English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Потелич
Скарби Потелича. 26 травня 2009 р.

Скарби Потелича. 26 травня 2009 р.


Церква в Потеличі не одна. :)

Церква в Потеличі не одна. :)


Карта

 

По-перше, ПотЕлич (я все чомусь наголос на останній склад ставила). По-друге, зовсім поруч з Равою. По-третє, колишнє місто, а зараз село на Жовківщині може претендувати на роль львівської Венеції: води в Потеличі не багато, а дуже багато. Численні ставки, канавки і калабані - повсюди. А ще Розточчя піднімається над селом хвацьким зеленим боком, а ще лебеді і голосні жаби, а ще квіти при дорозі і звичний місцевий транспорт - віз, в який впряжено кілька коней. Р-р-романтика!

Добиратися сюди (якщо ви, як і я, без власного транспорту) можна або пішки (а чого, там не так і багато), або автобусами - кілька прямих рейсів є з АС-2 на Б.Хмельницького у Львові, досить часто курсує бусик "Рава Руська - Новояворівськ" - і якраз через Потелич. Власникам автівок - попередження: дорога до Потелича часом не найкраща.

Церква св. Духа. 1502 р.

Церква св. Духа. 1502 р.

Село недалеко від кордону з Польщею, славне своїм гончарним промислом та архітектурними спорудами.
В минулому місто Телич, зараз - село Потелич, єдине у своїй цільності завдяки збереженим природним ландшафтам з чудовими краєвидами і багатохутірною системою проживання. Поруч - гора Городище.
Потеличани в 1998 році відсвяткували 775 років першої згадки про поселення та 500 років надання місту магдебурзького права.

 

Стаття з журналу "Туризм сільський зелений" (№2 за 99 рік):

"Слався, славний наш Теличу,
Іменем своїм величим.
Як славивсь колись глечами
Та широкими плечами.

 

Це важливо для творчої людини — кожен день, просипаючись, бачити цю красу: мальовничі пагорби, в'юнку річку та падаючі цілющі джерела, які своєю музикою підіграють різним пташкам, що залітають у гості залежно від пори року.
Хто не бачив Потелич із горища, той не бував тут. Всю красу природи цих схилів мальовничих, які з усіх боків оточують маленькі хатки та унікальні витвори майстрів по дерев'яних спорудах.
Природні мінеральні багатства околиць Потелича з прекрасною гончарною і фаянсовою глиною, білим піском, придатним для скляних виробів, добрим вапняком і бурим вугіллям робили поселення досить важливим осередком ремісничого виробництва.
У 1498 році місту Потелич було надано Магдебурзьке право (право самоврядування). Воно стає одним із великих економічних центрів. Тут були знамениті гончарні майстерні, фаянсова фабрика, дві гути, броварня, ґуральня, млини, воскобійня і чималий ремісничий промисел — ткацький, кушнірський, шевський, сідлярський, ковальський, боднарський та інші.
З історичних джерел відомо, що у 1502 році Потелич потерпів від татарського нападу, який завдав великих збитків його жителям.
Відомо, що шлях козацького війська Богдана Хмельницького пролягав зі Львова на Замостя через Жовкву і Потелич. Вперше у 1648 році і вдруге у 1655 році. У церкві Різдва Богородиці знаходилось Євангеліє, запис у якому підтверджував, що козаки з полку Небаби, захоплені в полон польською шляхтою під Замостям, засвідчили, що сюди їх вислав Богдан Хмельницький з-під Потелича.

Кладовище німецьких воїнів, які полягли в ІІ світовій війні.

Кладовище німецьких воїнів, які полягли в ІІ світовій війні.

Потелич знаменитий своїми пам'ятками дерев'яної архітектури. Три дерев'яні церкви стояли ще на початку нашого століття. За найстарішу будову міста вважають церкву Св.Духа, яка збереглась донині і охороняється державою як пам'ятка архітектури. Збудована вона ймовірно у 1502 році на кошти гончарського цеху. При церкві стояли комори гончарів з їхньою продукцією. Церква є яскравим прикладом забудови бойківського типу з ступінчасто-пірамідальним перекриттям.
Одначе центром уваги мусить бути величезна вежа — дзвіниця при Троїцькій церкві, котра панує над цілим містом. Вона стоїть на 9 могутніх стояках-стовпах, з яких деякі мають діаметр близько 70 см. Висота 20 метрів.


