English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Зарваниця

Дерев'яна монастирська церква в Зарваниці.

Дерев'яна монастирська церква в Зарваниці. 8 жовтня 2009 р.


Зарваниця, собор.

В жовтні тут дуже мальовничо.


 ГІМН УКРАЇНСЬКІЙ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКИЙ ЦЕРКВІ, ЩО ВИСТОЯЛА, НЕ ЗВАЖАЮЧИ НІ НА ЩО.

A view of the new church belfry in Zarvanytsia.

Карта

 

Невелике подільське село (близько 300 жителів всього) в 20 км від Теребовлі, 22-ох – від Бучача та 18-ти – від Підгайців. Не потрапити туди важко, бо до цієї християнської святині є багато дороговказів, так що заблудитися майже неможливо. До речі, вже сама дорога на Зарваницю, що в‘ється берегом Стрипи, цікава великою кількістю пам‘яток архітектури. Інша справа, шо громадський транспорт тут річ дефіцитна (ранком йде бус Бучач-Тернопіль, в обід він же повертається. Є нечасті маршрутки на Теребовлю).

 

Всі ці 300 жителів, здається, завдяки славі Зарваниці мають роботу. Село-крихітка в центральній своїй частині нагадує непогане приморське курортне містечко: ятки з сувенірами, готелі і будинки, де можна переночувати, вказівники "Туалет", чисті тротуари. Єдине, що натякає на специфіку саме зарваницького туризму - крам, який продається на деяких обійстях. Це не шльопки з рушниками, це статуї мадонн і святих. Ох.


В книжечці, яку купила в одній з численних сувенірних яток в селі, вказується, що площа села – 213 га, має воно 151 двір, а населення – трохи більше трьох сотен (всього-то!). Село – батьківщина поета і художника В. Гаврилюка (1904), фольклориста Гната Галька (1824–1903) та письменника Євгена Мандичевського (1873–1937).


За легендою, сюди, у тихий закут Поділля, в 1240 р. прибився після зруйнування Києва монголами монах, знайшовши пристанище в лісистій місцині під горою на березі Стрипи. Втомлений скитальством, він заснув – і у сні йому явився образ діви Марії з Ісусом на руках. Монах це місце, де зарвав його сон, назвав Зарваницею. Невдовзі спорудив капличку, в якій вмістив ікону богоматері. Люди, дізнавшись про чудо, почали оселятися тут.
Про славу Зарваниці почув хворий князь теребовлянський Василько і послав своїх слуг за іконою і ченцем, але той відповів, що князь сам повинен прийти до каплички. Його на ношах принесли сюди – і князь нібито зцілився. На знак подяки за одужання він побудував церкву, в яку перенесли чудотворну ікону.

Зараз з цього монаха зробили своєрідний жупел. Він лялькою (малим дітям не показувати, травмуєте) закляк на колінах перед іконою в одній з капличок перед собором. Він же - тільки вже у вигляді мозаїки - знову колінкує перею дівою Марією на фасаді собору.

 


 З історії Зарваниці

Фігура біля Троїцької церкви в Зарваниці

Перша письмова згадка про Зарваницю датується 1458 р. Та сліди людського проживання ведуть ще у перші тисячоліття до н.е. Один з власників села Роман Охоцький знайшов на його території речі ще скіфського часу. У 1662-1688 рр. Зарваниця була знищена турецькими нападниками, які спалили також церкву і монастир, та ікону вдалось врятувати. Її було перенесено в нову дерев‘яну церкву, яку спорудили в центрі села. В ній 1740 р. помістили також чудотворний образ Христа, який коронував в 1742 р. львівський митрополит Атаназій Шептицький.
Дерев‘яна церква згодом згоріла. На місці, де вона стояла, зберігся кам‘яний хрест - його неможливо не помітити, коли прямуєш до храмового комплексу. Неподалік знаходиться музей села. Просту хату зробили автентичною: привабливості їй додає солом'яна стріха. Придивишся ближче - і виявиться, що солому клали поверх звичайного шифера, і вистачило її лише на один бік даху. Ех.

Та повернімося до історії.


