Монастир було засновано в 1352 році монахов Євфімієм (звідси й назва). Цей батюшка був товаришем Сергія Радонежського і зумів забратися по ієрархічній драбині на самий вершечок: його канонізували.
Засновано-то засновано, але з часом комплекс змінювався. Те, що бачимо зараз, було зведено в XVI-XVII столітях.
Монастир за Середньовіччя входив у своєрідний "Top-5" чоловічих монастирів Московії. Зараз він все ще в першій п'ятірці - але за популярністю серед туристів, яких в Суздалі - повірте - тьма. Територія його тому умовно ділиться навпіл: відкрита для відвідувачів, вилизана - і закрита, напівзруйнована (звідки знаю? В щілину воріт підгледіла).
Зараз в склад монастиря входять Преображенський собор (XVI ст.), Успенська трапезна церква (II половина XVII ст.), дзвіниця (XVI -XVIІ ст.), архімандритський корпус (XVIІ), братський корпус (XVIІ-ХІХ), церква св. Миколая з лікарняними келіями (ІІ половина XVIІ ст.), надбрамна церква Благовіщення (XVI - XVIІ), стіни з 12 баштами (XVIІ), сторожка (XVIІ), в'язничний корпус (XVIІІ-ХІХ).
Стіни - татки супер. І башти теж. Якщо відволіктися від виглядаючих з-за них куполів і бань, може здатися, що перед тобою не кляштор, а форт. Форти мені подобаються більше. :)
Монастир діяв до 1923 р., потім його заселили політв'язнями, далі був табір для військовополонених і колонія для неповнолітніх (схоже на історію бернардинського в Бережанах, у?). Та в 1967 р. пам'ятку все-таки передали Володимиро-Суздальському музею-заповіднику. В 1992 р. комплекс було включено до списку Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО.