В Потеличі зберігались книги-першодруки, виготовлені в Києво-Печерській Лаврі. Це "Тріодь цвітна" (початок XVII ст.), "Апостол" (XVI ст.), "Ірмалігон" (початок XVIII ст.), "Бесіди Василя Великого" (кінець XVI ст.). Ці книги з майстерно виконаними гравюрами є справжнім шедевром раннього книгодрукування. Нині вони зберігаються в архівах музеїв.
Невичерпною криницею мистецтва майстрів Потелича, як і гончарство, було малярство. Потелицькі ікони за своєю красою і привабливістю, технікою виконання не поступаються кращим європейським зразкам. Кожна ікона відрізняється за манерою, стилем і трактовкою виконання. Найстарішою і унікальною є ікона "Борис і Гліб", датована мистецтвознавцем В.Січинським кінцем XV ст. Народні мотиви можна бачити в іконах "Спас у силах", "Богородиця". Для ікон використовувались кольорові лаки, сріблення, різьблення орнаментального фону. До нашого часу збереглись настінні розписи у церкві Св.Духа на підгірі. Датовані вони початком 18ст.
Різноманітність потелицьких глин та їхні високі пластичні якості обумовили розвиток різних видів кераміки, сприяли розвитку соковитого розпису, дозволили формувати тонкостінні посудини найрізноманітніших форм і розмірів: вогнетривкий посуд — глечики, горщики, макітри, кринки, банки, миски, горнятка, різнотипові пічні кахлі, фігурні посудини-лембики, іграшки-свистунці, копилки тощо.
Пічні кахлі — це особливий виріб для гончарів Потелича на всі часи. Піч — домашнє вогнище — була найважливішим елементом інтер'єру житла. Тут були тепло і їжа. Біля неї збиралась родина, велися сімейні розмови. Через те вона завжди була особливим об'єктом піклування, її всіляко прикрашали ще в слов'янські та давньоруські часи. Кожна піч, крім свого функціонального призначення, стала також предметом мистецьких проявів, як і окремі кахлі, пов'язані з її архітектурною формою. Більшість кахлів були теракотовими, але досить часто рельєфний декор сполучали з одноколірною зеленою, жовтою, коричневою поливою, рідше з поліхромними емалями та поливами. Наприклад, на одній кахлі XV ст. зображено на диво архаїчний сюжет: обабіч конічного стовба (солярного символа) дві людські фігури з піднесеними руками стоять на одному коліні в молитовній поставі — типовий язичеський пережиток.
Невідомо, скільки можна ще відкрити, якщо погортати сторінки про минуле Потелича. Порівняємо, наприклад, гончарів. У XV—XVI ст. нараховувалось у Львові — 45, Кам'янець-Подільському — 26, Потелнчах — близько 240. Так уявіть собі, з чиїх рук витворами користувалося та милувалося майстерністю європейське громадянство. Ще однією причиною розвитку гончарного ремесла в Потеличах е те, що більшість витворів гончарів виготовлялась з білої глини. А це було винятком, бо не тільки у Європі, а й у світі нараховувалось до десятка таких родовищ. Внесок потелицьких майстрів у розвиток українського мистецтва — дуже значний. І донині їх вироби приваблюють своєю довершеністю і досконалістю.
Можливо, станеться таке диво, що цей дух старовини та творчості старих майстрів надихне потели-чан на те, щоб закрутивсь врешті гончарний круг, відроджуючи славу далеких предків.

 

Василь Грицак


 Місто гончарів - село безробітних?

Шукати колишню гончарну славу Потелича зараз доведеться хіба в музеях. Село довг-довге, і перш ніж ви доберетесь до першої з архітектурних пам'яток, доведеться минати дві промислові руїни. Колись це були кахлеві заводи. Чи то кахлі тепер нікому не потрібні, чи ще яка біда, але підприємства зараз стоять мертвими. А шкода.


 Костел в Потеличі

Костел в Потеличі, 26 травня 2009 р.

Не знаю вже, чому, але наявність римо-католицького храму для мене була приємним сюрпризом. Хоча ну чому ж сюрпризом - колишнє місто, раз, на польському кордоні - два. Костел мав би бути - і він є.