У 1754 р. за допомогою власника села графа А. Мйончинського вимуровано четвертий з часів заснування Зарваниці храм Пресвятої Трійці, який - ура - зберігся, непогано себе почуває, хоча й має абсолютно нову начинку та розписи. Церква ця простих архітектурних форм, схожі збереглися в Товстому чи, приміром, Красному на Гусятинщині. фасад прикрашений барочними вазами. Будівля хрещата в плані із заокругленою апсидою, до якої примикають дві прибудови. Стіни флаковані стовпами. Двосхилий дах увінчує високий ліхтарик. До нової церкви було урочисто перенесено обидві чудотворні ікони. Поруч з храмом стоїть масивна мурована дзвіниця. Навколо Троїцької церкви в жовтні 2009 р. було розставлено аж чотири дерев'яні конфесіонали: за два дні очікувалась чергова проща, тож тут вже були готові. На церковному дворі - сцена (чи скоріше похідний вівтар?) з рядами лавиць, а також барокова фігура святого.


В 1867 р. папа Пій ІХ надав іконі Зарваницької богоматері відпустового значення. Ось тоді-то істерія навколо Зарваниці і розгорілася в повну силу.

Карта з книги Rąkowski G., Przewodnik krajoznawczo-historyczny po Ukrainie Zachodniej, część 1, Podole, Pruszków 2007

Вже в середині ХІХ ст. тисячі прочан спішать відвідати це місце. Переважно пішки - не дарма по всьому шляху від Бучача до Зарваниці стоять стації зі сценами з Нового Заповіту.

В вересні 2009 р. уряд дійшов до того, що відправив на прощу у Зарваницю тисячі військових-срочників. Це вже маразм і заперечення конституційного права на свободу совісті :о(

В 1894 р. біля джерела вимуровано каплицю.


Великої шкоди розвитку села завдала Перша Світова. В 1916 р. було спалено частину села і монастир, та в 1922 р. обитель відродилася поруч з дерев‘яною монастирською церквою в лісі на горі над Стрипою. Будувати обитель допоміг митрополит Андрій Шептицький (матеріально, звичайно). А. Шептицький й сам побував тоді в Зарваниці.

Монастир мав також свій водяний млин і пекарню (якийсь старий мурований млин і зараз зберігся біля річки), опікувався бідними людьми. Часто відвідував це місце майбутній Патріарх УГКЦ Йосиф Сліпий.


В 1944 р. було спалено дерев‘яну монастирську церкву, а в 1946 р. радянська влада закрила й сам монастир. В 1960 р. було зруйновано каплицю. Джерело обгородили колючим дротом. Ставили міліцейські заслони у відпустові дні. Та прочани все рівно йшли сюди, підпільні богослужіння проводились в лісах та хатах. З 1975 р. о. В. Семенюк працював душпастирем у катакомбних церквах та керував підпільною духовною семінарією. 1991 р. він при активній участі селян та семинаристів відбудував капличку біля джерела, відремонтував церкву, спорудив біля неї велику каплицю, а також хресну дорогу.


Про ікону кілька слів: буклет пише, що вона – одна з найдавніших в Україні (ХІІІ ст.), хоча й була кілька разів перемальована. Ікону було короновано 1867 р. У 1921 р. художник Петро Холодний її рестарував та зробив нову копію. Одну з копій в 1944 р. перевезли до Львова, іншу місцева жителька Юлія Монастирська переховувала до 1980 р. на горищі. Львівські реставратори повернули образу первісний вигляд.


 Новий храмовий комплекс

Колокольня соборного комплекса в Зарванице, Тернопольськая область

А тепер – про новозбудований храмовий комплекс, який помітно завдяки високій дзвіниці вже за кілька км до самого села. Тернопільському архітектору Михайлові Нетриб‘яку у співавторстві з Анатолієм Водоп‘яном та Ігорем Гебурою вдалося поєднати можливості архітектурних символів із  місцевим мальовничим ландшафтом - так стверджує буклет, хоча я не зовсім з ним погоджуюся. Новітній храм (один з найбільших у області) хрестово-купольний, п‘ятибанний, однонавний, без стовпів. Всередині багато світла, все більш-менш зі смаком - принаймні буйства пластикових квітів не помічено.

