Карта
Координати: 48°39′52″ пн. ш.25°22′23″ сх. д.
Перша згадка - 1453 р.
Біля 1,3 тис. жителів.
Вікно - село, втрачене для туристів та краєзнавців. І це дуже прикро.
Ні, я розумію, що таких от сіл, чия історія була стерта начисто, у нас сотні. Але випадок з Вікном не такий вже ординарний. Бо в цьому простому покутському селі за 8 км від Городенки ще 80 років тому були роботи Пітера-Пауля Рубенса, Рафаеля і якогось з Лукасів Кранахів, чи то Старшого, чи то Молодшого. В місцевому маєтку Ценських зберігалися справжні скарби - і художні, і історичні, як от велетенська бібліотека на кілька тисяч томів, архів починаючи з XVII ст., старовинні мапи та вишукані меблі.
Та якби село втратило лише панський маєток - такий сценарій був передбачуваний в українському ХХ столітті. Немає вже давно і дерев'яної Михайлівської церкви - однієї з найдавніших в цих краях, з 1774 р. На її місці з 1990-х років стоїть сучасне негармонійне одоробало, зведене за гроші місцевого уродженця, сина токаря і колгоспниці з Вікна, "короля українського шиферу" (це не я епітетами розкидаюся, це вікіпедія) Миколи Круця. Нова церква належить до УПЦ КП. Розібрали стару святиню в часи небувалого духовного і інтелектуального підйому - бо для бидла немає духовного і інтелектуального, бидло любить, аби було "охайно" і "так як у всіх". Шкода стареньку.
Як і в інших Вікнах (а вони ще є не лише на Прикарпатті, а й на Тернопільщині та Буковині), назва села походить від джерела-вікнини, яке не замерзає навіть у морози.Сусідня (в 2 км від села) залізнична станція так і називається - Вікняни.
Документи від 1591 р. згадують Вікно зі статусом містечка. Напевно, тодішні власники Потоцькі постаралися вибити магдебургію. Та вже в наступному XVII ст. цей статус було втрачено. Можливо, татари напали і розорили поселення, можливо, інша якась біда трапилась. Хто вже знає.
З середини XVIII ст. і аж до 1939 р. Вікно стає власністю Ценських гербу Пом'ян. Їхньою головною резиденцією була Чернелиця. За родинними переказами, була вона такою аж протягом семи поколінь роду (що неправда, але не суть), та час йшов, мешкати у старих замкових стінах робилося не комільфо. Потрібне було інше житло. І обрали не Борщів, навіть не Копичинці (хоча там вже був палац), а от Вікно.
Купив Вікно полковник польського війська Войцех Ценський, а переїхав у село вже його онук з дивним ім'ям Удальрик Миколай (1790-1872). Саме Удальрик збудував у 1816 р. у Вікні досить скромну як на свої статки садибу, куди перевіз свою унікальну мистецьку колекцію.Будинок в ХІХ столітті кілька разів перебудовували, та чомусь так невдало, що говорити про хоч якусь мистецьку цінність споруди не доводилося. Ну, таке, майже як стайня, тільки вікна більші. І от у цій стайні - Мадонна Рафаеля (рондо на дошці), головний німецький класицист Антон Рафаель Менгс зі своєю "Ледою", "Фавн у селян" Якоба Йорданса, розп'ятий Ісус авторства Франческо Тревізані, "Мадонна зі святими" Рубенса - ну і так далі. Сенс то все перераховувати, як немає цих шедеврів вже ані у Вікні, ані на Франківщині. Майже вся мистецька колекція з Вікна у 1935 р. була передана Яном Ценським на 20 років до Львівського Оссолінеума. Пізніше щось потрапило до Вроцлава, а щось, напевно, зникло назавжди.
Навколо непоказного одноповерхового палацику закладають ландшафтний парк з оранжереєю. Доглядав за ними садівник Штарк (Stark), який прибув з Відня. Був не без чудасій - до деяких дерев прикріпляв таблички з власними віршами. За кілька десятиліть онук Штарка стане відомим львівським ландшафтним архітектором. Ну добре, тоді таких слів ще не було - садівником.
Їдальню обставляють старовинними меблями з Чернелицького замку. На стінах висіло кілька старовинних гобеленів. Серед родинних реліквій виділялися карабін, ладівниця, кинджал та амулет, здобуті Войцехом Ценським у битві під Парканами, а також його особисті палаш, порохівниця та шолом.
У 1884 р. Людомир Людвік Ценський привіз на три дні у маєток Івана Франка - той перебував в ув'язненні у коломийській тюрмі. Ценський публіциста і письменника шанував, тож зробив йому коротку відпустку.
Останнім власником родового гнізда був до вересня 1939 р. онук Людомира Людвіка Ян Ценський. Площа маєтку на той час складала 1000 га.
Збереглася каплиця-усипальня Ценських з непропорційно високою дзвіницею.
Архівні види маєтку Ценських у Вікні - з багатотомника Романа Афтаназі "Історія резиденцій на давніх кресах Речі Посполитої" ( «Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczpospolitej»). Книга потрапила мені в руки на кілька годин у 2007 році, я як могла перефотографувала її при поганому освітленні тодішнім поганим фотиком. Звідси жахлива якість.