Щоправда, скромний. Ну ду-у-у-уже навіть скромний. :о)

 

Кілька слів про споруду. Римо-католиьцка парафія в місті була заснована в 1425 р. мазовецьким князем Земовітом. Перший храм був дерев'яним - і згорів у 1777 р. Де молилися католики Потелича протягом наступного століття, мені невідомо - в Раві, можливо? Мурований костел, який стоїть в центрі села, неподалік нової школи, звели вже в середині ХІХ ст. (вікіпедія чомусь подає дивне датування - початок ХІХ ст. Ну, та там в неї в Троїцька церква ледь не з XVII століття чомусь). В 1858 р. храм освятив під титулом св. Станіслава архієпископ Лука Баранецький. В ті часи парафія нараховувала близько тисячі віруючих і належала до Жовківського деканату.

Відомо, що в 1929 р. парохом був Олександр Мошинський, а в 1933-1939 рр. - отець Лаврентій Генджак.

В 1896 р. в селі зводиться цвинтарна каплиця (була відновлена на початку ХХІ ст.).

Після Другої світової війни костел закрили, споруду використовували як сільський клуб, музей історії села та зерносховище (ич яка різнопланова і корисна споруда виявилась!). Католикам будівлю повернули 8 грудня 1990 р. Костел було відреставровано. 29 жовтня 2000 р. відзначалося 575-річчя парафії.


 Ключі від Святодухівської церкви: квест.

Монахині живуть тут.

В Потеличі хочеться не лише зовні найдавнішу пам'ятку села оглянути, а й зсередини. А потрапити до храму так, щоб він був відчиненим, пощастить не кожному. І що робити?

Правильно, шукати ключі.

Способів кілька. Паламарський відкинемо відразу: паламар церкви живе за 4 км від храму. Село ж довге, чимале. Хіба якщо ви на власному транспорті...

Спосіб № 2 - знайти будинок священика (якщо тільки піп буде в селі, а не факт, не факт).

Нарешті, третій спосіб: біля Святодухівської церкви - кладовище. Там воно закінчується, а напроти в'їзду на початок цвинтаря, трошки вглиб від дороги - охайний рожевий будиночок з фігуркою святого на господі. Тут мешкають монашки, які опікуються храмом: сестри Тетяна, Романа і, здається, Євгенія. Сестру Тетяну також можна пошукати в школі (біля костелу) - вона там проводить уроки. Сподіваюся, уроки етики, а не ОПК?

 

До речі, зверніть увагу - біля школи - невеликий монумент на честь козацько-селянського війська під приводом Богдана, котре проїжджало через Потелич в 1648 році.

 

а от біля будинку монашок - більш цікава штука, бо релікт старовини. Побілений, але вже дещо обшарпаний стовп з непропорціонально маленьким хрестом на вершечку. Десь зустрічала дані, що це начебто залишки в'їздних воріт, але мені цей стовп нагадує меморіальні колони (схожі є в Комарному та біля Буська), які ставилися в XVII ст. по Галичині на честь перемоги Яна Собєського над турками.


 Навіщо, власне, ключі...

Фото І. Скальського.

Фото І. Скальського.





Фрески святодухівської церкви.


Фрески святодухівської церкви.


Тут так спокійно...

Тут так спокійно...


...а з гори відкриваються чудові види села.

...а з гори відкриваються чудові види села.


На горі ж водяться - масово! - велетенські равлики.

На горі ж водяться - масово! - велетенські равлики.


А на численних ставках - лебеді.

А на численних ставках - лебеді.


Дерев'яна дзвіниця Троїцької церкви.

Дерев'яна дзвіниця Троїцької церкви.


З церковного подвір'я все село як на долоні.

З церковного подвір'я все село як на долоні.


А такі у церкви двері.

А такі у церкви двері.


Святодухівська церква.

Святодухівська церква.


Дзвіниця-аксакал і паламар. І кінь.

Дзвіниця-аксакал і паламар. І кінь.


Каплиця на горі Городище. Так-так, там, де равлики.

Каплиця на горі Городище. Так-так, там, де равлики.


Шлях на Городище непростий.

Шлях на Городище непростий.


Радянський пам'ятник неподалік Святодухівської церкви.


Радянський пам'ятник неподалік Святодухівської церкви.


Костел з різних боків.


Костел з різних боків.


Меморіальна колона?

Меморіальна колона?


Монумент на честь селянсько-козацького війська.

Монумент на честь селянсько-козацького війська.

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник