Проте по приїзду всі мінуси змінилися на плюси, всі гарбузи перетворились на казкові карети.

По-перше нарешті за все ще довгий вересневий день сонце перестало капризувати. По-друге, Цесіс виявився не просто багатим на архітектурні пам'ятки містом,а ще й містом, в якому, здається, просто комфортно жити. По-третє, забудьте про Латвію якою ви її уявляли. Ніяких нудних і пласких горизонтів - у Цесісі починається так звана Лівонська Швейцарія, за вікном будуть приємні і зелені пагорби.

Цесіс на Гауї - місто багатьох імен. Давні слов'яни називали його трішки якось по-котячому, ласкаво - Кесь. Поляки пішли ще далі - Кєсь, киць-киць. Для німців це місто Венден (Wenden) - і місцевий замок дотепер слухняно відкликається на цей пароль. Західні сусіди-естонці зовуть поселення Võnnu. Багато імен - вірна ознака давності поселення. Так і є - замок біля Гауї звели лицарі-меченосці ще десь у 1201 р. А під 1208 р. згадується вже й одноіменне місто. Понад триста років (з 1237 р. по 1561 р.) твердиня Венден була резиденцією магістрів вже іншого, Ливонського ордену, тут щорічно збирався генеральний капітул. Тут же і ховали великих магістрів - у костелі св. Яніса (Івана Хрестителя по-нашому) збереглися поховання гермейстерів-магістрів, серед котрих був і Вальтер фон Плеттенберг. Плеттенберг має право бути названим - він фактично перетворив тодішній Венден-Цесіс у столицю всього краю. В 1854 р. гермайстеру поставили у місті пам'ятник (не знаю, чи зберігся - ми його не бачили). Сам собор св. Яніса звели теж лівонці - у 1284 р. (начебто на рештках споруди з ХІІ ст.). Ця скромна зовні, але вражаюча розмірами провінційна готика була реконструйована у ХІХ ст. Храм вміщав до 4 000 чоловік - це цілком собі населення поважного середньовічного міста, разом з немовлятами і немічними дідуганами.

Давайте про назву. Вендами німці називали місцеве населення - курземських лівів. Нам це плем'я відоме з уроків історії як венеди. Чому давньоруські літописи Венден з 1221 р. транскрибують як Кесь, я не знаю.

Місто біля могутнього замку ґарантовано розвивалося - Цесісу пощастило увійти до Ганзейського союзу. Замок довго тримався міцним горішком - попри зміну історичних реалій. Зруйновано його було вже тоді, коли він став не форпостом, а історичною реліквією - у XVIII ст.

Замкові мури давали в ХІІІ ст. прихисток тим, кого переслідували поганці-латиши - а переслідували вони переважно християн. Тим не менш, оплот віри принаймні двічі активно намагалися захопити інші християни і давні торгові партнери міста - в 1218 і 1221 рр. Венден штурмували наші давньоруські предки. Етика ділових стосунків за минулі століття все-таки трішки змінилася. Дві облоги не завадили русичам з Новгорода і Пскова пізніше облаштувати у місті свої товарні склади. Сварилися, мирилися - але торгували все одно. Звідси на Псковщину імпортували сіль і оселедець (сельодку!), сюди завозили хутро і віск.

Іван Грозний мав би бути для мешканців Цесіса персональним бабайкою і пугалом для дітей: москвитянський цар-істерик невдалою облогою міста (якою сам і керував) у 1577 р. ледь не позбавив поселення замку. Твердиню чи то підірвали самі захисники - аби лише не дісталося місто російському супостату, чи то таки зруйнували московські солдати - джерела плутаються. Східно-південний (угу, південний) сусід так дошкуляв, що у 1588 р. загальний ліфляндський лангтаг (Верховна Рада) вирішив за пропозицією Яна Хоткевича заприсягнути польському королю. Вирішив - і заприсягнув.

І гермейстери-лівонці, і номінальна належність польській короні зробили Венден оплотом католицизму в часи розквіту протестантизму. Лише зміна сюзерена з польського короля на шведського монарха змінила і релігійну належність більшості громадян - лютеранство добралося й до Вендена. В 1703 р. місто знову змінює господаря: стає - ох-ох - російським (православна церква, якщо що, стоїть зовсім недалеко від лівонського замку). В 1747 р. російська цариця Елизавета подарувала Венден канцлеру Бестужеву-Рюміну, так горде ганзейське місто перетворилося на безправне російське поселення. Міські права Вендену повернула інша імператриця, Катерина ІІ - в 1783 р.

В ХІХ ст. Венден перетворився на туристичну артакцію - романтики приїздили помилуватися наймасштабнішими у Лівонії замковими руїнами, курортники прямували сюди ж - але на води (місцева вода славиться своїми властивостями, зовсім поруч з замком стоїть давня пивоварня - і цесіське пиво справді сподобалося Міку).

Спочатку інформація практична. Венденський замок - найбільший і найкраще збережений замок у Латвії (Турайда все-таки багато в чому реконструкція). Вхід у замок з відвіданням вежі коштує 2 лата (десь 3 євро). Я чортиком з табакерки вискочила перед ввічливим юним працівником замку о 17-45. Замок відкритий для відвідування до 18-00, але о 17-45 весь штат вже збирався додому. Пускати мене не хотіли - але пустили: я ж з України сюди приїхала, 15 хвилин до закриття ще є. "ОК. Біжіть за лат. Шкода, що ви вже на башту не потрапите".

Шкода, звичайно. Але я потрапила. Її ж не закривають, ой ні - просто її відвідують ЗІ СВІЧКАМИ, там до біса темно і досить високо. Свічку мені не дали - як же я на башту потраплю? Так елементарно - зі спалахом від фотоапарата...

Це було шалено швидко і шалено гарно. Таке казкове освітлення до цього є бачила лише у Мальборку - сонце сприяло, замок чекав на кадри. Мені дуже, дуже сподобалося... Тільки от вітрини біля башт і розвалин читати було вже зовсім ніколи.

Більше інформації - на офіційному сайті міста: cesis.lv/ru/

Я вже згадувала про Лівонську Швейцарію - так от, Венден стоїть на природньому пагорбі висотою у 18 метрів. Примітивні земляні укріплення венедів на цьому місці були й до ХІІІ ст. - від них лівонську твердиню, яку зводили за першого магістра ордену меченосців Венно фон Рорбаха, відокремили ровом. З 1201 р. (чи 1220 р.? чи з 1209 р. - скільки джерел, стільки й дат) замок неодноразово перебудовувався. З ХІІІ ст. до нашого часу збереглися залишки однонавної каплиці і фрагменти білокам'яних деталей в романському стилі. Будівельним матеріалом для форпосту слугували валуни, котрих тут чимало, та кам'яні плити.

Коли орден меценосців ліквідували, твердиню на перетині торгових шляхів між Заходом та Сходом пригледіли для себе інші браття - Лівонський орден.