... тільки поруйнований.
Ні, не бачила - і тому вже за кілька хвилин стояла в пазику, зажата з усіх боків тітками і дітями, що поверталися в рідні села - хто з базару, хто зі школи. Звичний маршрут, яким не раз їздила - з Монастирисьок на Підгайці - з'ясувалося, має таки небачену досі родзинку.
Кілька слів про село. Відоме з 1587 року. В 1629 р. тоді тодішній власник Ковалівки О. Сененський передав село під заставу на три роки за 26 600 злотих С. Крочулетському та В. Броновському. Того ж року улітку село було сплюндроване татарами. Десь між Монастириськами і Ковалівкою у жовтні 1629 р. татарське військо, яке поверталося з Бурштина з чималою здобиччю, зазнало поразки від загонів воєводи С. Любомирського.
В кінці ХІХ ст. в Ковалівці діяли гуральня Богушів та пивоварня. Маєток Богушів стояв на місці сучасного спирт-заводу. Греко-католицька канарково-жовта церква під бляхою розташована в центір села і походить з 1926 року.
Ось і все. Майже приїхали.
Їхати доведеться аж до кінця Ковалівки - попереду вже виднітиметься знак "ДОБРОВОДИ". Звідти один погляд на горбок ліворуч від траси - і подальший маршрут вже зрозумілий. Ця частина села здавна називалася Клебанія - і саме тут оселились лемки, яких після Другої світової війни переселили в Ковалівку з Польщі. Сама назва кута - деформоване слово "плебанія", себто помешкання священника. Це вже на щось та натякає.
Храм, занадто великий для маленької Ковалівки (1198 жителів за останнім переписом), виник, ймовірно, в ІІ половині - кінці ХІХ століття. Сайт села Ковалівка (а є такий!) датує святиню 1865 роком. Ситуацію прояснив Ігор Седельник: костел Богоматері в Ковалівці спорудили і освятили в 1882 р.
Храм дещо подібний на парафіяльний костел св. Станіслава у Кременці, теж зведений в середині ХІХ ст. За стилем підходить: така дещо сувора, з класицистичними нотками еклектика. Цікаво, якими були дахи на двох костельних вежах?
Поруч просто-таки мусила бути плебанія. Зараз, повідомляє сайт, там стоїть хата родини Гуреїв, а в 1950-х у плебанії діяла сільська школа. Поруч з плебанією колись стояла також корчма.
Те, що робиться всередині (головний вхід закритий наглухо, але можна зайти через прибудову до вівтарної частини), може потім переслідувати вас в кошмарах. Першим впав дах між вівтарем і навою. Впав давно: там крізь його покійні балки вже й кущі розрослися, та так, що пробратися через них у наву досить важко. Від органу (начебто він тут був) й сліду не лишилося.
Інша частина склепінь теж довго не протримається: вже помітні тріщини, вже є чималі дірки. Фрески, що вкривають склепіння, вже не всі прочитуються: певна їх частина вже на підлозі, змішана з пилом і грунтом. Ashes to ashes.
Ким був той невідомий J. S., котрий у 1907 році виконав розписи храму? Звідки походив? Академіст за стилем, здається, більш-менш обізнаний як з італійським живописом доби Відродження, так і з сучасним йому релігійним провінційним "трендом".
В радянський час костел за звичкою того часу переорієнтували на склад. Здається, тут тримали міндобрива. Під час Другої світової в костелі зберігалися провіант та одяг для воїнів.
Не беруся прогнозувати, скільки ще простоїть храм. Католиків, котрі мали б фантастичні гроші на ремонт споруди (а менших не вистачить), в Ковалівці явно не живуть. А ті, хто вірить дурнуватим побасенкам про заховані - чи то католиками, чи то пізніше "москалями" - скарби в стінах святині, вже й так поглумилися над нею вдосталь. Дивовижно, як це ще кахлеві плити з підлоги костелу хтось ще не виніс собі на господу.
Яким же цинізмом віє від фрази "Біля костелу стоїть хрест, на ньому можна побачити живі квіти - це місцеві жителі турбуються про його зовнішній вигляд". За всіма іншими хрестами та Христами доглядати ліньки...