У його центральній частині консолі несуть за допомогою підпружних арок систему склепінь і купол на восьмерику. В інтер‘єрі висота до центру купола сягає 28 м. Поки що в інтер‘єрі панує біло-золотий мінімалізм: лише лискуча дорога підлога, золочені світильники, лави та ікона. Хай так і залишиться. Над приміщеннями, що прилягають до внутрішніх куполів хреста, розташовано чотири малі верхи. На цоколі храму розміщено нижню церкву з двома каплицями. Верхня і нижня церкви мають вихід на тераси.
Об‘єм будівлі компактий, зібраний. Його фасади розчленовані вертикальними тягами, які переходять в арки, що надають їй динамічності, "невтримного руху вгору" (С) буклет. Це враження підсилює пірамідально-ярусне групування склепінь. Весь храм підпорядкований пориву вгору до світла. Шкода, що будувалася святиня переважно на кошти українців з діаспори - всі ми пам'ятаємо голодні дев'яності, тоді в Україні таких сум на будівництво банально не було. У 2000 р. у присутності 500 тис. прочан зі всього світу собор був відкритий, у 2001 р. був започаткований Молодіжний Фестиваль сучасної духовної пісні "Відлуння".

Напроти собору в центрі майдану – архітектурна композиція (скульптори Олесь Маляр і Дмитро Пилип‘як, архітектор Данило Чепіль). На висипаному пагорбку встановлено гранітний постамент, на якому – відкрита каплиця з стелою богоматері. Стела виготовлена, до речі, з дорогущого карарського мармуру. Біля каплиці – розмаїття живих квітів на клумбах, взагалі все дуже охайно, гарно... і дорого. Запам"ятався плакат на старому дереві біля церкви: "Навчися любити тишу". Кул!:-)


Неподалік – 60-метрова дзвіниця, вертикальний акцент комплексу. Перший ярус в плані прямокутний, інші – восьмигранні. П'ять дзвонів виготовлені в Україні та у відомій дзвонарні Фальчинських в Пшемислі. Саме дзвіниця видається мені найменш гармонійною спорудою комплексу. :(


Біля Стрипи – двоповерхова вхідна брама із каплицею, до якої веде ажурне павутиння сходів.
У південній частині села – співоче поле. Під час перших двох відвідин Зарваниці (2001 і 2003 рр.) я не піднімалася вгору до монастиря оо. Студитів і дерев'яної церкви. Тож зробила це у жовтні 2009 р. Підйом досить крутий, вздовж дороги стоять стації, бігає багато голодних собак, які з задоволенням їли кітікет (більше в мене нічого не було). Від дерев'яної церквиці бігла зграйка шкодярів - дівчатка в формах радянського зразка. Виявилось, 11 клас прийшов вже фотографуватися на віньєтку.

 
Взагалі, враження в мене від села – чудові. Я атеїст, так що якщо якийсь з моїх коментарів і ображає чиїсь почуття – перепрошую. Хочу лише зауважити, що коли такі ж гроші були б вкладені в інші наші пам‘ятки – нехай навіть не фортифікаційні, а лише сакральні – нам було б не соромно показувати туристам свою культурну спадщину.




Монастир студитів здалеку.

Монастир студитів здалеку.


Зарваниця. Собор. Мозаїка

Мозаїка на соборі


Zarwanica jest znana dzięki cudotwórczej ikonie i stanowi cel pielgrzymek

Собор Зарваницької Матері Божої
В Соборе Зарваницкой Богоматери

В соборі


Zarwanica

Каплиця на березі річки. Моє фото з 2003 р.


Cerkiew w Zarwanice

Стара поштівка з Троїцькою церквою


Троїцька церква в Зарваниці.

Троїцька церква.


Zarwanica

Спецефічні тут сувеніри


Panorama Zarwanicy

Панорама Зарваниці


Відкрита каплиця в Зарваниці.
Стела в каплиці з карарського мармуру

Відкрита каплиця.


Museum in Zarvanytsa

Зачинений музей. "Сіно" на даху.


Зарваниця. Квіти і гроші

Гроші тут скрізь.


Брама до Зарваниці з каплицею

В брамі теж є каплиця.


По дорозі до монастиря студитів

По дорозі до монастиря студитів


Ікона Зарваницької богоматері.

Ікона Зарваницької богоматері.


В монастирській церкві запах карпатських сувенірів.

В монастирській церкві


Zarwanica - wieś w rejonie trembowelskim obwodu tarnopolskiego Ukrainy.

Монах з іконою


Хата в Зарваниці
Брама в Зарваниці

Типова оселя, типовий паркан


Bus-stop in Zarvanytsia

Зупинка тут кошерна.

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник