Не все так просто: інтриги і конкуренція. Вічна справа в боротьбі за владу: на совісті новообраного гетьмана вбивство брацлавського полковника В. Дрозденка і Овруцького полковника Децика.

Та внутрішні "розборки" - півсправи. Дорошенко, уродженець Чигирина, козак за походженням (його батько був полковником), змушений був маневрувати в джунглях тогочасної геополітики. Отримана в 1665 р. гетьманська булава виявилася не менш важкою, аніж шапка Мономаха.

Україну стискали, м'яли тістом, перекроювали держави-сусідки: Річ Посполита, Московія та Отоманська Порта. Союз з будь-якою з  держав-гравців на шахівниці Східної Європи XVII століття незмінно обертався для України втратами. А тут ще й Андрусівське перемир'я, підписане 30.01.1667 р. між Польщею та Московією. За його четвертою статтею територія по Дніпру ділилася цими країнами навпіл. Дорошенко автоматично ставав васалом польського короля.

Треба було ризикувати. П.Д.Дорошенко поставив на султана. І більше програв, аніж виграв: яничари українців не жаліли, гнали в ясир, палили міста і села. Кажуть, народ прокляв тоді Дорошенка.

Про таємничого українця в селі ходили дивні чутки. В. Гіляровський записав у 1903 р., що місцеві селяни переказували легенди про "донського отамана", "з козаків барина" та "таємничого монаха", про якого навіть книжки писані. Начебто Петро І під Полтавою переміг лише завдяки допомозі Петра Дорофійовича - вже багато років як покійного. Казали, що поховали гетьмана з вкритою кошттовностями булавою - може. саме тому могила була пограбована.

Ще один українець, пізніше канонізований Димитрій Ростовський,започаткував традицію паніхід над могилою Дорошенка. Він же збудував тут першу каплицю. Ще, кажуть, коли О. Пушкін в 1833 р. навідався до своєї тещі, онучки Дмитра Дорошенка, Н. Гончарової, поет радив І. Гончарову "почистити скрізь та капличку зробити". Мавзолей, проте, збудували лише в 1844 р. - а в 1953 р. розібрали.

Так як після смерті гетьмана його сини були ще зовсім юними, до 1712р. Ярополець управлявся Московським Судовим приказом.Коли Олександр Петрович Дорошенко досяг повноліття, сенат ухвалив за братами право на маєток. Молодший син гетьмана, Петро Петрович, у 1717р. продав свою частину спадщини генерал-майору Г.Чернишеву. Так в одному селі виникло два маєтки.

Будинок з лоджіями, колонами та барельєфами на фасаді, який виходить на парк та р. Ламу, виглядає ошатно і симпатично. При наявності зайвих 40 доларів на добу тут можна навіть поселитися (триразове харчування включене).

З 1825р. ця частина Яропольця дістається роду Гончарових. О. Пушкін двічі відвідував свою тещу, рився в старій бібліотеці і навіть відібрав собі зо три десятки книг. Хоча документи зберегли чимало свідчень ворожнечі Наталі Іванівни Гончарової та Пушкіна: через їхні сварки навіть весілля ледь не зірвалося. Лише народження в 1833р. сина, онука Наталі Іванівни, примирило тещу з зятем.

Про перебування поета в маєтку нагадує меморіальна дошка на фасаді. Окрім палацу, збереглися гарна червона брама з цегли, романтична огорожа, прикрашена башточками (1790-ті), неоготичний будинок над Ламою, кінний двір (1760), будинок управляючого (1790-ті) та каретник (1760-ті). Територія здається достатньо впорядкованою і доглянутою.